Ухвала суду № 43941073, 30.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" квітня 2015 р. м. Київ К/800/37510/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінпауер»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014

у справі №820/13994/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінпауер»

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінпауер» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Грінпауер») звернулось до суду з позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Основ'янська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 15.07.2013 №0000022203 за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 341372,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 85343,00 грн.; від 22.10.2013 №0000122203 за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 34601,00 грн., штрафні санкції - 8650,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.07.2013 №0000022203 за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 341372,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 85343,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 №0000122203 за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 34601,00 грн., штрафні санкції - 8650,25 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що Основ'янською ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Грінпауер» щодо взаємовідносин з ТОВ «Фірма Радіус Інвест» за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої встановлені порушення вимог п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України.

На підставі висновків зазначеного відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції та помилково не погодився суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 134 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. пп. 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 ст. 138 цього Кодексу: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, пп. пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. п. 138.11, 138.12 ст. 138 цього Кодексу, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 ст. 138 та у ст. 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 138.8, п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємий період ТОВ «Грінпауер» мало господарські відносини з ТОВ «Фірма Радіус Інвест» в рамках договору купівлі-продажу №0102-3 від 01.12.2011, згідно якого ТОВ «Фірма Радіус Інвест» зобов'язується передати у власність ТОВ «Грінпауер» товар по накладним у відповідності до замовлень ТОВ «Грінпауер», а ТОВ «Грінпауер» зобов'язується приймати продукцію та оплачувати її вартість на умовах даного договору.

В підтвердження здійснених господарських операцій в рамках зазначеного вище договору в матеріалах справи наявні видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення.

Також, надходження товару та сплата за нього підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку №631 за лютий 2012 року, актом звірки та банківськими виписками.

В матеріалах справи містяться також договір суборенди нежилого приміщення №70/09-А від 01.10.2009, договір суборенди №211/12 від 07.06.2012 та договір оренди №10/12 від 11.08.2012, що підтверджує наявність у позивача по справі виробничих та складських приміщень.

Судом першої інстанції встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані контрагентом, який станом на момент виникнення спірних правовідносин був платниками податку на прибуток, що не заперечується відповідачем, а також під час здійснення господарських операцій перебував на обліку в органах державної податкової служби.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі №21-500во08, від 01.06.2010 у справі №21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі №21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Згідно положень ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2014.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінпауер» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2014.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров