Рішення № 4389266, 12.08.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 серпня 2009 р. Справа 7/158-09

за позовом: Прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", м. Вінниця.

до: Відкритого акціонерного товариства "Калинівський агрохім", м. Калинівка, Вінницька область.

про стягнення 167 126,36 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Андрушко Я.С.

Представники

прокуратури: Мельниченко В.М.-помічник прокурора м. Вінниці, посвідчення № 80-2007 видане 15.10.2007 року.

позивача: Касько І.А.- заступник начальника юридичного департаменту, довіреність № 14/20-306-09 від 09.04.2009 року.

відповідача: не з'явився.

інші: Миколюк А.В..

ВСТАНОВИВ :

Прокурором м. Вінниці в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" подано позов про стягнення з ВАТ "Калинівський агрохім" заборгованості в сумі 167126,36 грн., у т.р. заборгованості по лізингових платежах в сумі 152877,05 грн. (в частині відшкодування вартості техніки - 103821,42 грн., в частині щорічної винагороди - 49055,63 грн.) та 14249,31 грн. пені в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору прямого лізингу № 2-08-312 пфл/21 від 01.07.2008 року.

Ухвалою суду від 30.06.2009 року порушено провадження у справі № 7/158-09 та призначено до розгляду на 29.07.2009 року.

29.07.2009 року прокурором подано заяву про збільшення позовних вимог згідно якої останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 218300,60 грн., у т.р. заборгованість по лізингових платежах в сумі 202624,82 грн. (в частині відшкодування вартості техніки - 138428,56 грн., в частині щорічної винагороди - 64196,26 грн.) та 15675,78 грн. пені. Заява про збільшення розміру позовних вимог мотивована тим, що з моменту пред'явлення позову до суду наступив строк сплати чергового лізингового платежу.

Розглянувши вказану заяву, суд прийняв її до розгляду, як таку, що не суперечить вимогам ст.22 ГПК України, частина четверта якої надає право позивачу до прийняття рішення у справі, крім іншого, збільшити розмір позовних вимог. При цьому судом враховано, що відповідно до ч.4 ст.29 ГПК України прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не надав витребуваних ухвалою суду від 30.06.2009 року доказів. Слід зауважити, що ухвалу від 30.06.2009 року про порушення провадження у справі відповідач отримав 07.07.2009 року, що вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення № 298233 наявного у справі.

Не з'явившись в судове засідання відповідач надіслав 28.07.2009 року на адресу суду телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи мотивоване відрядженням керівника та його повноважного представника у м. Київ.

Суд, з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу відклав розгляд справи до 12.08.2009 року.

Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не виконав вимог суду щодо надання доказів.

При повторній неявці в судове засідання відповідача суд приходить до висновку про те, що останній був поінформований про наявність в провадженні господарського суду Вінницької області справи № 7/158-09, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та діями відповідача, який подав телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи.

Слід зауважити, що ухвали від 30.06.2009 року та від 29.07.2009 року відповідачу надсилались рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка Вінницька область, 22400). Згідно довідки Головного управління статистики у Вінницькій області від 11.08.2009 року № 13/4/1660 станом на 10.08.2009 року місцезнаходженням ВАТ "Калинівський агрохім" є: вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка Вінницька область, 22400, що є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилалась ухвали у справі.

При повторній неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 30.06.2009 року про порушення провадження у справі та від 29.07.2009 року про відкладення розгляду справи які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Крім того з метою з'ясування фактичного часу відправлення відповідачу ухвали від 29.07.2009 року, судом 12.08.2009 року було оглянуто реєстри рекомендованих поштових відправлень господарського суду Вінницької області. Як вбачається з реєстру № 3 від 31.07.2009 року та фіскального чеку відділення зв'язку № 1233 ухвалу від 29.07.2009 року відповідачу було надіслано 010.08.2009 року. Таким чином з часу фактичного надіслання ухвали відповідачу до судового засідання пройшло 12 днів.

З врахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 року № 1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 року за № 1383/14650), а саме п.п.4.1.2, 4.1.4, 4.2 суд дійшов висновку, що ухвалу від 29.07.2009 року відповідач повинен був отримати до дня судового засідання.

Слід зауважити, що ухвала від 29.07.2009 року надіслана рекомендованою кореспонденцією за адресою - вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка Вінницька область, 22400 - до суду не повернулась.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Крім того з урахуванням того, що відповідач в телеграмі від 29.07.2009 року посилався на відрядження керівника та повноважного представника, як на підставу для відкладення розгляду справи суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Тобто, юридична особа не обмежена у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді.

До того ж посилаючись на відрядження керівника та повноважного представника в м.Київ відповідач не надав доказів на підтвердження вказаному факту (освідчення про відрядження, наказ тощо) та не навів доводів, які б перешкоджали йому забезпечити в судове засідання явку будь-якого іншого представника підприємства.

Разом з тим, незважаючи на безпідставність заявленого в телеграмі клопотання, суд все ж таки відклав розгляд справи і таким чином створив відповідачеві необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і надання останнім будь-яких додаткових пояснень в обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

За письмовим клопотанням прокурора та представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.07.2008 року між ВАТ "НАК "Украгролізинг"" (Лізингодавець) та ВАТ "Калинівський агрохім" (Лізингоодержувач) було укладено договір прямого лізингу № 2-08-312 пфл/21, відповідно до п.1 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який є власністю Лізингодавця та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Згідно п.2.1 Договору строк лізингу відраховується з моменту укладення Сторонами акту приймання-передачі у користування предмета лізингу.

Відповідно до п.3.4.3 Договору Лізингоодержувач зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору.

В пункті 4.1 даного договору сторони погодили, що з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають:

- відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу;

- винагороду в розмірі 7 % річних від залишкової невідшкодованої вартості предмета лізингу. Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту приймання-передачі. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання акту, подальші платежі через кожні три місяці.

Відповідно до п.4.2 Договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору "Графік сплати лізингових платежів".

В п.4.3 Договору зазначено, що Лізингоодержувач після укладення Договору, перераховує на рахунки Лізингодавця попередні лізингові платежі в частині відшкодування вартості Предмета лізингу в розмірі 15 (п'ятнадцяти) відсотків його вартості, включаючи ПДВ та в частині винагороди в розмірі (семи) відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ.

В додатку № 1 до Договору сторони обумовили найменування, кількість, ціну і вартість Предмета лізингу (Зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 "Славутич") у кількості 2 одиниці за ціною 570000,00 грн. за одиницю та загалом 1140000,00 грн., попередня оплата 238830,00 грн..

Також 01.07.2008 року сторонами було підписано додаток № 2 до Договору "Графік сплати лізингових платежів" в якому визначено періоди та розміри лізингових платежів.

02.07.2008 року між сторонами Договору було підписано акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 4 відповідно до якого відповідачу було передано предмет лізингу (Зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 "Славутич", зав.№ 912, № 913) у кількості 2 одиниць загальною вартістю 1140000,00 грн..

За посиланням прокурора та позивача відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки визначені Договором не виконує. На підтвердження вказаного суду надано розрахунки суми боргу за підписом головного бухгалтера Вінницької філії НАК "Украгролізинг". Крім того, в судовому засідання 12.08.2009 року представник позивача в письмовому поясненні посилається на те, що відповідач не сплачував жодних платежів за договором прямого лізингу від 01.07.2008 року, як до подачі позовної заяви до суду так і після порушення провадження у справі № 7/158-09.

На момент звернення з позовом до суду за відповідачем рахувалась заборгованість у розмірі сумі 152877,05 грн. (в частині відшкодування вартості техніки - 103821,42 грн., в частині щорічної винагороди - 49055,63 грн.), яка утворилась за період несплати лізингових платежів з 03.10.2008 року по 18.06.2009 року.

Як вказувалось раніше, прокурор під час розгляду справи подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, мотивовану тим, що 02.07.2009 року наступив строк сплати чергового лізингового платежу в сумі 49747,77 грн. (34607,14 грн. відшкодування вартості техніки та 15140,63 грн. - щорічної винагороди), а оскільки відповідач не сплатив ні попереднього ні чергового лізингового платежу прокурор просить стягнути з відповідача 202624,82 грн. заборгованості по лізинговим платежам (138428,56 грн. відшкодування вартості техніки, 64196,26 грн. - щорічної винагороди) та пеню в розмірі 15675,78 грн..

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже вказувалось раніше, у п.4.1 Договору та додатку № 2 до Договору сторони погодили розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з наведеного вище, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по лізинговим платежам підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 15675,78 грн. пені в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. 7.1 Договору сторонами погоджено, що за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожен календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Згідно п.7.6 Договору нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення пені є правомірною, оскільки відповідає умовам Договору та чинному законодавству.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та періоду нарахування встановленого ч.6 ст.232 ГК України із врахуванням в цій частині п.7.6 Договору.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, ним заявлено до стягнення пеню за період з 03.10.2008 року по 03.04.2009 року - 182 дні (розмір боргу 51564,64 грн.); за період з 03.01.2009 року по 14.06.2009 року - 162 дні (розмір боргу 50959,02 грн.); за період з 14.06.2009 року по 03.07.2009 року - 19 днів (розмір боргу 50959,02 грн.); за період з 03.04.2009 року по 14.06.2009 року - 72 дні (розмір боргу 50353,39 грн.); за період з 15.06.2009 року по 09.07.2009 року - 24 дні (розмір боргу 50353,39 грн.); за період з 02.07.2009 року по 09.07.2009 року - 8 днів (розмір боргу 49747,77 грн.).

Перевіркою правильності наданого розрахунку пені судом виявлено помилки у визначенні кількості днів прострочення.

Так, в періоді з 03.10.2008 року по 03.04.2009 року кількість днів прострочення становить 183, а не 182 дні, в періоді з 14.06.2009 року по 03.07.2009 року 20, а не 19 днів, в періоді з 03.01.2009 року по 14.06.2009 року 163, а не 162 дні, в періоді з 03.04.2009 року по 14.06.2009 року 73, а не 72 дні, в періоді з 15.06.2009 року по 09.07.2009 року - 25, а не 24.

Виходячи з того, що проводячи перерахунок із врахуванням виявлених помилок суд в кінцевому рахунку отримає більший розмір пені ніж заявлено в позовній заяві, суд залишає визначену прокурором та позивачем кількість днів прострочення у вказаних вище періодах, оскільки визначення періоду заборгованості є саме їх правом.

Також судом встановлено, що в розрахунку неправильно визначена кількість днів прострочення в останньому періоді, який обраховано з 02.07.2009 року по 09.07.2009 року.

Слід вказати, що виходячи з умов договору та дати підписання акту приймання-передачі предмету лізингу (02.07.2009 року) датою з якої слід обраховувати заборгованість як прострочену є третє число через кожних три місяці з дати підписання акту приймання-передачі предмету лізингу.

Таким чином, правильною датою з якої слід обраховувати кількість днів прострочення в останньому періоді буде 03.07.2009 року, що зменшує кількість днів прострочення на 1 день у порівнянні із розрахунком позивача.

Також суд вказує, що позивачем неправильно визначено 3 період (з 14.06.2009 року по 03.07.2009 року), оскільки вказана дата вже була поглинута в попередньому періоді на цю ж суму заборгованості (03.01.2009 року по 14.06.2009 року). Виходячи з наведеного правильним періодом слід вважати - 15.06.2009 року - 03.07.2009 року. Суд наголошує, що при зміні періоду кількість днів прострочення не змінюється і становить 19 днів.

Проводячи перевірку наданого розрахунку пені судом виявлено помилки допущені в ньому спричинені неврахуванням правил математичного заокруглення та того, що в 2008 році кількість днів становила 366.

Провівши перерахунок пені із врахуванням виявлених судом помилок стосовно кількості днів прострочення в періодах вказаних прокурором і позивачем судом отримано 15496,38 грн. пені.

Так, судом отримано за період з 03.10.2008 року по 03.04.2009 року 6162,47 грн. (заявлено 6170,80 грн.), за період з 15.06.2009 року по 03.07.2009 року 583,59 грн. (заявлено 636,64 грн.), за період з 15.06.2009 року по 09.07.2009 року 728,40 грн. (заявлено 794,62 грн.), за період з 03.07.2009 року по 09.07.2009 року 209,89 грн. (заявлено 261,69 грн.).

Виходячи з того, що прокурором та позивачем заявлено більший розмір пені ніж отримано судом в результаті перерахунку в стягненні 179,40 грн. пені слід відмовити.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 30.06.2009 року та від 29.07.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог, в тому рахунку і доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 202624,82 грн. заборгованості по лізинговим платежам (138428,56 грн. відшкодування вартості техніки, 64196,26 грн. - щорічної винагороди) підтверджуються наявними у справі первинними бухгалтерськими документами, суд вважає суму боргу в розмірі 202624,82 грн. доведеною.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову із врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

За письмовим клопотанням прокурора та позивача 12.08.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ч.2 ст.1, п.3 ч.2 ст.11, ч.1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ч. 1 ст. 546, ч.1 ст.548, ст.549, ч.1 ст. 550, 610, п.3 ч.1 ст. 611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 626, 627, 628, 629, ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193, 230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Калинівський агрохім", вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка Вінницька область, 22400 (р/р 26005055300292 в ВФ "Приватбанк". МФО-302689, ідентифікаційний код - 05487478) на користь Відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", вул. Мечникова, 16А, м. Київ, 01601 (р/р 26007010890601 в ЗАТ "Альф-Банк", МФО-300498, ідентифікаційний код -30401456) в особі Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" , вул. Соборна , 15А, м. Вінниця, 21050 (р/р 2600916276 в ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" , м. Вінниця, МФО 302247 , ідентифікаційний код - 25510665) - 202624 грн. 82 коп. заборгованості по лізинговим платежам (в тому числі: 138428 грн. 56 коп. відшкодування вартості техніки, 64196 грн. 26 коп. - щорічної винагороди) та 15496 грн. 38 коп. пені.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Калинівський агрохім", вул.Чкалова, 1-А, м.Калинівка Вінницька область, 22400 (р/р 26005055300292 в ВФ "Приватбанк". МФО-302689, ідентифікаційний код - 05487478) в доход Державного бюджету України 2181 грн. 21 коп. державного мита та 312 грн. 24 коп. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В стягненні 179 грн. 40 коп. пені відмовити.

6. Копію даного рішення надіслати прокурору та сторонам у справі рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 17 серпня 2009 р.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - позивачу - вул. Соборна, 15а, м. Вінниця, 21050.

3 - відповідачу - вул. Чкалова, 1-А, м. Калинівка, Вінницька область.

4 - Прокуратура м.Вінниці, пров.Цегельний, 8, м.Вінниця, 21050.