Постанова № 43882460, 27.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2015 року № 826/18786/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп"

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про

скасування податкового повідомлення - рішення № 1642 від 26.11.2014 та визнання нечинним наказу №3153 від 28.10.2014

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення № 1642 від 26.11.2014 та визнання нечинним наказу №3153 від 28.10.2014.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов’язання позивачу нараховані за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських відносин із платником податків ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «ПРАЙМ» за період з 01.06.2014 по 31.07.2014. Підставою нарахування податкових зобов'язань став висновок податкового органу про те, що фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "МАРК-1" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу зазначає, що у період, який перевірявся, дійсно мав господарські правовідносини з ТОВ "МАРК-1" за договором № МП-04 від 16.06.2014, які мали реальний характер та за якими було поставлено товар використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства. Також позивач посилався на те, що наказ №3153 від 28.10.2014 відповідачем було прийнято та призначено перевірку за відсутності на те правових підстав.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимог та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки №1066/26-55-22-13/36087018 від 11.11.2014 інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки відповідачем наведено не було.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось та суд, ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача , суд, -

В С Т А Н О В И В:

28.10.2014 В.о. начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 та пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України та в зв'язку з отриманням податкової інформації щодо виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення ТОВ "Веллтоп" податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «ПРАЙМ» за період: червень, липень 2014 року видано наказ № 3153 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Веллтоп" (ЄДРПОУ 36087018), яким наказано забезпечити проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Веллтоп" за питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «ПРАЙМ» за період: червень, липень 2014 року.

В період з 29.10.2014 по 11.11.2014 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 3153 від 28.10.2014 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп", з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських відносин із платником податків ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «ПРАЙМ» за період з 01.06.2014 року по 31.07.2014 року.

За результатами перевірки складено акт №1066/26-55-22-13/36087018 від 11.11.2014, яким встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, п.198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту за рахунок сум ПДВ по податковим накладним за червень, липень 2014 року на суму 1608376.16 грн. та відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення статті 22, пункту 135.2. статті 135, статті 18, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України по операціях з придбання послуг (робіт) у підприємства- постачальника TOB «МАРК-1» та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємству-покупцю TOB "Лікеро-горілчаний завод "ПРАЙМ" за період з 01.06.2014 по 31.07.2014.

26.11.2014 на підставі акту №1066/26-55-22-13/36087018 від 11.11.2014 прийнято податкове повідомлення - рішення № 1642, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 2 412 564,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 804 188,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням № 1642 від 26.11.2014 та наказом №3153 від 28.10.2014, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Щодо позовної вимоги по визнання нечинним наказу № 3153 від 28.10.2014 суд звертає увагу на наступне.

Частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов’язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дія чи бездіяльність прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення, дія чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Діяльність працівників контролюючого органу щодо ініціювання та проведення перевірки платника податків є лише службовою діяльністю таких осіб на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом перевірки вимог чинного законодавства, з огляду на що, не створює жодних правових наслідків для суб'єкта господарювання та не змінює стану його суб'єктивних прав, оскільки сама по собі не породжує настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки суб'єкта господарювання.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 в справі № 3/35-313 вказано, що “…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.”

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2008 від 22.04.2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи “правового акту індивідуальної дії” правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що “правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)” стосуються окремих осіб, “розраховані на персональне (індивідуальне) застосування” і після реалізації вичерпують свою дію.

Наказом № 3153 від 28.10.2014 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача за питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ “Лікеро-горілчаний завод “ПРАЙМ” за період: червень, липень 2014 року тривалістю з 29.10.2014 по 04.11.2014.

Факт проведення податковим органом на підставі наказу № 3153 від 28.10.2014 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача за питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ “Лікеро-горілчаний завод “ПРАЙМ” за період: червень, липень 2014 року за результатами якої складено акт №1066/26-55-22-13/36087018 від 11.11.2014 та винесення на його підставі податкового повідомлення - рішення № 1642 від 26.11.2014, підтверджується копіями відповідних документів наявними в матеріалах справи ат було підтверджено сторонами у судовому засіданні.

Оскаржуваний наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання, тобто моментом проведення відповідачем перевірки на його підставі.

Отже, враховуючи, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки, оскаржуваний наказ не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а відтак, задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 3153 від 28.10.2014 не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки такий наказ не є юридично значимими для позивача з огляду на те, що після проведення на його підставі перевірки він вичерпав свою дію відносно позивача.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 у справі № К/800/54480/14 та від 27.11.2014 у справі № К/800/52374/14.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позовна вимога щодо визнання нечинним наказу № 3153 від 28.10.2014 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Суть офіційного з’ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п’ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи зобов’язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об’єкт оподаткування.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового кодексу України.

Пунктом 198.1 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Позивач в позовній заяві зазначає про те, що в періоді, щодо якого проводилась перевірка постачання товару ТОВ “Лікеро-горілчаний завод “ПРАЙМ” було здійснено за рахунок товару отриманого від TOB “МАРК-1” за договором поставки № МП-04 від 16.06.2014.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.3, 3.3 зазначеного договору документами, які мають підтверджувати факт здійснення поставки товару є специфікації, результати аналізів акредитованої лабораторії пункту відвантаження, рахунки - фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товаро - транспортні накладні на кожну транспортну одиницю, посвідчення якості на кожну партію.

Позивачем суду результатів аналізів акредитованої лабораторії пункту відвантаження, рахунків - фактур та посвідчень якості на кожну партію товару суду надано не було, які не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

Факт відсутності товаро - транспортних накладних на кожну транспортну одиницю позивачем обґрунтовується тим, що товар не перевозився, а купувався безпосередньо на терміналі.

ТОВ "МАРК-1" у відповідь на судові запити листами б/н б/д та № 15/04/15-01 від 15.04.2015 підтвердило існування фінансово - господарських відносин з позивачем, водночас також не надало суду результатів аналізів акредитованої лабораторії пункту відвантаження, рахунків - фактур та посвідчень якості на кожну партію товару.

Документів щодо фінансово - господарських відносин з ТОВ “Лікеро-горілчаний завод “ПРАЙМ” позивачем на підтвердження факту використання товару, який за його твердженням було отримано від ТОВ "МАРК-1" суду надано не було.

З огляду на викладене, враховуючи те, що, як було встановлено судом, позивачем не надано достатніх первинних документів, які мали бути складені відповідно до умов укладеного з ТОВ "МАРК-1" договору поставки № МП-04 від 16.06.2014, а також те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження використання товару, який за його твердженням, був отриманий від зазначеного контрагента у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності та товарності фінансово - господарських відносин з ТОВ "МАРК-1" за договором поставки № МП-04 від 16.06.2014, а отже не доведено товарності та реальності господарських правовідносин з зазначеним контрагентом та наявність правових підстав для формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "МАРК-1".

Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до платіжного доручення № 1642 від 26.11.2014 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 560,29 грн.

З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" (код ЄДРПОУ 36087018) решту суми судового збору у розмірі 4 311,72 грн. (чотири тисячі триста одинадцять гривень 72 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов