Ухвала суду № 43940174, 28.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.04.2015р. м. Київ К/800/63479/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Титарен Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року

у справі № 826/10105/14

за позовомДержавного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України»доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання неправомірними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (далі по тексту - позивач, ДП «УПП УЗ») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання неправомірними та скасування рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2014 року в задоволенні позовних вимог ДП «УПП УЗ» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.09.2014 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ДП «УПП УЗ», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП «УПП УЗ» з питань правильності нарахування та повноти сплати податку на прибуток за 2013 рік та ПДВ по взаємовідносинах із ТОВ «Торговий дім «Постачальник-2007» за період з 01.11.2013 року по 31.11.2013 року та з податку на прибуток за 2013 рік по взаємовідносинах з ПП «Віктон» за період з 01.11.2013 року по 31.11.2013 року, за результатами якої складено акт від 16.06.2014 року № 2735/26-58-22-02-18/24249750.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на додану вартість на 702 864 грн. та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на 667 720 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.07.2014 року № 0000312202, яким ДП «УПП УЗ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 001 580 грн. (за основним платежем - 667 720 грн. та за штрафними санкціями - 333 860 грн.) та № 0000322202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 054 296 грн. (за основним платежем - 702 864 грн. та за штрафними санкціями - 351 432 грн.).

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом апеляційної інстанції, між ДП «УПП УЗ» та ТОВ «Торговий Дім «Постачальник-2007» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів за договорами від 28.02.2012 року № ЦУПП-04/0010/12, від 03.04.2012 року № ЦУПП-04/0020/12, від 27.03.2013 року № ЦУПП-04/0006/13.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактури, тощо.

Оплата позивачем придбаних товарів підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання ДП «УПП УЗ» придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Торговий Дім «Постачальник-2007» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов