Ухвала суду № 43941514, 23.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2015 року м. Київ К/9991/96188/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011

у справі №2а-5941/10/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Актив-банк»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 30.11.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 04.09.2009 №0000984320/0 в частині донарахування суми податку на прибуток в розмірі 80725,74 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 100244,51 грн., від 23.11.2009 №0001294320/1, від 04..02.2010 №0001294320/2, від 14.04.2010 №0001294320/3 в частині донарахування суми податку на прибуток в розмірі 56244,22 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 96186,17 грн. В решті позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові повністю, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову документальну з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2009, за результатами якої складено акт № 349/43-20/26253000 від 25.08.2009.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення підпункту 8.4.1 п. 8.4 ст. 8, з урахуванням вимог підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало вираз в тому, що позивачем відносились до балансової вартості основних фондів II групи придбані автомобілі з урахуванням податку на додану вартість, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань;

підпункту 8.1.1 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпункту 8.3.2 п. 8.3, підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що мало вираз у віднесенні позивачем джерел безперебійного живлення до II групи основних фондів замість І групи, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань.

На підставі акта перевірки відповідачем 04.09.2009 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000984320/0, яким за порушення п. 1.16, п. 1.23, п. 1.31 ст. 1, підпункту 4.1.1, підпункту 4.1.2, підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, підпункту 7.6.1, підпункту 7.6.3, підпункту 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, підпункту 8.1.1 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпункту 8.3.2 п. 8.3, підпункту 8.4.1 п. 8.4, підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, підпункту 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 195946, 08 грн., у тому числі 83382, 20 грн. - основний платіж та 112563, 88 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку за результатами якого скасовано в частині 27188,86 грн. основного платежу та у відповідній частині штрафні (фінансові) санкції.

23.11.2009 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001294320/1, яким за порушення п. 1.16 ст. 1, підпункту 4.1.1, підпункту 4.1.2 п. 4.1 ст. 4, підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, підпункту 7.6.1, підпункту 7.6.3, підпункту 7.6.4 п. 7.6 ст. 7, підпункту 8.1.1 п. 8.1, підпункту 8.2.2 п. 8.2, підпункту 8.3.2 п. 8.3, підпункту 8.4.1 п. 8.4, підпункту 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, підпункту 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 159450,33 грн., у тому числі 57886,72 грн. - основний платіж та 101563,61 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами подальшого оскарження скарги позивача були залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення - рішення від 04.02.2010 № 0001294320/2 та від 14.04.2010 № 0001294320/3.

Відповідно до підпункту 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 334/94-ВР) у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» (абзац третій підпункту 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Тобто, зазначена норма надає право платнику податку самостійно визначати включати сплачений податок на додану вартість або до валових витрат або до вартості основних фондів і передбачає для платників податку на прибуток включення «вхідного» податку на додану вартість по придбаних активах до складу валових витрат або до балансової вартості основних фондів з метою амортизації, в залежності від того, як обліковуються придбані активи: у складі валових витрат або у складі балансової вартості основних фондів, що амортизуються.

Законом України від 25.03.2005 № 2505-IV пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» викладено у новій редакції, абзацом другим якої передбачено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Поряд з цим, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить норми щодо формування валових витрат з податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Таким чином, якщо норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачають прямого включення до складу валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкового автомобіля, то норма Закону України «Про податок на додану вартість» (пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7) прямо передбачає таке право платника податку.

Колізію між наведеними приписами двох законів із питань оподаткування слід вирішувати з урахуванням такого.

У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

У даному випадку норма пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» регулює правові наслідки придбання саме легкових автомобілів (крім таксомоторів), тобто регулює вузьке коло суспільних відносин (операції з придбання саме легкових автомобілів, а не всіх основних фондів), а відтак, є спеціальною.

До того ж, положення даної норми Закону (пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7) прийняті пізніше ніж положення загальної норми - пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яка забороняє включення до складу валових витрат сплачений податок на додану вартість, включений до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання. А за правилом дії законів в часі положення закону застосовуються за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

З огляду на викладене, а також враховуючи правило пп. 4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем витрат з придбання легкових автомобілів з урахуванням витрат з податку на додану вартість, понесених у зв'язку з таким придбанням, на збільшення балансової вартості П групи основних фондів.

Правильною є і позиція судів попередніх інстанцій, що доводи податкового органу про необхідність віднесення до 1 групи основних фондів джерел безперебійного живлення не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Підпунктом 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону №334/94-ВР передбачено, що основні фонди підлягають розподілу за групами. При цьому, до першої групи належать будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; до другої групи - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; до третьої - будь-які інші основні фонди, не включені до першої, другої та четвертої груп; до четвертої - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Так, при проведенні перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що джерела безперебійного живлення є передавальними пристроями, а тому відносяться до 1 групи основних фондів.

Водночас, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дає визначення поняттю «передавальні пристрої».

Згідно п. 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, передавальні пристрої -земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

Натомість, джерела безперебійного живлення до передавальних пристроїв не відносяться, оскільки використовуються виключно з метою збереження документів та іншої інформації, що міститься в ком?ютерах банку, та не є частиною телекомунікаційної мережі загального користування.

При цьому, вказані пристрої є сучасним електронним обладнанням, яке застосовується для функціонування інформаційної системи банку, та мають невеликий строк корисного використання, що обумовлений моральним старінням, а також не можуть самостійно використовуватись як окремі функціонуючі пристрої.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун