Ухвала суду № 43941100, 30.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" квітня 2015 р. м. Київ К/800/30795/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Веймакс Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013

у справі №826/1512/13-а

за позовом Дочірнього підприємства «Веймакс Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Веймакс Україна» (далі по тексту - позивач, ДП «Веймакс Україна») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2012 №0005102230.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Прінт-Експрес» за період з 01.12.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 09.10.2012 №338/1-22-30-32104668.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012 №0005102230, яким за позивачу збільшену суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 14590,00 грн., в тому числі 11672,00 грн. - основний платіж та 2918,00 грн. - штрафні санкції.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ на загальну суму 11672,00 грн., в тому числі за грудень 2011 року - 11672,00 грн., у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Прінт-Експрес», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у ТОВ «Прінт-Експрес» основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

Також, відповідач вказував на те, що ТОВ «Прінт-Експрес» створено без наміру здійснення статутної діяльності та можливо використовувалось для проведення незаконних фінансових операцій з конвертації безготівкових коштів в готівкові з метою їх подальшого привласнення або приховування від оподаткування. При цьому контролюючий орган посилався на відсутність вказаного суб'єкта господарювання за юридичною адресою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність спірних господарських операції не підтверджена належними доказами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований ст. 198 та ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як було вірно встановлено судом, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - договорами купівлі-продажу, податковими накладними та ін.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентом, судом правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Веймакс Україна» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2013.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров