Ухвала суду № 43935140, 03.09.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Сало А.Б.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"03" вересня 2013 р. Справа № 817/708/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Франовської К.С.

суддів: Мацького Є.М.

ОСОБА_2,

при секретарі Волянська О.В. ,

за участю сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "28" березня 2013 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненської області, Головного управління Державної казначейської служби в Рівненській області про бездіяльність відділу державної виконавчої служби та відшкодування заподіяних збитків під час виконавчого провадження ,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненської області :

- про визнання протиправною бездіяльності щодо виконання судового рішення ( виконавчий лист №2-168 від 21.05.2004 року, виданий Рівненським міським судом) про стягнення на його користь з ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" суми авторської винагороди 38 639,57 грн.,

-стягнення, з урахуванням уточнення позовних вимог, 36 634.00 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної інфляційними процесами в державі ;

- стягнення невиплаченої суми боргу 29 236,71 грн.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від15 березня 2013 року здійснено заміну неналежного відповідача - ОСОБА_4 державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненської області, Головного управління Державної казначейської служби в Рівненській області, на належного - Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, а також притягнуто до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_5 управління державної казначейської служби у Рівненській області.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування постанови з прийняттям нової про задоволення позову з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так, зазначає у скарзі ОСОБА_3, суд неправильно застосував норми Закону України " Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" щодо мораторію на примусову реалізацію акцій, не дав правильної правової оцінки діям відповідача щодо реалізації адміністративного корпусу ВАТ "РЗТА", дійшов помилкового висновку в частині застосування принципу пропорційності виплат третьої черги за ст.44 Закону України " Про виконавче провадження". Позивач вважає, що поза увагою суду залишилось порушення відповідачем п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15.10.2003 року стягнуто з ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" 38 639,57 грн. авторської винагороди. Рішення звернуто до виконання, у справі виданий виконавчий лист №2-168 від 21 травня 2004 року.

На виконанні у ОСОБА_4 примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області з жовтня 2004 року перебувало зведене виконавче провадження № 5056407 від 19.07.1999 року по виконанню 719 виконавчих документів на загальну суму 8 440 980 грн.

Зведене виконавче провадження на користь юридичних осіб зупинено відповідно до п. 8 ст. 37 Закону України „Про виконавче провадження" на підставі ухвали Господарського суду Рівненської області № 9/83 від 12.12.2003 року, згідно якої порушено справу про банкрутство ВАТ „РЗТА".

На підставі заяви ОСОБА_3 від 04 червня 2004 року державним виконавцем ВДВС Рівненського міського управління юстиції винесено постанову від 22 червня 2004 року, якою відкрито виконавче провадження по виконанню вказаного виконавчого листа ( т.2 а.с.61)

У зв"язку з невиконанням боржником судового рішення в добровільному порядку, виконавче провадження №2-168 постановою державного виконавця приєднано до зведеного виконавчого провадження.

Виконання здійснювалось шляхом перерахування ОСОБА_3 сум заборгованих коштів частками, з виданням розпорядження, платіжними дорученнями через установу банку:

1. 26.11.2008 року перераховано 1027,06 грн.

2. 26.12.2008 року перераховано 898,12 грн.

3. 06.04.2009 року перераховано 2500 грн.

4. 02.03.2011 року 3 914,22 грн.

5. 13.04.2011 року 945,44 грн. та 508,27 грн.

6. 21.04.2011 року 3109,75 грн., 40,40 грн.,20,20 грн., 1737,35 грн., 40,40 грн.,40,40

грн.,40,40 грн.,1096,90 грн.

7. 28.03.2012 року 948,41 грн.

8. 04.04.2012 року 121,21 грн.

9. 24.04.2012 року 04,68 грн.

10.13.06.2012 року 10 198,27 грн.

11. 21.06.2012 року 13 346,20 грн.

Відтак, протягом 2011 року ОСОБА_3 перераховано 6 260,84 грн., протягом 2012 року перераховано 28 851,66 грн.

21.06.2012 р. виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-168 від 21.05.2004 року про стягнення із ВАТ Рівненський завод тракторних агрегатів на користь ОСОБА_3 частину авторської винагороди в сумі 38 639,57 грн. закінчено у звязку з повним фактичним виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, виконання судового рішення щодо ОСОБА_3 здійснювалось протягом 7 років 11 місяців 29 днів, тобто в порушення строків, визначених законом.

Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, зазначає, що предметом даного позову є оскарження дій суб'єкта владних повноважень, що полягали у не забезпеченні виконання рішення суду у встановлений строк.

