Ухвала суду № 43941393, 30.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.03.2015р. м. Київ К/9991/162/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.03.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011

у справі № 2а-8761/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хемікал Інвест Лімітед»

до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Шосткінської МДПІ у Сумській області від 25.10.2010 № 0001691502/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 103087,2 грн., в т.ч. 77194 грн. основного платежу та 25893,2 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Шосткінська МДПІ у Сумській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ч. 3 ст. 5, ст. 7 Господарського кодексу України, ст. 203, ч.ч. 1,2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996 XIV.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 25.10.2010 № 0001691502/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 103087,2 грн., в т.ч. 77194 грн. основного платежу та 25893,2 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки за період з 01.03.2010 по 31.08.2010, викладені в акті від 11.10.2010 № 1290/1502/34560130, про порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996. Порушення цих норм законів полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за березень, червень, липень та серпень 2010 року податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Стрімтрейд» пластмаси за договором від 01.01.2010, сталі нержавіючої за договором від 01.06.2010, поліетилену за договором від 01.07.2010.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не має права на податковий кредит за вказані періоди за господарськими операціями з придбання у ТОВ «Стрімтрейд» товарів, які, як вважає відповідач, не направлені на реальне настання правових наслідків.

Реальність вказаних операцій поставлена податковим органом під сумнів з огляду на невиконання ТОВ «Стрімтрейд» обов'язку щодо подання податкової звітності. Крім того, відповідач вказує на відсутність вказаного контрагента позивача за місцезнаходженням, а також на відсутність в останнього виробничо-складських приміщень, трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та інших ресурсів для ведення фінансово-господарської діяльності.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

В результаті належного дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товарів судами попередніх інстанцій достовірно встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які, своєю чергою, відповідають дійсності. Податковий кредит підтверджено податковими накладними, виписаними особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за порушення таким контрагентом податкової дисципліни. У разі коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законами іншого не передбачено.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обґрунтовуватись лише відсутністю постачальника таких послуг за місцезнаходженням. Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, складських та інших умов, на що також посилається відповідач, само собою також не може свідчити про фіктивність господарської операції за умови, якщо такі операції фактично відбулися.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товарів та протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун