Постанова № 43883114, 22.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16731/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.,

Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Тищенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування та відкликання рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Відповідача) у якому просило скасувати та відкликати податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 0010362205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2015 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві у період з 28.07.2014 по 01.08.2014 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Хоса-Плекс Україна».

За результатами зазначеної перевірки, податковим органом 08.08.2014 складено акт № 897/26-54-22-05-07/34679100 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Хоса-Плекс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Київська регіональна інженерна компанія» за період із 01 по 28 лютого 2014 року, ТОВ «Формула Профіт» за період із 01 по 31 березня 2014 року та ТОВ «Енерджи Прайс» за період із 01 по 30 квітня 2014 року (далі по тексту - акт перевірки).

Відповідно до висновків акта перевірки, позивачем, занижено податок на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) у розмірі 1 363 333,00 грн., у тому числі за: лютий 2014 року - 595 000,00 грн.; березень 2014 року - 533 333,00 грн.; квітень 2014 року - 235 000,00 грн., чим порушено п.п. 198.1, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України).

На підставі акту перевірки, 10.09.2014 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 363 333,00 грн., з яких: за основним платежем та у розмірі 681 666,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Предметом діяльності позивача є організація надання рекламних та маркетингових послуг, що не заперечувалось відповідачем та підтверджується ст. 6 статуту товариства (а.с.45-53 Т.1).

Як підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» (Замовник) та ТОВ «Хоса-Плекс Україна» (Виконавець) 17.01.2012 укладено договір №СА-1357 про надання послуг (а.с.8-22 Т.2).

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору Замовник доручає та оплачує в зазначені строки, а Виконавець приймає на себе зобов'язання надавати Замовнику маркетингові, інформаційні, аналітичні та консультативні послуги, які відносяться до програм просування фармацевтичної продукції Замовника.

На виконання умов укладеного з ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» договору від 17.01.2012 №СА-1357, ТОВ «Хоса-Плекс Україна» було укладено договори з контрагентами, а саме: ТОВ «Київська Регіональна Інженерна Компанія», ТОВ «Формула Профіт» та ТОВ «Енерджи Прайс» (далі по тексту - контрагенти позивача).

Між ТОВ «Хоса-Плекс Україна» (Замовник) та ТОВ «Київська Регіональна Інженерна Компанія» (Виконавець) 01.02.2014 було укладено договір №-0102-14 про проведення комплексних рекламних акцій (а.с.143-146 Т.1). Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору Замовник доручає і оплачує, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з проведення рекламних акцій з метою стимулювання кінцевих споживачів - фізичних осіб на придбання продукції та просування товарів під торговими марками групи компаній.

Між ТОВ «Хоса-Плекс Україна» (Замовник) та ТОВ «Формула Профіт» (Виконавець) 01.03.2014 було укладено договір №-0103-14 про проведення комплексних рекламних акцій (а.с.137-140 Т.1). Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору Замовник доручає і оплачує, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з проведення рекламних акцій з метою стимулювання кінцевих споживачів - фізичних осіб на придбання продукції та просування товарів під торговими марками групи компаній.

Між ТОВ «Хоса-Плекс Україна» (Замовник) та ТОВ «Енерджи Прайс» (Виконавець) 01.04.2014 було укладено договір №-0104-14 про проведення комплексних рекламних акцій (а.с.131-134 Т.1). Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору Замовник доручає і оплачує, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги з проведення рекламних акцій з метою стимулювання кінцевих споживачів - фізичних осіб на придбання продукції та просування товарів під торговими марками групи компаній.

Актами наданих послуг, які підписані TOB «Хоса-Плекс Україна» (Виконавець) і TOB «Санофі-Авентіс Україна» (Замовник) та містяться в матеріалах справи підтверджується, що контрагенти позивача були визначені ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» для надання маркетингових послуг по просуванню продукції Замовника.

Під час розгляду справи колегією суддів апеляційної інстанції досліджено в повному обсязі акти наданих послуг та встановлено, що відповідно до акта № ОУ-28/02/1 від 28.02.2014 винагорода TOB «Київська регіональна інженерна компанія» по просуванню продукції склала 2 975 000 грн., з яких ПДВ 595 000 грн. (а.с.147 Т.1); відповідно до акта № ОУ-31/03/1 від 31.03.2014 винагорода TOB «Формула Профіт» по просуванню продукції склала 2 666 666,67 грн., з яких ПДВ 533 333,33 грн. (а.с.141 Т.1); відповідно до акта № ОУ-31/04/14 від 30.04.2014 винагорода TOB «Енерджи Прайс» склала 1 175 000,00 грн., з яких ПДВ 235 000 грн. (а.с.135 Т.1).

Таким чином, факт надання маркетингових послуг по просуванню продукції TOB ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» підтверджується не лише первинними документами контрагентів позивача, а й первинними документами ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», як кінцевого отримувача послуг.

Крім того, в акті перевірки (а.с.25-26 Т.1), контролюючим органом зазначено, що згідно інформаційних баз АІС «Архів електронної звітності» та АІС «Податковий блок» встановлено, що отримані від контрагентів позивача послуги надавало на користь TOB «Санофі-Авентіс Україна» та ДП «САНТРЕЙД», що відображено у відповідних податкових накладних.

Отже, в акті перевірки зафіксовано, що TOB «Хоса-Плекс Україна» сформувало не лише податковий кредит при отриманні від TOB «Формула Профіт», TOB «Київська регіональна інженерна компанія» та TOB «Енерджи Прайс» послуг, а й податкові зобов'язання при передачі послуг на користь TOB «Санофі-Авентіс Україна».

Крім того, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції твердження відповідача про відсутність реального факту здійснення господарських операцій між TOB «Хоса-Плекс Україна» та контрагентами останнього, виходячи з наступного.

Дослідивши акт перевірки судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для висновків ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у місті Києві про порушення позивачем податкового законодавства стали акти ДПІ в Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Між тим, вищезазначені акти складені в травні та липні 2014 року, а спірні господарські відносини, зокрема надання послуг контрагентами відбувалось у лютому -квітні 2014 року, про що свідчать досліджені судом апеляційної інстанції первинні документи.

В даному випадку наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагентів.

Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Також, податковим органом встановлено, що податкові накладні складені контрагентами позивача зафіксовані в ЄДРПН, що відповідає нормам чинного законодавства та свідчить про ведення господарської діяльності.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2014 у справі №826/10583/14, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014, за позовом ТОВ «Енерджи Прайс» до ДПІ в Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними дій, якою позов задоволено частково та визнано незаконними дії податкового органу щодо складання акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Енерджи Прайс».

Отже, в матеріалах справи містяться первинні документи, які підтверджують виконання в повному обсязі зобов'язання по договорам укладеним між позивачем та його контрагентами, зокрема, акти здачі-прийняття робіт, акти наданих послуг, податкові накладні та платіжні доручення.

Даний факт спростовує висновки суду першої інстанції щодо не підтвердження факту реальності здійснюваних позивачем та ТОВ «Київська регіональна інженерна компанія», ТОВ «Формула Профіт», ТОВ «Енерджи Прайс» господарських операцій, а також подальше використання результатів таких операцій у власній господарській діяльності позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Відтак, судом першої інстанції безпідставно взято до уваги доводи податкового органу про не підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та зроблено висновок, що у ТОВ «Хоса-Плекс Україна» відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з ТОВ «Київська регіональна інженерна компанія», ТОВ «Формула Профіт», ТОВ «Енерджи Прайс», виходячи з наступного.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця та має бути зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, при цьому відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість по такій накладій до податкового кредиту та у такому випадку платник податків має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів, а тому позовна вимога щодо скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про відкликання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.60.1.4 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Чинним законодавством України визначено, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Таким чином, висновки суду стосуються лише конкретних рішень (дій) суб'єкта владних повноважень і не можуть розповсюджуватися на невизначене коло таких рішень (дій), а тому, позовна вимога про відкликання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не підлягає задоволенню.

Аналіз наведених правових положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог чинного законодавства України

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ТОВ «Хоса-Плекс Україна» задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоса-Плекс Україна» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування та відкликання рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 10 вересня 2014 року № 0010362205.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.