Ухвала суду № 43941197, 30.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.03.2015р. м. Київ К/9991/90074/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2011

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011

у справі № 2а/2370/659/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Васильківський цегельний завод»

до Державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Васильківський цегельний завод» звернулося до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень ДПІ у Полянському районі Черкаської області від 10.09.2010 № 0000632301/0.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.03.2011 позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шполянському районі Черкаської області від 10.09.2010 № 0000632301/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 11500 грн. основного платежу та 6750 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено повністю.

ДПІ у Шполянському районі Черкаської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5, п.п. 7.4, п.п. 7.5.1, п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 203, 228 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 10.09.2010 № 0000632301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 11500 грн. основного платежу та 6750. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки за період з 01.08.2009 по 31.09.2009, викладені в акті від 31.08.2010 № 866/23/34118190, про порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону), що полягали в неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ПП «Авакс-2006» аргеліту та вугілля за договором від 01.09.1009 № 01/09, а також палива за договором від 06.09.2009 № 06/09.

Викладені в акті перевірки від 31.08.2010 № 866/23/34118190 висновки про порушення позивачем вимог закону податковий орган обґрунтовує неправомірним включенням до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання товарів у ПП «Авакс-2006». Відповідач посилається на те, що вказаний контрагент позивача не сплачує податкових зобов'язань, а також зазначає про відсутність первинних документів, які б підтверджували фактичне здійснення операцій з придбання товарів позивачем. З цих підстав контролюючий орган ставить під сумнів реальне здійснення господарських операцій, вважаючи, що вони є нікчемними відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порушення постачальником послуг податкового законодавства не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. У разі коли контрагент не виконав своїх податкових обов'язків, зокрема щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом апеляційної інстанції досліджено питання щодо фактичного здійснення господарських операцій, в результаті чого встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку (договорами, видатковими накладними, податковими накладними тощо).

Висновок про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з контрагентом договір з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями контрагента при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, надану судом правову оцінку встановленим обставинам, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шполянському районі Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун