Рішення № 43871591, 24.04.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/7079/13 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 22-ц/783/2776/15 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.

Категорія:2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Щербая В.П.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на частку квартири, за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Прокуратури Галицького району м. Львова про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на квартиру, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 про припинення права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру, -

встановила:

18.06.2013 року ОСОБА_2 звернулася до Галицького районного суду міста Львова з позовом до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на частку квартири.

07.11.2013 року ОСОБА_2 подала уточнену позовну заяву, відповідно до якої просила припинити право власності ОСОБА_4 на 1/2 спірної квартири, визнати за нею право власності на 1/2 квартири по АДРЕСА_1; виплатити ОСОБА_4 компенсацію у розмірі 134 015,00 гривень та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

12.11.2014 року третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2, що діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_5, подала позов до ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Прокуратури Галицького району м. Львова, в якому просила припинити право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири в будинку АДРЕСА_1 виплатити ОСОБА_4 компенсацію у розмірі 134 015 гривень; стягнути з відповідача на її користь судові витрати та комісію банку.

ОСОБА_4 у грудні 2013 року звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на квартиру по АДРЕСА_1.

Оскарженим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на частку квартири - відмовлено.

У задоволенні позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Прокуратури Галицького району м. Львова про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на частку квартири - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 про припинення права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру - задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_5 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_5 грошову компенсацію за належну їй 1/2 частки квартири АДРЕСА_1. в розмірі 134 015,00 (сто тридцять чотири тисячі п'ятнадцять) гривень.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним і таким, що винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, не повно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що у неї немає в наявності помешкання за адресою АДРЕСА_2 яке зазначив суд у своєму рішенні. Згідно отриманої відповіді на запит адвоката №806 від ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" 03.03.2015 року власником даного будинку є ОСОБА_6. Вказує, що судом було порушено ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд позбавив права власності неповнолітню ОСОБА_5 на 1/2 частину спірної квартири. Судом не було враховано, що дитина буде позбавлена права власності на житло, в якому проживає три роки разом із сім'єю і це порушить її звичний уклад життя та вплине на психологічний стан.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, по суті позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_5.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ч. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд вказав, що представником неповнолітньої ОСОБА_2 не надано в судове засідання доказів, які б спростовували позовні вимоги, свідчили про наявність істотної шкоди для ОСОБА_5 у випадку припинення її права власності. Всі інші доводи представника відповідача по зустрічному позову є довільним тлумаченням правових норм та не спростовують позовних вимог ОСОБА_4

Проте судова колегія прийшла до висновку, що немає підстав, щоб погодитись з такими висновками суду.

Встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 жовтня 2011 року визнано за ОСОБА_4 до ОСОБА_7 право власності на 1/2 АДРЕСА_1. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2012 рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін.

Таким чином в силу дії ст. 356 ЦК України за згаданим рішенням суду дана квартира перебувала у спільній частковій власності по 1/2 за ОСОБА_4 та ОСОБА_7

ОСОБА_2 набула права власності на 1/2 квартири по АДРЕСА_1 згідно договору дарування серія номер 2234 від 14.06.2013 року.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на момент відкриття провадження у справі та подання зустрічного позову належала на праві спільної часткової власності у співвідношенні рівних часток у розмірі 1/2 ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

31 січня 2014 року ОСОБА_2 відчужила 1/2 своєї частки у квартирі по АДРЕСА_1 згідно договору дарування ВТР № 952155 на користь своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_5

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд вказав, що у п.7 договору дарування зазначено, що питання права власності на квартиру не є предметом судового розгляду, хоча на момент укладення договору дарування провадження у Галицькому районному суді міста Львова вже було відкрито, судовий розгляд здійснювався.

Однак жодного позову про визнання недійсним цього договору ОСОБА_4 не подавала, як і не встановлено його нікчемності.

З матеріалів справи вбачається, що співвласниками квартири по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_5

У зв'язку з цим, за клопотанням представника ОСОБА_4, було замінено неналежного відповідача ОСОБА_2 та залучено співвідповідача ОСОБА_5

В процесі судового розгляду справи, а саме 12.11.2014 року, третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2, що діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_5, подала вказаний позов до ОСОБА_4

Встановлено, що загальна площа спірної квартири становить 32.2 кв.м, з них житлова площа - 24.1 кв.м., відповідно розподіл рівних часток житлової площі з врахуванням вимог житлового законодавства є неможливим.

Судова колегія погоджуються з висновками суду про те, що сторони визнають, що реальне виділення часток у спірній квартирі є неможливим, визначити порядок користування між співвласниками спірною квартирою відповідно до часток, що їм належать з дотриманням вимог ДБН не можливо, крім того, сторони не є однією сім'єю, що також унеможливлює спільне користування вказаною квартирою.

Згідно із ч. 4, 5 ст. 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Відповідно до ст. 365 ЦК Україниправо особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Квартира по АДРЕСА_1 в м.Львові є неподільною річчю і сторонами відповідно кожною за себе перерахована вартість 1/2 частини майна на депозитний рахунок суду, тому суд на підставі ст. 365 ЦК Україниприйшов до висновку, що наявні підстави для припинення права власності на 1/2 частку у квартирі із сплатою компенсації вартості цієї частки у розмірі 134 015,00 грн., що визначена на час вирішення спору та розмір цієї вартості визнається сторонами. З висновком будівельно-технічного дослідження №047/13 щодо суми компенсації за 1\2 квартири сторони погоджуються (а.с.40- 58).

