Ухвала суду № 43941575, 28.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" квітня 2015 р. м. Київ К/800/61/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Мартинюк О. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Енергогруп» на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 рокуу справі№ 826/12953/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Енергогруп»до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2013 року у справі № 826/12953/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 9, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 16, 54, 86, пп. пп. 135.5.4, 135.5.5 п. 135.4 ст. 135, п. п. 187.1, 187.18 ст. 187, п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.12 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Фактор Енергогруп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.11.2010 року по 30.09.2012 рік складено акт від 11.03.2013 року № 789/22-409/37333655, яким зафіксовано порушення позивачем, зокрема, пп. пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.108, 14.1.257 п. 14.1. ст. 14, пп. пп. 135.5.4, 135.5.5. п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. пп. 139.1.5, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 880 568,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування на 232 727,00 грн.; пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1. ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 187.8 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1, 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 37 236 932,00 грн., завищено податок на додану вартість на загальну суму 118 106,00 грн. та занижено від'ємне значення з податку на додану вартість (24 рядок декларації) на загальну суму 37 158 857,00 грн.; п. п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.5, 200.6, 200.14 абз. «а» ст. 200 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, розділ V Наказу Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 року № 41 «Про порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 року за № 197/18935, внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за вересень 2012 року у розмірі 737 396,00 грн.; п. 119.2 ст. 119, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, розділ ІІІ, ІІ Наказу ДПА України від 24.12.2010 року № 1020 «Про затвердження форми поданого розрахунку суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і суми доходу утриманого із них податку (1-ДФ) та порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і суми утриманого з них податку.

На підставі акта перевірки відповідачем 25.03.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001792240, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 737 396,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 184 349,00 грн.;

- № 0001802240, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 37 118 826,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 5 593 534,00 грн.;

- № 0001812240, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства на суму 232 727,00 грн.;

19.06.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000432240, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 860 271,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 0,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки, які стали підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованими та підтверджується матеріалами справи

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина ухвали апеляційного суду повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам підприємства щодо реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Торговий дім «Укрспецреалізація» та ТОВ «Ньюмодуль 2011», не вказали причини їх відхилення, не дослідили первинні документи, надані товариством в спростування висновків акта перевірки.

Поза увагою судів залишились доводи позивача відносно надіслання товариством відповіді на лист податкового органу № 886/10/22-405 від 24.01.2013 року, на підтвердження чого надано докази отримання відповідачем такої відповіді.

Доводи судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність договору, укладеного позивачем з ТОВ «Ньюмодуль 2011», не може бути самостійною підставою для висновку про нереальність спірних операцій, оскільки товариством надано його в матеріали справи, а судами не спростовано доводи платника про те, що позивач при проведенні перевірки його не витребував.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 18.06.2012 року № 598/22-40/37617602 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за вересень-листопад 2011 року, січень 2012 року підлягають відхиленню, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції.

Неможливо погодись з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість доводів податкового органу щодо порушення позивачем пп. 14.1.257 п. 14.1. ст. 14, пп. пп. 135.5.4, 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток (інших доходів) на загальну суму 574 458,00 грн.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу Украйни до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування включаються інші доходи зокрема, які включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Безповоротна фінансова допомога - це в тому числі сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги (п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Оскільки обов'язковою умовою для нарахування таких процентів законодавство передбачає наявність залишку поворотної фінансової допомоги саме на кінець звітного періоду, яким є квартал, відсутні підстави для їх нарахування по момент фактичного повернення.

Посилання податкового органу, з якими погодились суди першої та апеляційної інстанцій, на зміст пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, є необґрунтованими, оскільки ці положення не регулюють спірні відносини, а стосуються включення до інших доходів сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Також неправомірним є висновок судів про те, що ТОВ «Фактор Енергогруп» не виконані вимоги пп. 187.8 ст. 187, п. п. 198.2 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 51 932 100,00 грн.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

У відповідності до ст. 82 Митного кодексу України якщо декларант з поважних причин, перелік яких визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, не може здійснити у повному обсязі декларування товарів i транспортних засобів, які ввозяться на митну територію України, безпосередньо під час переміщення їх через митний кордон України (крім товарів, які переміщуються транзитом через територію України), такі товари можуть бути випущені у вільний обіг у спрощеному порядку після подання митному органу тимчасової чи неповної декларації та під зобов'язання про подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку не пізніше ніж через 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг.

Митне оформлення товарів із застосуванням тимчасової чи неповної декларації проводиться відповідно до Порядку застосування тимчасової та неповної декларацій відповідно до митного режиму імпорту (при випуску у вільний обіг), затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.12.2003 року № 932.

Пунктом 4.3 вказаного Порядку визначено, що податки й збори (обов'язкові платежі) сплачуються в повному обсязі на момент митного оформлення товарів із застосуванням тимчасової чи неповної декларацій.

При оформленні ВМД застосовуються умови сплати податків та зборів (розміри ставок обов'язкових платежів, курсу валюти, встановленого Національним банком України) та нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митним органом тимчасової чи неповної декларації, за якою товари були випущені у вільний обіг (п. 4.6 цього Порядку).

Стаття 198 Податкового кодексу України визначає момент, з якого у платника податку виникає право на формування податкового кредиту, а саме момент (дата) сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, проте не встановлює обмежень по типу декларацій.

Отже, у податкового органу відсутні правові підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит з урахуванням суми податку сплаченого відповідно до тимчасових митних декларацій.

При цьому, колегія суддів позбавлена можливості остаточно вирішити спір по суті щодо визначення інших доходів та правильності формування податкового кредиту за наслідком операцій купівлі пального, оскільки необхідно визначити як всі епізоди порушень, вказані в акті, вплинули на прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, визначити щодо кожного епізоду порушень суму нарахованих зобов'язань, надати оцінку доводам сторін та доказам, що їх підтверджують, з врахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України щодо допустимості доказів (статті 70) та обов'язку доказування (стаття 71), і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Енергогруп» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року у справі № 826/12953/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак