Рішення № 4389131, 14.08.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 серпня 2009 р. Справа 7/130-09

за позовом: Приватного підприємства "Текстиль - Контакт", м. Київ

до: Приватного малого підприємства "Наза", м. Могилів-Подільський Вінницької області

про стягнення 46011,78 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Андрушко Я.С.

Представники

позивача : Альошина Ю.А. - довіреність № б/н від 03.07.2009 року.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 46011 грн. 78 коп., у т. р. 19389 грн. 36 коп. основного боргу, 12624 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 12211 грн. 61 коп. 3% річних та 1786 грн. 08 коп. пені за отриманий товар згідно з договором купівлі-продажу № 632 від 10.01.2007 року та накладними № 4566 від 28.02.2007 року, № 8202 від 12.04.2007 року, № 22885 від 17.10.2007 року, № 24102 від 30.10.2007 року та № 29738 від 28.12.2007 року.

Ухвалою від 28.05.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/130-09 та призначено до розгляду на 30.06.2009 року.

В судовому засіданні, яке відбулось 30.06.2009 року відповідачем надано письмове пояснення в якому останній визнає борг перед позивачем на загальну суму 63845,59 грн., який утворився внаслідок всього періоду існування між сторонами господарських правовідносин.

30.06.2009 року розгляд справи було відкладено на 28.07.2009 року у зв’язку з неявкою в судове засідання позивача, ненаданням сторонами витребуваних доказів та необхідністю у витребуванні нових доказів.

В судове засідання 28.07.2009 року сторони не з'явились, не виконавши при цьому вимог ухвали суду щодо надання доказів в зв'язку з чим розгляд справи було відкладено до 14.08.2009 року.

Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання витребуваних доказів.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

14.08.2009 року позивач подав заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 1788,08 грн. та 20% річних в розмірі 12211,61 грн.. При цьому позивач підтримує позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в розмірі 1831,74 грн., які розраховані в період вказаний в розрахунку 20 % річних.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в части стягнення пені, 20% річних та стягнення 3 % річних суд приймає її до розгляду, як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

10.01.2007 року між ПП "Текстиль-Контакт" (Продавець) та ПМП "Наза" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 632, згідно п.1 якого Продавець продає, а покупець приймає та сплачує товари згідно замовлення на умовах EXW (склад Продавця в м. Київ). За погодженням між сторонами в окремих випадках можуть застосовуватись і інші умови поставки.

Загальний обсяг купівлі продажу по цьому договорі становить 600000,00 грн. (п. 1.2 договору).

В п.3.1 Договору сторони погодили, що оплата кожної партії товару здійснюється на умовах і в порядку зазначених в накладній на цю партію товару. В цій частині накладна є протоколом погодження умов про порядок оплати товару, а підписи осіб, що підписали накладну, визнаються сторонами цього договору достатніми для визнання дійсним цього погодження.

Крім того в п. 8.3 договору сторонами зафіксовано, що з підписанням цього договору дія договору між тими ж сторонами № 760 від 11.01.2006 року втрачає чинність, а залишок заборгованості покупця в сумі 28074,85 грн. переходить під дію цього договору.

На підставі договору № 632 від 10.01.2007 року та видаткових накладних позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 77669,15 грн., що підтверджується видатковими накладними № 4566 від 28.02.2007 року на суму 4804,67 грн., № 8202 від 12.04.2007 року на суму 4065,60 грн., № 22885 від 17.10.2007 року на суму 21600,00 грн., № 24102 від 30.10.2007 року на суму 38918,88 грн., № 29738 від 28.12.2007 року на суму 8280,00 грн. та відповідними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких наявні в матеріалах справи.

Проте відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково загалом на суму 86354,64 грн. (ас. 25-44 т. 1), що підтверджується наданими суду виписками банківських установ щодо руху коштів по особовому рахунку позивача.

Внаслідок таких господарських операцій у відповідача утворився борг у розмірі 19389,36 грн., з урахуванням залишку боргу за договором № 760 від 11.01.2006 року (77669,15+28074,85-86354,64).

За посиланням позивача ним на адресу відповідача було надіслано акт звірки взаємних розрахунків, який останній підписав.

Разом з тим з даного акту, який наявний в матеріалах справи вбачається, що звірку було проведено щодо всіх господарських операцій між сторонами загалом та зафіксовано загальний борг відповідача у розмірі 60716,64 грн. станом на 01.07.2009 року.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов’язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

13.10.2008 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу (№ 372) про сплату заборгованості в розмірі 44681,58 грн.. Факт надіслання вимоги підтверджується описом вкладення в цінний лист та фіскальним чеком № 8739 (а.с.12-13, т.1). Як вказує позивач відповіді на зазначену вимогу відповідачем не надано.

Частиною 2 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу правомірною та обґрунтованою.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 12624,73 грн. інфляційних втрат за період з січня 2007 року до травень 2009 року та 3 % річних у розмірі 1831,74 за період з 10.01.2007 року по 01.06.2009 року тобто період за який було нараховані 20 % річних за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних з врахуванням періодів та сум заборгованості визначені позивачем судом не виявлено помилок.

Таким чином суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних в межах позовних вимог.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені в розмірі 1788,08 грн. та 20% річних в розмірі 12211,61 грн. суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині стягнення пені суд враховує те, що вона підписана представникомм позивача Альошиною Ю.А., яка представляє позивача на підставі довіреності від 03.07.2009 року б/н. Як вбачається із вказаної довіреності представник за нею, крім іншого, наділений правом відмовитись від позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду від 28.05.2009 року, 30.06.2009 року та 28.07.2009 року, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням припинення провадження у справі в частині в частині стягнення пені та 20 % річних в зв'язку з відмовою від позову в цій частині позивача.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

За письмовим клопотанням позивача 14.08.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, ч.ч.1, 2 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 78, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного малого підприємства "Наза", вул. Горького, 103, м. Могилів-Подільський, Вінницька область - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13305215, р/р - 26006055302363 в Вінницькій обласній філії "Приватбанк", МФО - 302689) на користь Приватного підприємства "Текстиль-Контакт", вул. Сортувальна, 2, м. Київ, 02081 - (інформація про реквізити - р/р - 26003401028299 в КРД "Райффайзен Банк Аваль" МФО-322904, ідентифікаційний код - 30606568) - 19389 грн. 36 коп. боргу, 1831 грн. 74 коп. - 3 % річних, 12624 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 338 грн. 46 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 229 грн. 87 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Припинити провадження в частині стягнення 12211 грн. 61 коп. пені та 12211 грн. 61 коп. 20 % річних.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 серпня 2009 р.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул.Серафимовича,3-а, м. Київ , 02152

3 - позивачу - вул.Сортувальна, 2, м. Київ, 02081

4 - відповідачу- вул. Горького, 103, м. Могилів-Подільський, 24000