Ухвала суду № 43942671, 06.02.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Справа № 0670/3466/11

Головуючий у 1-й інстанції: Сичова О.П.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

"06" лютого 2012 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Бондарчука І.Ф.

ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "07" грудня 2011 р. у справі за позовом Державного підприємства "ОСОБА_3 лісове господарство" до ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 підприємство "ОСОБА_3 лісове господарство" звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції № НОМЕР_1 від 21.03.2011 року, № НОМЕР_2 від 21.03.2011 року та № НОМЕР_3 від 21.03.2011 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач по справі подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість винесеної судом першої інстанції постанови суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 міжрайонною держаною податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Державного підприємства "ОСОБА_3 лісове господарство" з питань правомірності відшкодування з бюджету сум ПДВ станом на 21.03.2011 року та позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ попередніх періодів, про що відповідно складено акт №40/23-12/13551546 від 21.03.2011 року та акт №41/23-12/13551546 від 21.03.2011 року.

На підставі акта №40/23-12/13551546 від 21.03.2011 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000202340 від 21.03.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 115137,00 грн.

На підставі акта №41/23-12/13551546 від 21.03.2011 року ОСОБА_3 МДПІ було прийнято податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_2 від 21.03.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість 140757,00 грн. та податкове повідомлення - рішення №0000232340 від 21.03.2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 91675,00 грн. з яких 18335,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Однією із підстав для прийняття таких податкових повідомлень - рішень стали висновки відповідача про те, що позивачем в ході перевірки не було надано документальних доказів, що підтверджують факти несвоєчасного отримання ним податкових накладних, що були складені постачальником товарів (робіт, послуг) в попередніх звітних періодах. За висновком відповідача такими доказами, відповідно до Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1997 року №799, можуть бути лише документи, що підтверджують факти надсилання таких податкових накладних позивачу його контрагентами поштовими листами з повідомленням про вручення. З цієї підстави відповідач вважає, що в жовтні 2010 року та в листопаді 2010 року позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними минулих періодів відповідно на суму 122334,00 грн. та 1494,00 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказаний висновок податкового органу є помилковим і з таким висновком суду першої інстанції погоджується судова колегія апеляційного адміністративного суду виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (надалі Закон), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. За визначенням п.1.8 ст.1 Закону, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою ним податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Закон України "Про податок на додану вартість" не містить вимог щодо документального підтвердження платником податку дати отримання податкових накладних. Положення, що врегульовують такі питання, містяться в Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №244 від 30 червня 2005 року. Відповідно до п.9.2 вказаного Порядку, дата отримання податкової накладної повинна зазначатись платником податку в графі 2, затвердженої цим наказом форми Реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що податкові накладні, отримані позивачем від постачальників товарів (робіт, послуг) пізніше звітного періоду, були зареєстровані ним в Журналі реєстрації отриманих податкових накладних із зазначенням фактичних дат їх отримання.

Посилання представника відповідача на Порядок оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №799 від 28 липня 1997 року в частині обов'язкового надсилання податкових накладних поштовим листом з рекомендованим повідомленням про вручення є помилковим, оскільки відповідно до п.1 вказаного Порядку, його норми визначають вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податку відповідно до ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Вказана норма врегульовує питання подання платниками податку на додану вартість податкових декларацій на адресу податкових органів. В той же час, податкова накладна не є такою декларацією за своїм змістом і на адресу податкового органу не надсилається.

Висновки актів перевірки щодо відсутнього права у позивача вимагати бюджетне відшкодування, які ґрунтуються на тому, що проведення ДП "ОСОБА_3 лісове господарство" транзитних фінансових потоків, спрямовані на здійснення операції з метою одержання податкової вигоди шляхом штучного формування у позивача валових витрат та податкового кредиту так як у ПП "Форест Груп" та ПП "Украпалестсистем", які були постачальника товарів (робіт, послуг) , відсутня достатня кількість трудових ресурсів, відсутні основні засоби для здійснення будь - якого виду діяльності та на тому, що останніми не підтверджено факт надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, правильно спростовані судом першої інстанції наступним чином.

Згідно з п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи документами, передбаченими п.п.7.2.6 цього пункту. Платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд вважає, що законодавцем чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до цього та враховуючи ту обставину, що податкові накладні, виписані для позивача його контрагентами містили всі, передбачені п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», реквізити, а на момент їх виписування контрагенти позивача були зареєстрованими платниками ПДВ, податковий кредит, сформований позивачем на підставі господарських операцій з вказаними особами, вважається підтвердженим. Також, перевіркою не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків або порушення порядку їх видачі, що свідчить про їх належність як первинного документу. Сплата позивачем податку на додану вартість під сумнів податковим органом не ставиться.

З огляду на зазначене, формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з наведеними контрагентами здійснено у відповідності до норм пунктів 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем. Отже, суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить також до складу договірної суми, сплаченої позивачем, факт прийняття платежів постачальниками від отримувача підтверджується копіями поданих позивачем платіжних доручень.

Закон України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом за даними системи автоматизованого співставлення на рівні ДПА України. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів. І лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку позивачу, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

Враховуючи вище наведене судова колегія апеляційного адміністративного суду прийшла до висновку, що постанова суду першої інстанції винесена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому підстави для її скасування відсутні (ст. 200 КАС України).

Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: ОСОБА_5

ОСОБА_2

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 підприємство "ОСОБА_3 лісове господарство" вул.Лісовий кордон, 58,м.Малин,Житомирська область,11601

3- відповідачу ОСОБА_3 міжрайонна державна податкова інспекція пл.Соборна 10,м.Малин,Житомирська область,11601