Перевіряючи висновок суду першої інстанції про відмову у визнанні оскаржуваної бездіяльності відповідача протиправною, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державної виконавчої служби суди мають керуватися положеннями стст.40, 55, 56 Конституції; ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року, ратифікована законом від 17.07.97 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції»); міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою; Кодексом адміністративного судочинства; пунктом 10 частини другої статті 16, статтями 1166, 1167, 1174 Цивільного кодексу України (далі ЦК); законами «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про звернення громадян», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»; стст.4147 закону «Про іпотеку»; Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 15.12.99 №74/5; Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 2.04.2012 №512/5, іншими нормативно-правовими актами, які врегульовують ці питання.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Висновком Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року) зазначено, що кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

За практикою Європейського Суду з прав людини, Суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, звертає увагу на наступне.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з приписами частини 1 статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Таким чином, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені Відповідачем саме в спірних публічно-правових відносинах.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

За частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» № 202/98-ВР від 24 березня 1998 року органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

За частиною 3 статті 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

В пункті 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 року № 5, в редакції Пленуму Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2012 року № 10, зазначено наступне:

«Відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (стаття 181 Кодексу адміністративного судочинства України). Такими органами державної виконавчої служби є: 1) Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень, 2) Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень, 3) Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відмовляючи у позові ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що тривалість виконання судового рішення щодо останнього, не є наслідком бездіяльності відповідача.

Проте з таким висновком не погоджується колегія суддів апеляційного адміністративного суду, з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст.50,55 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, та п.п. 5.1.1,5.1.4,5.1.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, стягнення за виконавчими документами, в першу чергу, звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно.

Відповідно до приписів ст.44 Закону України " Про виконавче провадження ( в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленому цією статтею, зокрема, вимоги працівників, пов"язані з трудовими правовідносинами, задовольняються у третю чергу, після чого задовольняються вимоги, що належать автору за використання його твору, винаходу, відкриття, промислового зразка (авторська винагорода).

Як вбачається з листа Департамента ДВС Міністерства Юстиції України від 18.02.2008 року, на дату відповіді заборгованість по заробітній платі боржником була погашена. Відтак, за принципом черговості повинні виконуватись судові рішення про стягнення авторської винагороди.

Між тим, з долучених копій матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що у 2009 році було реалізовано рухоме майно, що належить боржнику - ВАТ РЗТА. Однак, як вказує відповідач, з виручених від реалізації коштів, продовжувалось погашення заборгованості по заробітній платі, а виконання щодо стягнення за черговістю авторської винагороди відтерміновано.

З відповіді начальника Головного управління юстиції ОСОБА_3 від 23.12.2008р.(т.2 а.с.22) вбачається, що внаслідок заборони арбітражного керуючого на відчуження активів ВАТ "РЗТА" реалізація арештованого майна зупинена на підставі Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 року.

Однак, відповідно до приписів п.9 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" ( в редакції від 21.04.1999 року), порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника зумовлює обов"язкове зупинення виконавчого провадження, крім випадків за виконавчими документами про стягнення заробітної плати, аліментів, авторської винагороди, відшкодування шкоди.

Як встановлено з матеріалів справи, державним виконавцем накладено арешт на акції боржника лише в червні 2008 року ( запит -18.04.2008 р.), тобто, через три роки після виявлення таких акцій. Нереалізація акцій у встановленому порядку та строки- є фактом бездіяльності державного виконавця та надання боржнику можливості ухилитись від виконання рішення.

Так, в листі №3942 від 10.08.2006 року відповідач вказав, що виконавчим листом "вилучення акцій на користь стягувача не передбачена". Така відповідь свідчить про безконтрольність за рухом справи та про бездіяльність державної виконавчої служби.

Безпідставними є посилання відповідача про неповідомлення боржником даних про наявність цінних паперів та їх номінальну вартість.

За таких обставин, відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження" ( ред.21.04.1999р.) державний виконавець повинен повідомити прокурора про умисне ухилення боржника від виконання судового рішення.

Надуманим є довід відповідача про необхідність згоди арбітражного керуючого для реалізації акцій, оскільки за чинним законодавством отримання такої згоди у даному випадку не передбачено.

Таким чином, наведені факти свідчать лише про посилання відповідача на ускладнення виконавчого провадження, проте доказів про вчинення в межах закону будь-яких дій примусового характеру, спрямованих на виконання судового рішення, у матеріалах справи немає.

Колегія суддів вважає встановленим факт бездіяльності відповідача і щодо виконання вимог закону в частині встановлення наявності майна боржника. Так, у матеріалах виконавчого провадження відсутні звернення державного виконавця до БТІ для виготовлення техдокументації, не залучення боржника до процесу встановлення права власності на об"єкти нерухомості, що будувались господарським способом тощо).

Як вбачається з матеріалів, запит в БТІ про наявність майна у боржника зроблено лише 09.06.2008 року, коли самим боржником було реалізовано приміщення адмінкорпусу. При цьому, державним виконавцем не з"ясовано, куди спрямовані від реалізації приміщення кошти і чи арештовані були рахунки, куди надійшли кошти від реалізації.

