Ухвала суду № 43939554, 06.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2015 р. м. Київ К/800/52874/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Малого приватного виробничо-комерційного підприємства «Шар»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року

у справі № 826/1085/13-а

за позовом Малого приватного виробничо-комерційного підприємства «Шар»

до Державної фіскальної служби України,

Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Вінницькій області

про визнання недійсним рішення та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Мале приватне виробничо-комерційне підприємство «Шар» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міністерства доходів і зборів України (Державної фіскальної служби України), Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області) про визнання недійсним рішення та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав первісні вимоги касаційної скарги, просив рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Представник відповідачів проти касаційної скарги заперечувала та просила у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки Малого приватного виробничо-комерційного підприємства «Шар» з питань дотримання вимог законодавства при нарахування, декларуванні та сплаті плати за землю (орендної плати) з 01.01.2011 року по 01.09.2012 року, Хмільницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів складено акт від 09.10.2012 року № 54/15/19121522, яким встановлено порушення: - п. 288.3 ст. 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено об'єкт оподаткування орендної плати за землю в сумі 38 445, 28 грн. (за січень-грудень 2011 року на суму 24 281, 24 грн., за січень-липень 2012 року на суму 14 164, 04 грн.); - абзацу 2 п. 117.1 ст. 117 Податкового кодексу України, в результаті чого платником несвоєчасно подано відомості відносно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 23.10.2012 року № 0003791501, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб в розмірі 45 027, 45 грн., в. т.ч. за основним платежем - 38 445, 28 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 582, 17 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «С» від 23.10.2012 року №0003801501, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження на виконання рішення Державної податкової служби у Вінницькій області від 05.12.2012 року № 20175/10/10-02-11 Хмільницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.12.2012 року № 0004411501, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб в розмірі 45 022, 45 грн., в т.ч. за основним платежем - 38 445, 28 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 577, 17 грн. та податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 12.12.2012 року № 0004421501, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510, 00 грн. Дані податкові повідомлення-рішення є предметом оскарження у даній справі.

Крім того, оскаржуваним рішенням Державної податкової служби України від 08.01.2013 року № 197/6/10-2215 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 23.10.2012 року № 0003791501 та № 0003801501 з урахуванням рішення Державної податкової служби у Вінницькій області від 05.12.2012 року № 20175/10/10-02-11 прийнятого за розглядом скарги, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до п. 66.4 ст. 66 Податкового кодексу України платники податків - юридичні особи та їх відокремлені підрозділи зобов'язані подати контролюючому органу відомості стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського та/або податкового обліку юридичної особи, її відокремлених підрозділів, у 10-денний строк з дня взяття на облік чи виникнення змін у облікових даних платників податків, шляхом подання заяви у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Відповідальність за неподання такої інформації визначається цим Кодексом.

Пунктом 117.1 ст. 117 Податкового кодексу України передбачено розмір штрафу за відповідне порушення.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем не подано до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби відомостей про зміну бухгалтера Малого приватного виробничо-комерційного підприємства «Шар», що представниками сторін під час розгляду справи не заперечувалось.

Разом з тим, обставини з приводу того, що позивач знаходиться на обліку в Хмільницькій ОДПІ матеріалами справи не підтверджені. При вирішенні даної позовної вимоги судам необхідно було звернути увагу на те, що відповідальність за дане порушення встановлена до платників, які взяті на облік у відповідному податковому органі.

Це питання судами залишено поза увагою, оскільки з самого акта перевірки вбачається, що позивач знаходиться на обліку у ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.

Пунктом 56.2 ст. 56 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині лише з тих підстав, що ДПС України в межах своїх повноважень розглянуто повторну скаргу позивача, оскільки статтею 56 Податкового кодексу України передбачена процедура адміністративного оскарження рішень контролюючого органу, недотримання якої податковим органом тягне за собою наслідки у вигляді задоволення скарги. Отже, відповідні обставини також залишились невстановленими.

Не виправлено відповідних помилок і судом апеляційної інстанції, оскільки позовні вимоги ним вирішені не в повному обсязі даного спору відповідно до меж апеляційної скарги, а саме у відповідній частині.

З приводу решти позовних вимог, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає таке.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII Податкового кодексу України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Таким чином, з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.03.2007 року між Хмільницькою міською радою, як орендодавцем, та Малим приватним виробничо-комерційним підприємством «Шар», як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення 7 сесії Хмільницької міської ради 5 скликання від 12.10.2006 року передає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки в двох частинах земельною площею 2944 кв.м. (в тому числі площею 2925 кв.м. та 19 кв.м.) з земель запасу міста, що знаходиться на території Хмільницької міської ради Вінницької області, а саме: в місті Хмільнику по вул. Столярчука, 15, для обслуговування власного нерухомого майна. В договорі зазначено, що грошова нормативна оцінка земельної ділянки, що передається в оренду, згідно довідки Хмільницького міського відділу земельних ресурсів від 23.02.2007 року № 99 складає 189 557, 78 грн. Згідно із п. 2.3 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовому вигляді у розмірі 1 768, 06 грн. щорічно.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 24.12.2010 року у справі № 58/125 за позовом Хмільницького міжрайонного прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради до Малого приватного виробничо-комерційного підприємства «ШАР» позов задоволено частково та внесено зміни до договору оренди від 06.03.2007 року, укладеного між Хмільницькою міською радою та Малим приватним виробничо-комерційним підприємством «ШАР», а саме: в абзаці другому підпункту 2.3 пункту 2 слова 1 768, 06 грн. змінено на слова 29 957, 06 грн.

Малим приватним виробничо-комерційним підприємством «Шар» подані до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2011 рік та за 2012 рік, визначивши суму орендної плати за землю, яка підлягає сплаті за рік в розмірі 5 678, 82 грн. (відповідно до рішення Хмільницької міської ради від 07.09.2009 року про внесення змін до договору оренди).

Спір у справі, що розглядається, виник щодо розміру грошової оцінки, на підставі якої у розмір 3% позивачем мала здійснюватися орендна плата за 2011 рік та сім місяців 2012 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем за даний період здійснювалась орендна плата по старій грошовій оцінці, оскільки нова грошова нормативна оцінка відповідно даних виконавчого комітету Хмільницької міської ради, відділу Держкомзему у м. Хмільнику та рішення Господарського суду м.Києва від 24.12.2010 року № 58/125 складає 998 568, 63 грн.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 24.12.2012 року лише в судовому порядку внесені зміни до укладеного договору оренди земельної ділянки та не вирішувалося питання щодо збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки по вул. Столярчука, 15 в м. Хмільнику, яку орендує Мале приватне виробничо-комерційне підприємство «ШАР».

Так, зі змісту рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що господарським судом встановлено, що рішенням Хмільницької міської ради від 01.12.2009 року затверджено та введено в дію з 01.01.2010 року нову грошову оцінку земель міста.

З огляду на зазначене вище, суди при вирішенні даної справи повинні були дослідити показники нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки, на підставі якої мала б здійснюватись орендна плата, при поданні у спірний період декларацій з плати за землю.

Однак, враховуючи зміст судових рішень, судами попередніх інстанцій цих обставин встановлено не було.

В силу ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Відповідно до частини четвертої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Малого приватного виробничо-комерційного підприємства «Шар» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 826/1085/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук