Ухвала суду № 43883149, 28.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20280/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представників позивача: Гаценко О.М., Пацюка В.Л.,

представника відповідача - Дрозд І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Державне київське конструкторське бюро «Луч» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2015 року, -

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Державне київське конструкторське бюро «Луч» (далі - ДП «ДККБ «Луч») звернулося у суд із позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.10.2014 №0000524010.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність та безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій спірним рішенням, встановивши відсутність з боку останнього порушень граничних строків сплати самостійно визначених податкових зобов'язань.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку своєчасності сплати екологічного податку за ІІІ квартал 2013 року, І квартал 2014 року та податку на прибуток підприємств і організації, що перебувають у державній власності, а саме: авансових внесків при виплаті дивідендів, що мають бути сплачені у звітному (податковому) періоді за 2013 рік, за підсумками якої складено акт від 23.09.2014 №1110/28-10-40-10/14308776 та виявлено, зокрема, порушення п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, яке виявилось у тому, що позивачем несвоєчасно сплачено самостійно визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток (авансових внесків при виплаті дивідендів) за 2013 рік.

За даними податкової перевірки, самостійно визначене позивачем в податковій декларації з податку на прибуток за 2013 рік (№9091167494 від 03.03.2014) податкове зобов'язання в сумі 137 955,00 грн, граничний термін сплати якого - 11 березня 2014 року, було сплачене 10 квітня 2014 року на підставі заяви платника податків від 26.03.2014 щодо перерахунку коштів в сумі 200 000,00 грн з рахунку, на якому обліковуються авансові внески з податку на прибуток (11023100) на рахунок, на який підлягає сплаті податок на прибуток (11020100). Відтак, контролюючий орган дійшов висновку, що суму податкового зобов'язання, зазначену у податковій декларації, було сплачено позивачем із затримкою у 30 днів, що тягне відповідальність, передбачену пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у вигляді штрафу в розмірі 10% погашеної суми податкового боргу.

З огляду на висновки податкової перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 07.10.2014 №0000524010, яким зобов'язано позивача сплатити штраф у сумі 13 795,50 грн (за платежем: податок на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності).

Не погоджуючись зі згаданим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, судова колегія зважає на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Зазначеним критеріям діяльності суб'єктів владних повноважень відповідають обов'язки контролюючих органів, встановлені Податковим кодексом України (тут і далі - в редакції, чинній на час спірних правовідносин), а саме: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.2, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21).

Натомість, платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункти 16.1.2 - 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).

Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (пункт 46.1 статті 46 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 49.18 статті 14 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному року - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно положень пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Згідно абзацу 2 пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України платники податку на прибуток підприємств, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу, сплачують у січні - лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев'ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Судом встановлено, що позивачем подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 2013 рік (№9091167494 від 03.03.2014), в якій задекларовано від'ємне значення податку на прибуток за звітний (податковий) період у розмірі 1 473 912,00 грн. Разом з тим, нараховано суму авансового внеску при виплаті дивідендів, що має бути сплачена у звітному (податковому) періоді у розмірі 137 955,00 грн.

Із додатку ЗП до вказаної декларації вбачається, що від'ємне значення податку на прибуток за звітний (податковий) період утворилося за рахунок суми нарахованого авансового внеску з цього податку у розмірі 2 338 300,00 грн та суми нарахованого авансового внеску у зв'язку із виплатою дивідендів, що має бути сплачена у звітному (податковому) періоді у розмірі 176 557,00 грн.

Як стверджує відповідач, переплата з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 1 297 355,00 грн була зарахована до картки особового рахунку позивача з авансових внесків з податку на прибуток, а суму авансового внеску при виплаті дивідендів у розмірі 137 955,00 грн зараховано до картки особового рахунку з податку на прибуток.

Таким чином, відповідачем не заперечується наявність у позивача переплати (надміру сплачених платежів) з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 1 297 355,00 грн.

У зв'язку із чим, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Таким чином, законом передбачено, що сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків за рахунок надміру сплачених сум такого платежу з цього ж податку здійснюється без заяви платника. Подання відповідної заяви є необхідним у разі, якщо перерахування буде здійснюватись з іншого платежу.

Враховуючи, що авансовий внесок з податку на прибуток та цей податок є взаємопов'язаними грошовими зобов'язаннями, сплата грошових зобов'язань позивача з податку на прибуток повинна була проводитись за рахунок надміру сплачених сум зі згаданих авансових внесків, наявність яких не заперечується відповідачем, без подання заяви платника податків, а за ініціативи податкового органу.

Отже, висновок відповідача про те, що податкове зобов'язання в сумі 137 955,00 грн, граничний термін сплати якого - 11 березня 2014 року, було сплачене 10 квітня 2014 року на підставі заяви платника податків від 26.03.2014 щодо перерахунку коштів в сумі 200 000,00 грн з рахунку, на якому обліковуються авансові внески з податку на прибуток (11023100) на рахунок, на який підлягає сплаті податок на прибуток (11020100), є протиправним, адже відповідно до приведених норм позивач не був зобов'язаний подавати будь-яку заяву. Натомість, порушення строків перерахунку платежу було спричинене бездіяльністю податкового органу.

Суд зазначає, що відповідно до статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. При затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, сума штрафу складає 10 % погашеної суми податкового боргу.

За визначенням Податкового кодексу України, податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14).

Таким чином, застосуванню штрафу, передбаченого приведеною нормою, передує факт виникнення податкового боргу, який має підтверджуватись, зокрема, несвоєчасною сплатою узгодженої суми грошового зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що до складу об'єктивної сторони порушення податкового законодавства, відповідальність за яке передбачена статтею 126 Податкового кодексу України, відноситься наявність факту несплати до бюджету узгодженої суми грошового зобов'язання у встановлений строк.

У той же час, наявність надмірно сплачених коштів на рахунку з авансових внесків з податку на прибуток станом на день виникнення у платника податків обов'язку сплати самостійно визначених податкових зобов'язань з цього податку, а також можливість з ініціативи податкового органу зарахувати ці кошти у сплату грошових зобов'язань спростовують будь-які втрати бюджету і не можуть бути свідченням несплати податку.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що висновки відповідача, викладені в акті податкової перевірки позивача від 23.09.2014 №1110/28-10-40-10/14308776, щодо порушення ним граничних строків сплати податку і застосування штрафних санкцій є протиправними, адже такий підхід, серед іншого, не відповідає критерію пропорційності. Тобто, в даному випадку контролюючим органом не дотримано баланс між несприятливими наслідками для прав та інтересів платника і цілями, на досягнення яких спрямована відповідальність платника податків.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що спірне податкове повідомлення, яке базується на помилкових висновках відповідача, викладених у згаданому акті, є протиправним, необґрунтованим та не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для його скасування.

Покликання відповідача в апеляційній скарзі спростовуються вищевикладеним, а також не доводять порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 29 квітня 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М