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд також виходив з того, що згідно рішення апеляційного суду Львівської області від 03.06.2013 року визнано незаконною реєстрацію у спірній квартирі та виселення з такої ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_5 (а.с.27-31) та зобов'язано вселити до спірної квартири ОСОБА_4 Вимог рішення апеляційної інстанції первісний позивач не виконала, з реєстрації не знялася та із спірної квартири не виселилася. Право власності на спірну квартиру набула після зазначеного рішення апеляційної інстанції.

З такими висновками суду колегія суддів не погоджується, оскільки право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 в судовому порядку ОСОБА_4 не оспорювала, а тому на час подачі позову ОСОБА_2 правомірно була власником 1/2 квартири по АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 14.06.2013 року.

Сам факт невиконання рішення суду 03.06.2013 року не свідчить про те, що на момент подачі позову ОСОБА_2 разом з ОСОБА_5 неправомірно проживали в квартирі.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд також врахував, що у ході судового розгляду стало відомо, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1\2 будинку у АДРЕСА_3 загальною площею 173,3 кв. м., а тому припинення її права власності на частку у спірному майні не завдасть їй істотної шкоди.

Однак судовою колегією встановлено, що у вказаному будинку крім власниці 1\2 частини будинку ОСОБА_8 проживають ОСОБА_9- її чоловік, та без реєстрації проживає їх дочка із сім'єю- ОСОБА_15., ОСОБА_10, ОСОБА_11, що стверджено актом від 6.04.2015 року.

В засіданні судової колегії ОСОБА_2 пояснила, що житлова площа вказаного будинку становить 66 кв.м., а тому вона з своєю сім'єю не може там проживати.

Отже позбавлення ОСОБА_5 права власності на 1/2 частки у спірній квартирі квартирі по АДРЕСА_1 завдасть істотної шкоди.

Крім того ОСОБА_2 представляє інтереси ОСОБА_5, яка немає права власності у вказаному будинку АДРЕСА_3

Довідкою ЛКП "Снопківське" №299 від 17.06.2013 року підтверджено, що у спірній квартирі проживають ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, чим спростовані пояснення в засіданні судової колегії представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 про те, що в квартирі ніхто не проживає.

Суд також вказав, що позивачу ОСОБА_4 належить 1/3 частки у квартирі по АДРЕСА_4 загальною площею 57,2 кв.м, де житлова площа становить - 43,9 кв. м., що є незначним розміром з огляду на загальну площу квартири.

В цій квартирі ОСОБА_4 проживає з матір'ю ОСОБА_12 та братом ОСОБА_13

В той же час в порівнянні з ОСОБА_5 у неї є право власності на 1/3 частку у цій квартирі, а тому припинення її права власності на 1/2 квартири по АДРЕСА_1 завдасть їй менше істотної шкоди ніж ОСОБА_5

Таким чином судова колегія прийшла до висновку, що припинення права власності ОСОБА_4 на 1/2 квартири не завдасть істотної шкоди її інтересам з врахуванням того, що вона проживає, як співвласник, у квартирі по АДРЕСА_4.

При цьому судова колегія враховує судову практику по аналогічних правовідносинах.

Згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов"яковим для всіх суб"єктів владних повноважень та для судів України. Суди зобов"язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до положення статті 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди, інакше буде вважатися, що особа незаконно позбавлена майна (постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року № 6-27цс11).

У постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 р. у справі № 6-37цс13 вказано, що присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України.

Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, а також попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

В постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-68цс14 по обставинах справи при вирішення позовних вимог щодо права власності ОСОБА_6 на ? частку житлового будинку з виплатою їй вартості цієї частки зазначено, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Отже рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2015 року в частині задоволення зустрічного позову, зокрема і щодо стягнення в її користь судових витрат, слід скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 про припинення права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру відмовити.

Відповідно слід задовольнити позов ОСОБА_5 та стягнути в її користь судові витрати в сумі 2010 грн. 24 коп. (670,08+1340,16= 2010, 24) (а.с.122,184).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог первісного позивача ОСОБА_2, суд підставно вказав, що то такі не підлягають задоволенню з підстав, передбачених пунктом 1 та 3 ч.214 ЦПК України, оскільки на момент винесення рішення вона не є власником спірної квартири.

Рішення суду в цій частині слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 303, 307ч.1 п.2, 309ч.1 п.п.2-4, 313, 314ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 лютого 2015 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 про припинення права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру - відмовити.

Грошові кошти в сумі 134 015 ( сто тридцять чотири тисячі п'ятнадцять) грн. внесені на рахунок ДСА У Львівській області згідно квитанції №ПН 14787 від 04 грудня 2013 року (а.с.73) повернути ОСОБА_4.

Позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_4, з участю третіх осіб - Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Прокуратури Галицького району м. Львова про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на квартиру - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_4 на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частини квартири АДРЕСА_1.

Виплатити ОСОБА_4 грошову компенсацію за її ? частину вказаної квартири в сумі 134 015 ( сто тридцять чотири тисячі п'ятнадцять) грн., які внесені на рахунок ДСА у Львівській області ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_5, інтереси якої представляє ОСОБА_2 судові витрати в сумі 2010

( дві тисячі десять) грн. 24 ( двадцять чотири ) коп.

В решті частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

Савуляк Р.В.