При цьому, встановлено, що відповідач не надіслав органу БТІ копію постанови про арешт, тому обтяження і не було зареєстровано.

До фактів бездіяльності державного виконавця слід віднести і відсутність фактів оскарження зупинення виконавчого провадження, звільнення майна з-під арешту тощо, причому, дії державного виконавця, причому законні, постійно оскаржувались боржником.

Відтак, колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача про те, що ним у встановлений законом термін здійснено всі передбачені чинним законодавством заходи, використані всі можливості по примусовому виконання судового рішення про стягнення з ВАТ "РЗТА" на користь ОСОБА_3 авторської винагороди за рішенням Рівненського міського суду від 15 жовтня 2003 року.

Отож, суд вважає встановленим, що позивач не мав змоги домогтися вчасної виплати присудженої судом виплати через тривале невжиття органами влади передбачених законом заходів, та що він використав усі доступні йому засоби захисту, щоб оскаржити невиконання рішення. Окрім того, не існує інших ефективних засобів захисту, які б давали йму можливість прискорити виконання рішення, винесеного на його користь.

У рішенні Європейського суду "Сокур проти України" , зазначено , що право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу «ОСОБА_6 проти Італії», заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66).

Позивач зазначив, що виконавче провадження тривало понад 7 років. Стверджував, що сума, присуджена йому, знецінилась у результаті інфляції і що він не отримав за це компенсацію. Відтак, вважає, що йому завдано майнової шкоди знеціненням коштів, які йому невиплачені внаслідок бездіяльності державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч.3 ст.386 ЦК , власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Приписами ч.2 ст.21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір .

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов'язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б однієї з обов'язкових складових відповідальності за заподіяння шкоди взагалі виключає її настання.

За результатами розгляду справи встановлено, що виконання рішення на користь ОСОБА_3 можливо було здійснити у розумні строки, з огляду навіть на обставини банкрутства боржника, наявності численних стягувачів тощо.

У боржника протягом всього терміну виконання даного судового рішення, було наявним майно, за рахунок якого можливо було виконати дане судове рішення і жодних перешкод у цьому не було.

Невиконання державним виконавцем всіх передбачених законом дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення є протиправною бездіяльністю, наслідком якої є заподіяння шкоди стягувачу.

Суд встановив, що протягом часу невиконання судового рішення, в країні відбулися інфляційні процеси, внаслідок чого належні йому від боржника кошти певною мірою обезцінилися, що зумовлює наявність шкоди у розумінні ст.1166 ЦК України, а тому позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.

Стаття 41 Конвенції передбачає: «Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

Колегія суддів апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що стягнення на користь ОСОБА_3 суми інфляційних є не відповідальністю в даному випадку , а окремим способом захисту.

При цьому, суд застосовує приписи ст.ст.99,100 КАС України і стягнення інфляційної суми здійснюється в межах встановленого законом шестимісячного строку звернення до суду, за період з 25 липня 2010 року до часу фактичного виконання рішення - 21.06.2012 року, із застосуванням сукупного індексу інфляції за вказаний період, який складає 1.036, та з урахуванням часткового виконання судового рішення.

З урахуванням наведеного, інфляційне збільшення суми боргу становитиме ( на суму 28851.66х1.036= 1038.66, на суму 6290.94 х1.036= 225.39) 1264,05 грн.

Саме ця сума визнається судом як шкода, що заподіяна позивачу і вона має бути відшкодована відповідачем.

Дана сума має бути стягнута з Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області, відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45.

За змістом статті 71 КАС України обов'язок доказування розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Виходячи з положень частини 2 зазначеної статті, суди під час розгляду справ повинні враховувати, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не довів правомірності дій щодо тривалості невиконання судового рішення, прийнятого на користь ОСОБА_3

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "28" березня 2013 р. скасувати, прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_3 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області по примусовому виконанню рішення Рівненського міського суду Рівненської області про стягнення з ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" на користь ОСОБА_3 38 639,57 грн., на виконання якого видано виконавчий лист № 2-168 від 21.05.2004 року,- протиправною.

Стягнути з Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_3 1264,05 грн. на відшкодування заподіяної шкоди.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя К.С. Франовська

судді: ОСОБА_7

ОСОБА_2

Повний текст cудового рішення виготовлено "16" вересня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Макутонін Юрій Мойсейович вул.Калнишевського,26, к.27,м.Рівне,33000

3- відповідачу ОСОБА_4 державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненської області вул.Замкова,22 а,м.Рівне,33000

4 - відповідачу 33028, ОСОБА_5 управління Державної казначейської служби в Рівненській області, м.Рівне, вул.С.Петлюри, 13