Постанова № 4391683, 04.03.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04.03.2009 р.                                                                                 № 2-а- 10415/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Перцової Т.С. при секретарі судового засідання Ульященко Л.М.

за участю представників сторін :

позивача –Варибруса В.А., Любимого О.М.

відповідача –Сліденка А.В.,Єфім'євої М.О., Шаповалової В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Харківське державне авіаційне орденів Жовтневої ркволюції та Трудового Червоног прапру виробниче підприемство

до Спеціалізована ДПІ по роботі з ВПП у Місті Харків

проскасування податкового рішення , В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 липня 2008 року касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові задоволено частково, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року та постанову Господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2006 року у справі № АС-13/378-06 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

29 вересня 2008 року до суду надійшла адміністративна справа за позовом Харківського державного авіаційного орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові № 0000420815/0, № 0000430815/0, №0000450815/0 від 14.07.2006 року.

Ухвалою суду від 30 вересня 2008 року прийнято вказану справу в провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач, Харківське державне авіаційне орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробниче підприємство ( надалі – ХДАВП ) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.07.06 № 0000420815/0, № 0000430815/0, № 0000450815/0.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обґрунтування позовних вимог щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.07.2006 року № 0000420815/0 послався на положення п. 1.21 ст. 1, п. 13.1 ст. 13, п. 16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Стверджує, що у розумінні наведених норм права доходами нерезидента, які підлягають оподаткуванню відповідно до ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вважаються лише ті доходи, які отримані нерезидентом в процесі провадження власної діяльності на території України, а оподаткування виплат за агентськими послугами здійснюється лише відносно тих послуг, які надані нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів. В зв’язку з наведеним наполягає, що діяльність нерезидента, яка була пов’язана з наданням агентських послуг проводилась за межами території України, а тому відсутні правові підстави проведення утримання та перерахування податку в розмірі 15% від суми виплаченої винагороди. Крім того, наводячи суду норми ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” наполягав на тому, що застосування відповідачем штрафних санкцій по податку на прибуток є неправомірним.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.07.2006 року № 0000430815/0 правова позиція позивача ґрунтується на тих обставинах, що згідно з вимогами ч.2 ст.7 Закону України „Про систему оподаткування” зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов’язкових) платежів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми податкового законодавства, а саме положення Закону України „Про плату за землю”, де передбачено, що протягом 1 кварталу 2005 року позивач є особою, яку звільнено від земельного податку. Висновок відповідача про порушення підприємством п. 23 ст. 12 Закону України „Про плату за землю”, якими передбачено звільнення від сплати податку для підприємств літакобудування, що скасовано в силу дії ст. 68 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» вважає помилковим, при цьому звертаючи увагу суду на наявність конфлікту двох норм різних законів щодо застосування звільнення від сплати земельного податку.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.07.2006 року № 0000450815/0 стосовно висновку відповідача про порушення підприємством пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” представник позивача зазначає, що доводи відповідача стосовно заборони надання уточнюючих розрахунків з моменту початку перевірки є безпідставними, оскільки норма права, на яку посилається відповідач при цьому, а саме ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, визначає лише порядок сплати штрафних санкцій платниками податків. Також стверджує, що враховуючи дату набрання чинності (01 червня 2005 року) п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” в редакції у відповідності до п.13 „Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”, позивач не мав можливості порушувати вимоги пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” в податкових періодах, що передують набранню чинності цим підпунктом, а тому висновок СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові в цій частині є необґрунтованим та неправомірним. Підсумовуючи викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

          Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Харкові та її представники у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, обґрунтовуючи свою правову позицію з посиланням на пп. «з» п. 13.1, п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 17.1.9 п. 17.1, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ст. 68 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Щодо податку на доходи іноземних юридичних осіб стверджували, що комісійна або брокерська винагорода, отримана від позивача щодо комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь ХДАВП повинна оподатковуватися за ставкою, встановленою п. 13.2 ст.13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, тобто повинен утримуватися податок з таких доходів за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності. Вважають, що доводи позивача про те, що нерезиденти, надаючи агентські послуги при здійсненні своєї діяльності за межами території України не повинні були оподатковувати спірні операції, неправомірними. Вказують, що застосування положень п.п. 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в даному випадку не залежить від місця надання послуги, оскільки, зазначене відноситься тільки до оподаткування доходу отриманого нерезидентом через його постійне представництво, розташоване на території України.

Щодо земельного податку наполягають на тому, що перевіркою було встановлено неправомірність застосування ХДАВП пільги з податку па землю у розмірі 100 відсотків у 1 кварталі 2005 року на суму 1720510,48 грн. В якості правової підстави наводять суду положення ст.68 Закону України „Про державний бюджет в Україні на 2005 р.” від 23.12.2004 р. № 2285-IV і вказують, що в 2005 році звільнення від земельного податку, передбачене в пункті 23 частини першої ст.12 Закону України „Про плату за землю”, здійснюється виключно за рішеннями відповідних органів місцевого самоврядування в частині, що зараховується до відповідних бюджетів.

Щодо податку на додану вартість пояснили суду, що в ході планової документальної перевірки фахівцями податкової інспекції було встановлено, що в порушення вимог Порядку, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N 166 „Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання”, із з змінами та доповненнями, ХДАВП перенесло до рядка 22.2 скороченої податкової декларації з ПДВ за лютий 2005 року по технопарку з 1 рядка 8.2 уточнюючого розрахунку від 07.02.2005р. (даний рядок розрахунку проводиться по картці особового рахунку платника податку) суму у розмірі 339871 грн. В наслідок вказаного перенесення на думку відповідача відбулось завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень 2005 року по повній формі (основна діяльність) на суму 339871 грн., яким на момент перевірки підприємство скористалося в повному обсязі. Також відмічають, що в ході перевірки підприємством не було надано платіжних документів, що свідчили б про фактичну сплату суми ПДВ постачальникам таких товарів (послуг), і як наслідок, податкова інспекція не мала можливості підтвердити правомірність декларування суми у розмірі 110600,00 грн., роблять висновок про завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за червень 2005 року на суму в розмірі 110600,0 грн., за листопад 2005 року – 293,00 грн. Наполягають на тому, що в порушення п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивач не скористався своїм правом щодо надання уточнюючого розрахунку до перевірки, в зв”язку з чим СДПІ ВПП не має можливості врахувати дані уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість за квітень, червень, листопад 2005 року. На підставі викладеного, просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши пояснення осіб, дослідивши надані докази, врахувавши висновки та мотиви, з яких скасовано судові рішення у даній справі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 липня 2008 року, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

          В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.07.2007 р. зазначається, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги того, що відповідно листа Міністерства закордонних справ України від 10.11.2003р. між Україною та Лівією не укладена угода про уникнення подвійного оподаткування; також не перевірено чи подавав позивач звіт про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів; не з’ясовано чи надавались Харківському державному авіаційному орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничому підприємству рішення Харківської обласної ради про звільнення від сплати податку на землю з 01.01.2005 року по 31.03.2005 рік; не перевірено посилання відповідача на те, що уточнюючі розрахунки, якими було зменшено суми бюджетного відшкодування за квітень, червень, листопад 2005р. були надані на адресу СДПІ ВПП вже після закінчення документальної перевірки підприємства та викладення вказаних порушень в акті перевірки. Суди при прийняття рішення по справі всупереч ст.86 КАС України не дослідили всі докази у їх сукупності.

          Судом взято до уваги висновки та мотиви, з яких скасовано судові рішення у даній справі Вищим адміністративним судом України, викладені в ухвалі від 01.07.2008р. та встановлено наступне.

          Матеріалами справи підтверджено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень слугували висновки Акту від 04.07.06 № 1154/41-014/14308894 про результати планової виїзної перевірки з питання дотримання податкового, валютного та іншого законодавства Харківського державного авіаційного орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства (ХДАВП), код ЄДРПОУ 14308894, за період з 01.01.2005р. по 01.04.2006р. про порушення підприємством пп. ”з” п.13.1, п.13.2 ст.13 Закону України „про оподаткування прибутку підприємства”, п.23 ч.1 ст.12 Закону України „Про плату за землю”, ст.68 Закону України „Про Державний бюджет в Україні на 2005 рік”, абзацу „а” п.п.7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та Порядку, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N 166 „Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання”, із з змінами та доповненнями.

          Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.07.2006 року №0000420815/0, яким позивачу за порушення пп. «з» п. 13.1 та п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено податкове зобов’язання по податку з доходів іноземних юридичних осіб, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як свідчать матеріали справи та надані представниками відповідача пояснення в ході судового засідання СДПІ ВПП при прийнятті цього рішення виходила з того, що позивачем при здійсненні виплат агентської винагороди на користь Компанії „АN Aігсгаft Support LTD” та Північноафриканською Торговою Компанією „Nort Аfгіка Gепегаl Тгаdiпg, Аігроrt Rоаd” (Лівія) не був утриманий податок з доходів нерезидентів на суму 1597301,00 грн. (15% від суми перерахованої винагороди (відсотків) на загальну суму 10648677,33 грн.).

На погляд відповідача зазначене порушення допущене позивачем за умов недотримання вимог наказу Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 року № 470, яким був затверджений „Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів з джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування”, а саме в ненаданні відповідної довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування. За цих обставин, позивач, за твердженням СДПІ ВПП, зобов’язаний на вимогу п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснити утримання та перерахування податку під час здійснення виплати валютних коштів.

          Досліджуючи зміст правочинів, укладених між позивачем та нерезидентами, судом встановлено наступне.

          Згідно з умовами Агентської угоди від 01.12.2004 року № 1-12-2004 її предметом є зобов’язання нерезидента – Компанії «AN Aircraft Support LTD» (Лондон, Велика Британія) по веденню переговорів та укладенню контракту з Компанією «Levithan Holding Investments S.A.» (Люксембург) на продаж літаків виробництва позивача. Як свідчить укладений між сторонами Агентської угоди від 01.12.04 № 1-12-2004 Акт прийому-передачі виконаних робіт від 01.02.05, взяте на себе зобов’язання нерезидентом виконано в повному обсязі. Позивач провів на користь нерезидента сплату винагороди в сумі 1694434,00 дол. США, що підтверджується копіями валютних платіжних документів.

          Також між позивачем та Північноафриканською Торговою Компанією «North Africa General Trading» було укладено Агентську угоду від 25.08.05, предметом якої є зобов’язання нерезидента по здійсненню агентських дій на території наступних країн: Лівія, Алжир, Туніс, Марокко, спрямованих на укладення контрактів на продаж продукції позивача. Згідно з умовами Угоди про підтвердження комісійної винагороди позивач та нерезидент визнали діяльність нерезидента по сприянню продажу продукції позивача, що стало підставою для виплати винагороди на користь нерезидента в сумі 400000,00 дол. США.

          Як свідчать матеріали справи і надані в ході судового засідання пояснення сторін, що надання послуг вказаними вище нерезидентами на користь позивача за зовнішньоекономічними угодами фактично відбувалось за межами митної території України. Докази здійснення нерезидентом діяльності в межах території України за агентськими угодами в матеріалах справи відсутні.

          Положеннями п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід, зокрема, розуміти брокерську, комісійну або агентську винагороду, отриману від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів.

          Виходячи зі змісту п. 1.21 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доходами з джерелом їх походження з України вважаються будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

          За цих обставин, на думку суду, об’єктом оподаткування за наведеними вище операціями слід вважати доходи нерезидента від провадження господарської діяльності на території України за умов отримання винагороди від резидента України. Лише за викладених умов вступають в дію вимоги п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно зобов’язання резидента проводити утримання податку з доходів, зазначених у пункті 13.1, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за рахунок нерезидента, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

          Беручи до уваги викладене, суд не може погодитись з твердженням відповідача про те, що застосування положень п.п. 13.1 ст. 13 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в наведених спірних операціях не залежить від місця надання послуги і відноситься тільки до оподаткування доходу, отриманого нерезидентом через його постійне представництво, розташоване на території України.

          Також, судом було встановлено, що звіт про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів по спірним вищевказаним операціям до СДПІ ВПП не надавався. Одночасно суд зазначає, що враховуючи фактичні обставини у справи і норми права, які підлягають застосуванню в даному випадку, такий звіт ХДАВП не повинен був надаватися до податкового органу.

          Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач помилково застосував вимоги пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині застосування штрафних санкцій у подвійному розмірі від суми визначеного податкового зобов’язання, оскільки згідно з положеннями п. 16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податків, зазначених у статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати. Перерахування податків, зазначених в статті 13 Закону здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат. У той же час застосування пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є правомірним в разі, коли нарахування та сплата податку обов’язково передує здійсненню грошової виплати.

           З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач зробив помилковий висновок про порушення позивачем ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під час здійснення виплат на користь нерезидентів за отримані агентські послуги, що вказує на безпідставність винесення відносно ХДАВП податкового повідомлення-рішення від 14.07.2006 року № 0000420815/0 і є підставою для його скасування в повному обсязі.

          Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.07.2006 року № 0000430815/0 та висновків відповідача, на підставі яких було прийняте останнє, суд вважає за потрібне викласти наступне.

Так, за наслідками проведення перевірки позивача відповідачем встановлене порушення вимог п. 23 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» та ст. 68 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік», яке полягає у тому, що позивач неправомірно використав положення п. 23 ст. 12 Закону України «Про плату за землю», якими передбачено звільнення від сплати податку для підприємств літакобудування, у той час, як застосуванню підлягали вимоги ст. 68 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік».

          Судом досліджено вимоги ст. 68 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» (в редакції, яка діяла з 01.01.05 по 31.03.05), з яких вбачається, що в 2005 році звільнення від земельного податку, передбачене в пунктах 6, 17, 19, 23 частини першої статті 12 Закону України "Про плату за землю", здійснюється виключно за рішеннями відповідних органів місцевого самоврядування в частині, що зараховується до відповідних бюджетів.

          Поряд із цим, суд відмічає, що відповідних змін до Закону України "Про плату за землю" внесено не було. Позивач під час розгляду справи просив суд звернути увагу на ті обставини, що за наявності конфлікту двох норм чинних законів, він, як платник податків, був вимушений (з метою забезпечення правомірності користування можливістю звільнення від сплати земельного податку) керуватись нормами спеціального закону з питань оподаткування, яким є Закон України "Про плату за землю".

          Суд приймає доводи позивача про те, що положеннями частини 2 ст. 7 Закону України «Про систему оподаткування» передбачено, що зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік і про те, що положеннями частини 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

           Також суд погоджується з доводами позивача про те, що він, як платник податків, несе відповідальність згідно до законів України за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування. У той же час, норми Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік», що у розумінні положень Закону України «Про систему оподаткування» цей Закон не є законом про оподаткування, не передбачає жодної відповідальності для платника податків за недотримання його вимог. Протягом розгляду справи відповідач не довів суду про наявність відповідальності позивача за недотримання вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік».

          За таких обставин, суд вважає, що під час визначення податкових зобов’язань з земельного податку протягом І кварталу 2005 року згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач керувався чинними вимогами п. 23 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» з урахуванням приписів частини 1 Прикінцевих положень Закону України «Про плату за землю».

          Суд зауважує, що з отриманих відповідей від Харківської обласної ради та Харківської міської ради щодо Харківського державного авіаційного орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства рішень цих органів про звільнення підприємства від сплати податку на землю за період з 01 січня 2005 року по 31 березня 2005 року не приймалось.

          Одночасно суд зазначає, що у розумінні положень п. 23 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» з урахуванням приписів частини 1 Прикінцевих положень Закону України «Про плату за землю», не може бути необхідною передумовою прийняття таких рішень органами місцевого самоврядування для звільнення ХДАВП від сплати податку на землю за період з 01 січня 2005 року по 31 березня 2005 року.

          В зв’язку з наведеним, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2006 року № 0000430815/0.

          Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.07.2006 року № 0000450815/0, яким ХДАВП зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 450764,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 169935,50 грн., відповідач зазначає, що суть встановленого порушення полягає у тому, що позивач в порушення вимог п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не мав права після початку проведення перевірки подавати до відповідача уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з податку на додану вартість та змінювати звітні показники. Заперечуючи відповідачу, позивач, з посиланням на положення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вказує на правомірність подання уточнюючих розрахунків, оскільки це право виникає у позивача за умов самостійного виявлення помилок у показниках раніше поданої податкової декларації з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону.

          Даючи оцінку вищевикладеному суд зазначає, що згідно з вимогами пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийняття податкової декларації (у тому числі – уточнюючого розрахунку) є обов’язком відповідача. Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

          Аналізуючи системно вказані норми суд дійшов висновку, що положення п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» жодним чином не обмежує права платника податків на подання уточнюючих розрахунків, а лише встановлює пом’якшену відповідальність (розмір штрафу) у разі самостійного виявлення платником податків фактів занижень податкових зобов’язань в раніше наданій звітності. Поряд з цим передбачає, що застосування приписів п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» можливе лише у тому разі, коли платник податків самостійно визначає помилки у раніше наданій звітності.

          Як свідчать підтверджені письмовими доказами фактичні обставини у справі, позивач надав уточнюючий розрахунок за квітень 2005 року під час проведення перевірки, але до моменту отримання її результатів згідно з Актом від 04.07.06 № 1154/41-014/14308894, тобто, помилку позивач визначив самостійно та мав право на застосування положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині подання уточнюючого розрахунку.

          Крім того слід відмітити, що позивач правомірно наголошує на тих обставинах, що в квітні 2005 року ще не набули законної сили зміни до порядку відшкодування податку на додану вартість, внесені до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України». Вказані зміни набули чинності 01 червня 2005 року.

          За таких обставин, суд прийшов висновку, що відповідач протягом розгляду справи не довів в чому саме полягає порушення позивачем пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за показниками діяльності квітня 2005 року, тому суд вважає твердження відповідача про наявність податкового правопорушення з цього приводу необґрунтованими.

          Також суд вказує на неправомірність застосування відповідачем штрафних санкцій в сумі 169935,50 грн. з використанням вимог пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки відповідач не встановив фактів наявності недоплати (заниження позивачем податкових зобов’язань) з податку на додану вартість.

          Щодо подання уточнених розрахунків за червень та листопад 2005 року на суму 110893 грн. (110600,00 грн. - за червень 2005 року + 293,00 грн. – за листопад 2005 року), то судом встановлено, що вказана уточнена звітність подана позивачем вже після закінчення перевірки за наслідками ознайомлення з її результатами, тому є можливість стверджувати, що позивач виявив помилки не самостійно, що унеможливлює застосування ним положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

          З урахуванням наведеного, податкове повідомлення-рішення від 14.07.06 № 0000450815/0 в частині завищення бюджетного відшкодування в сумі 110893 грн. прийнято відповідачем правомірно, а в частині завищення бюджетного відшкодування в сумі 339871,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 169935,50 грн. - підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог з Державного бюджету України, тобто пропорційно.

Згідно приписів ч.2 ст.89 КАС України, пп.”б” п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” 21.01.1993р. № 7-93 суд повертає державне мито у розмірі 2,85 грн.

Керуючись ст.ст. 8,19 Конституції України, ст.ст. 4, 7, 8, 11, 17, 19, 71, ч. 1 ст. 158, ст.ст. 161-163, 167, 186 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Харківського державного авіаційного орденів Жовтневої революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові від 14.07.2006 року № 0000420815/0 повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові від 14.07.2006 року № 0000430815/0 повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові від 14.07.2006 року № 0000450815/0 в частині завищення бюджетного відшкодування в сумі 339871,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 169935,50 грн.

В іншій частині податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові від 14.07.2006 року № 0000450815/0 - залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Харківського державного авіаційного орденів Жовтневої революції та Трудового Червоного Прапору виробничого підприємства, код 14308894 державне мито у розмірі 2,85 грн.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 06.03.2009 року.

Суддя                                                                       Перцова Т.С.

З оригіналом згідно.