Постанова № 43880864, 29.01.2010, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

29 січня 2010 року Справа № 2а-45/10/0870

За позовом: Закритого акціонерного товариства Запорізький оліяжиркомбінат, м. Запоріжжя

до: Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі, м. Запоріжжя

про визнання нечинним рішення про нарахування податкових зобовязань з використанням непрямого методу (з метою визначення звичайної ціни) при відсутності підтвердження розрахунків, наведених у декларації, наявними документами обліку від 18.04.2008 року,-

У складі головуючого судді Нечипуренко О.М.

при секретарі судового засідання Бриль А.В.

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 8/16 від 04.01.2010),

ОСОБА_2 (довіреність № 3598/16 від 25.09.2009)

від відповідача ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 21.12.2009),

ОСОБА_4 (довіреність № б/н від 20.10.2009)

Закрите акціонерне товариство "Запорізький оліяжиркомбінат" звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Запоріжжі про визнання нечинним Рішення про нарахування податкових зобовязань з використанням непрямого методу (з метою визначення звичайної ціни) при відсутності підтвердження розрахунків, наведених у декларації, наявними документами обліку від 18 квітня 2008 року.

06.01.2010 відкрито провадження у адміністративній справі № 2а-45/10/0870 та призначено до судового розгляду на 21.01.2010. В порядку ст. 150 КАС України, в судовому засіданні оголошувались перерви до 26.01.2010 та до 29.01.2010.

Відповідно до ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства, під час судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу «Камертон».

У засіданні 29.01.2010, судом, відповідно до ст. 160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Позивач підтримав заявлені вимоги і просить задовольнити їх у повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог, позивач, зазначає, що спірне Рішення від 18.04.2008р. прийняте з порушенням норм чинного законодавства і підлягає визнанню нечинним повністю, оскільки:

по-перше, відсутні передбачені законом підстави для застосування непрямих методів при визначенні податкових зобовязань та відсутня методика застосування непрямих методів, тобто, нарахування податкових зобовязань здійснено відповідачем за відсутності зазначених у Рішенні від 18.04.2008р. підстав, передбачених підпунктом 4.3.1. пункту 4.3 статті 4 Закону про порядок погашення та без дотримання процедури такого нарахування.,

по-друге, відповідачем звичайні ціни визначено на підставі інформації про ціни на товари, які не є ідентичними та/або однорідними по відношенню до товарів, продаж яких здійснював позивач. Окрім цього, відповідач здійснив визначення таких "звичайних цін" на підставі інформації, застосування якої не передбачено законом, який встановлює порядок визначення звичайних цін.,

по-третє, у оскаржуваному Рішенні від 18.04.2008. взагалі не зазначено, на підставі яких норм якого закону до підприємства позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 13 898 181 грн.

Таким чином, як вказує позивач, з його боку відсутні порушення пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 та підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", на які посилається відповідач, а тому рішення від 18.04.2008 є безпідставним та винесеним всупереч чинного законодавства України.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на обставини, викладені у запереченнях, та зазначає, що в ході проведеної перевірки позивача встановлено, що в порушення вимог п.4.1 ст.4, пп.6.1.1 п.6.1 ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість ЗАТ «ЗОЖК» у січні вересні 2007р. занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість внаслідок реалізації олії соняшникової за цінами, нижчими за звичайні на загальну суму 13 898 181грн.

Надані Головним управління статистики у Запорізькій області дані про середні розрахункові оптові ціни на соняшникову олію перевищують дані про договірні ціни, за якими ЗАТ «ЗОЖК» здійснював реалізацію олії на 29,4-126,6 відсотків.

На адресу СДПІ відповідач подав податкові декларації з ПДВ, але в ході проведення перевірки платник податків не підтвердив розрахунки, наведені у деклараціях, наявним документами обліку.

На підставі вищевикладеного, керуючись п.п. 4.3.1, 4.3.5. України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», 18.04.2008р. СДПІ обґрунтовано прийнято рішення про нарахування податкових зобовязань з використанням непрямого методу (з метою визначення звичайної ціни) при відсутності підтвердження розрахунків, наведених у декларації, наявним документам обліку, а, отже, позовні вимоги є безпідставними.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем порушено норму ч. 2 ст. 99 КАС України - пропущено строк звернення до суду.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Запорізький оліяжиркомбінат" є юридичною особою та зареєстровано і перебуває на обліку у якості платника податків у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, СДПІ по роботі з великими платниками податку у м. Запоріжжі проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007р. по 31.12.2007р., про що складений відповідний Акт перевірки №177/08 04/00373847 від 07.04.2008р.

В ході проведеної перевірки встановлено, що в період січень вересень 2007р. ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» реалізовано 57504880кг рафінованої соняшникової олії на загальну суму 14501443грн. (податок на додану вартість 2900289грн., разом з ПДВ 17401732грн.), нерафінованої олії 40589300кг на суму 98725552грн. (податок на додану вартість 19745110грн., разом з ПДВ 118470663грн.).

Встановлено, що в перевіряємий період (січеньвересень 2007р.) покупцями соняшникової олії ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» були ЗАТ «Львівський жиркомбінат», ТОВ «Маском», АТЗТ «Харківський жировий комбінат», ТОВ «Торговий Дім масложиркомбінат», ТОВ «Маргтрейд» та розрахунки з останніми проводились грошовими коштами.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість від реалізації олії за договірними цінами вищевказаним покупцям відображені у реєстрах виданих податкових накладних у відповідних місяцях та віднесені до складу податкових зобовязань у податкових Деклараціях з податку на додану вартість.

На запит Державної податкової адміністрації у Запорізькій області Головним управлінням статистики у Запорізькій області листом від 26.03.2008р. 310-02-09/151 надані середні розрахункові оптові ціни на олію (без податку на додану вартість), які діяли у м. Запоріжжі та Запорізькій області у періоді 1-3 кварталі 2007р.

З аналізу фінансово господарської діяльності підприємства позивача та даними головного управління статистики встановлено, що у періоді січні-вересні 2007р. ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» здійснювалася реалізація соняшникової олії за цінами, значно нижчими за середні розрахункові оптові ціни на аналогічну продукцію, які діяли у м. Запоріжжі та Запорізькій області у відповідних періодах. Надані Головним управлінням статистики у Запорізькій області середні розрахункові оптові ціни на соняшникову олію перевищують договірні ціни, за якими ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» здійснював реалізацію олії на 29,4-126,6 відсотків.

Таким чином, за результатами перевірки фахівці податкового органу дійшли висновку, що в порушення вимог п.4.1 ст.4, пп.6.1.1 п.6.1 ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» у січні вересні 2007р. занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість внаслідок реалізації олії соняшникової за цінами, нижчими за звичайні на загальну суму 13 898 181 грн., у тому числі: за січень 2007р. 365 017 грн.; за лютий 2007р. 1 027 999 грн.; за березень 2007р. 990 199 грн.; за квітень 2007р. 1 394 001 грн.; за травень 2007р. 1 627 391 грн.; за червень 2007р. 970 931 грн.; за липень 2007р. 4 391 035 грн.; за серпень 2007р. 1 377 397 грн.; за вересень 2007р. 1 754 211 грн.

На підставі акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі прийняла Рішення про нарахування податкових зобовязань з використанням непрямого методу (з метою визначення звичайної ціни) при відсутності підтвердження розрахунків, наведених у декларації, наявними документами обліку від 18 квітня 2008 року, яким визначила суму податкового зобовязання ЗАТ "Запорізький оліяжиркомбінат" з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін непрямим методом при використанні методики визначення звичайних цін у розмірі 13 898 181,00 грн. за основним платежем та нараховано штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 13 898 181,00 грн.

Не погодившись із винесеним рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку до Запорізького окружного адміністративного суду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з огляду на таке:

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (надалі Закон 2181), сума податкового зобовязання платника податку може бути визначена за непрямим методом у випадках, коли платником податку податкову декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

У той же час, як свідчать матеріали перевірки, податкові зобовязання з податку на додану вартість за період січень вересень 2007 року, які були наведені у відповідних деклараціях, визначались ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат» на підставі наявних документів обліку і є підтвердженими такими документами обліку, а саме первинними документами, зокрема, видатковими накладними, на підставі яких були виписані податкові накладні, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, іншими документами обліку, обовязковість ведення яких передбачена чинним законодавством.

Таким чином, підстави, передбачені пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону 2181 для застосування непрямого методу для визначення податкового зобовязання за непрямим методом, на підставі якого прийняте оскаржуване Рішення, відсутні.

Згідно пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами.

Відповідно до підпунктів 4.3.3 і 4.3.4 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Посилання відповідача на те, що такою методикою є Методичні рекомендації визначення сум податкових зобовязань за непрямими методами, затверджені наказом ДПА України від 05.07.2002р. №312 є необґрунтованими з огляду на те, що така методика має затверджуватись саме законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом.

Методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами на час проведення перевірки не затверджена, тобто законом не передбачено, у який саме спосіб органи державної податкової служби повинні діяти під час визначення податку за непрямим методом, застосування способу, не встановленому Конституцією та Законом, є незаконним.

Отже, відповідна процедура, методика визначення суми податкових зобовязань за непрямими методами, на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення законом не встановлена, а тому будь-які донарахування податків, здійснені податковим органом за результатами перевірки правильності визначення бази оподаткування виходячи з рівня звичайних цін, є неправомірними та незаконними.

З огляду на викладене, нарахування податкових зобовязань здійснено відповідачем за відсутності зазначених у Рішенні від 18.04.2008р. підстав, передбачених підпунктом 4.3.1. пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та без дотримання процедури такого нарахування.

До того ж, відповідач здійснив визначення "звичайних цін" на підставі інформації, застосування якої не передбачено законом, що встановлює порядок визначення звичайних цін.

Як свідчать матеріали справи, розмір звичайних цін, які були застосовані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, визначено на підставі інформації, наданої ДПА у Запорізький області Головним управління статистики у Запорізькій області про середні розрахункові оптові ціни на олію (без податку на додану вартість), які діяли у м. Запоріжжі та Запорізькій області у періоді 1-3 кварталі 2007р., листом № 10 02 09/151 від 26.03.2008р. (надалі ОСОБА_2 № 10 02 09/151).

При цьому в Акті перевірки і в Рішенні від 18.04.2008р. зроблено висновок про те, що такі середні розрахункові оптові ціни на олію за даними органів статистики є звичайними цінами в розумінні п.1.20 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". В обґрунтування такого висновку відповідачем наведені норми статті 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.1998р. №817/98, відповідно до якої "Індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку."

Розрахунок нарахованих сум здійснювався відповідачем на підставі зазначених середніх розрахункових оптових цін на олію, зазначених у ОСОБА_2 № 10 02 09/151, однак суд не може погодитись із таким розрахунком, з наступних причин.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

При цьому, Закони України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" є нормативними актами, що мають вищу юридичну силу по відношенню до указів Президента України. До того ж, зазначений Указ прийнято відповідно до положень пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, згідно з яким такий указ діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з питань, що врегульовані цим указом.

Питання ж порядку визначення звичайних цін для їх застосування з метою оподаткування податком на додану вартість вже врегульовані спеціальними законами з питань оподаткування, що прийняті Верховною Радою України та набули чинності вже після набуття чинності зазначеним Указом.

А саме, Законом України від 24.12.2002р. №346 IV статтю 1 Закону України "Про податок на додану вартість" було доповнено пунктом 1.18, згідно з яким "Звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" викладено у новій редакції відповідно до Закону України від 24.12.2002р. №349 IV, зі змінами, внесеними Законом України від 01.07.2004р. №1957.

Таким чином, підстави для застосування ст. 13 Указу Президента України від 23.07.1998р. №817/98 відсутні. І, як наслідок, відсутні підстави для визначення звичайних цін на підставі статистичної оцінки рівня цін.

За таких обставин, ототожнення звичайних цін з середніми розрахунковими оптовими цінами на олію, які були надані Головним управління статистики у Запорізькій області, є неправомірним.

За приписами чинного законодавства України, рівень звичайних цін має визначатись відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" виключно відповідно до положень пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Жоден з підпунктів пункту 1.20 Закону про прибуток не передбачає можливість визначення звичайних цін з використанням інформації, отриманої від органів статистики.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", про що, зокрема, зазначено безпосередньо в Акті "обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом".

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому середні розрахункові оптові ціни, що визначаються державними органами статистики, жодним чином не передбачають порівняння умов конкретних договорів, як це передбачено нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що визначають порядок визначення рівня звичайних цін.

Натомість, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає визначення звичайних цін на ідентичні товари (роботи, послуги), а за їх відсутності на однорідні товари (роботи, послуги).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" надано наступне визначення ідентичних та однорідних товарів:

Ідентичні товари (роботи, послуги) товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Отже, рівень звичайних цін визначено СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі у спосіб, який не передбачений пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Невідповідність же цін товару, який продавався Позивачем (застосованих відповідачем як звичайних), підтверджується, зокрема наступним.

Позивач здійснював продаж таких видів олії соняшникової згідно Національного стандарту України ДСТУ 4492:2005 "ОСОБА_3 соняшникова. Технічні умови" як: олія соняшникова нерафінована невиморожена першого ґатунку та олія соняшникова рафінована невиморожена першого ґатунку. Зазначені види олії не відносяться до видів соняшникової олії, які призначені для безпосереднього вживання в їжу, поставки в торговельну мережу та на підприємства ресторанного господарства.

При цьому, згідно пункту 4.1 зазначеного ДСТУ 4492:2005 можна виділити 17 видів олії соняшникової з урахуванням технології виробництва та якісних характеристик. Згідно зазначеного ДСТУ 4492:2005 олія соняшникова може бути фасована та нефасована. Позивачем здійснювався продаж нефасованої олії соняшникової. Фасування ж може здійснюватись у різні за фізичними характеристиками та місткістю пакувальні матеріали, що також не було враховано відповідачем.

За результатом розгляду спору, суд приходить до висновку про обґрунтованість твердження позивача стосовно того, що якісні характеристики олії соняшникової впливають на її вартість та є важливими для правильного визначення того, які товари слід вважати ідентичними або однорідними згідно з пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Проте, відповідач при визначенні рівня звичайних цін не враховував будь-яких якісних характеристик олії соняшникової окрім її поділу на нерафіновану та рафіновану.

Більше того, середні розрахункові ціни на олії, які застосовані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення є цінами на олії, що за Номенклатурою продукції промисловості мають коди код 15.41.12 та код 15.42.11.

Однак, код 15.41.12 включає наступні олії нерафіновані: соєва, арахісова, оливкова, соняшникова, сафлорова, бавовняна, ріпакова, свиріпова, гірчична. Щодо нерафінованої олії: соєва, арахісова, оливкова. Та код 15.42.11 включає олії рафіновані: соєва, арахісова, оливкова, соняшникова, сафлорова, бавовняна, ріпакова, свиріпова, гірчична, кунжутна.

Тобто застосовані відповідачем ціни не є цінами на соняшникову олію, а є усередненими на кілька видів олій, що є різними за якісними та споживчими характеристиками.

Такий висновок (що за статистичною інформацію не можна визначити ціни на окремі види соняшникової олії,) підтверджений і Головним управлінням статистики у Запорізькій області (лист від 06.11.2009р. №10 02 09/380)

Згідно наданої інформації (згідно листа від 06.11.2009р. №10 02 09/380) Головне управління статистики у Запорізькій області повідомило, що "державним статистичним спостереженням за ф. №1 опт не передбачено виділення видів олії соняшникової і будь-яка інформація стосовно її відсутня".

Крім того, згідно того ж листа Головного управління статистики у Запорізькій області від 06.11.2009р., «Звіт за формою державного статистичного спостереження №1 опт … подають субєкти господарювання…, основним видом економічної діяльності яких є оптова торгівля», тобто застосовані відповідачем ціни є цінами підприємств оптової торгівлі, що не є виробниками.

Отже, ціни, які були застосовані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення є цінами на товари, що суттєво відрізняється за своїми споживчими та якісними характеристиками від товарів, продаж яких здійснював позивач, до того ж, такі ціни застосовані відповідачем є вищими за ціни виробників такої продукції, оскільки включають у себе відповідні торгові націнки підприємств оптової торгівлі до ціни їх придбання.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що ціни, які наведені Головним управлінням статистики у Запорізькій області у листі від 26.03.2008р. №10 02 09/151, та були застосовані відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, не є цінами на ідентичні або однорідні товари по відношенню до товарів, продаж яких здійснював позивач, а також не враховують інших факторів, які впливають на вартість таких товарів та мають враховуватись при визначенні звичайних цін.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі встановлення факту протиправних дій суд виносить відповідну постанову.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не спростовані твердження позивача щодо неправомірності оскаржуваного рішення, які підтверджуються доказами, що наявні в матеріалах справи та були дослідженні у судовому засіданні. Доказів які б могли підтвердити законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення та спростовували твердження позивача відповідачем не надано. Окрім цього, в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено, на підставі яких норм якого закону до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 13 898 181 грн., а також відсутні розрахунки нарахованих зобовязань, як щодо зобовязань з податку на додану вартість, так і щодо штрафних санкцій. Наведене, окрім іншого, також свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача.

З урахуванням наведеного та приймаючи до уваги недоведеність порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 та підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, як на підставу відмови у задоволенні позову, суд вважає необґрунтованим та таким, що спростовується матеріалами справи.

Згідно ч.1 ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Частиною ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Отже, обґрунтовані та підтверджені судові витрати слід присудити з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 11, 94, 158, 160, 162, 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов Закритого акціонерного товариства Запорізький оліяжиркомбінат, м. Запоріжжя до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Запоріжжі, м. Запоріжжя про визнання нечинним рішення про нарахування податкових зобовязань з використанням непрямого методу (з метою визначення звичайної ціни) при відсутності підтвердження розрахунків, наведених у декларації, наявними документами обліку від 18.04.2008 року, задовольнити.

2. Визнати нечинним та скасувати рішення про нарахування податкових зобовязань з використанням непрямого методу (з метою визначення звичайної ціни) при відсутності підтвердження розрахунків, наведених у декларації, наявними документами обліку від 18.04.2008 року

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства Запорізький оліяжиркомбінат, м. Запоріжжя; код ЄДРПОУ 00373847) 3,40 грн. (три грн.40 коп.) судового збору. Видати виконавчий лист.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала

Постанова в повному обсязі у відповідності до вимог ст. 160 КАС України оформлена і підписана 05.02.2010.

Суддя (підпис) О.М. Нечипуренко