Рішення № 43859839, 23.04.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/401/2015(м)

265/4564/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Шиян В.В.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Супрун М.Ю.,

при секретарі Бєльченко Б.Ф.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполь цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_2, про встановлення порядку користування квартирою, третя особа: орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2015 року,-

в с т а н о в и л а:

В липні 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до неповнолітньої ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_2, та зазначав, що йому та відповідачці на праві приватної власності належить по ? частині трикімнатної квартири АДРЕСА_1 у м. Маріуполі. Проте в квартирі проживає відповідачка разом зі своєю матір'ю і користується всією квартирою. Позивач зі своєю родиною змушений проживати в орендованій квартирі та нести витрати по сплаті оренди. Оскільки у нього виник намір щодо переїзду разом зі своєю родиною до вказаної квартири він поставив до відома відповідачів, але вони не бажають впускати його та його родину в квартиру та визначити порядок користування квартирою в добровільному порядку. Його родина складається з дружини та двох малолітніх дітей, а тому він вважає що йому можливо виділити кімнату площею 13,6 кв.м з лоджією, а відповідачці виділити кімнату площею 12,4 кв.м, кімнату площею 18,2 кв.м, коридор, кухню, туалет та ванну кімнату можливо залишити в спільному користуванні.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_2, про встановлення порядку користування квартирою, третя особа: орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради, відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_3 та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Апелянт зазначав, що суд помилково зробив висновок про відсутність спору, оскільки він не звертався до відповідачки та не приймав спроб для добровільного вселення до належної йому квартири, що суперечить фактичним обставинам.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про отримання судової повістки, подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити рішення суду без змін.,

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (форма № 119) про отримання судової повістки 21 квітня 2015 року.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі - продажу квартири від 1 вересня 2006 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 На підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Маріупольським бюро технічної інвентаризації № 11723360 від 4 вересня 2006 року, ОСОБА_3 є власником зазначеної квартири .

Згідно з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 25 березня 2014 року, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, визнано недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 4 червня 2014 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 25 березня 2014 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - скасовано. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, від 1 вересня 2006 року в ? частині, яка належить на праві власності ОСОБА_4, посвідчений Четвертою маріупольською державною нотаріальною контрою за реєстровим № 3-1396.

Відповідно до плану квартири АДРЕСА_1 квартира складається з трьох кімнат: кімнати № 6 - окрема кімната площею 12,4 кв.м, кімната №7 суміжна кімната площею 18.2 кв.м, кімната № 8 суміжна кімната площею 13.6 кв.м.

В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та постійно проживають неповнолітня ОСОБА_4, яка є власником ? частки квартири, її мати ОСОБА_2 та сестра ОСОБА_5 Також зареєстровані в квартирі позивач ОСОБА_3, який є власником ? частки квартири, та його малолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що позовних вимог щодо усунення перешкод в користуванні власністю шляхом вселення позивачем заявлено не було, відповідачка не заперечує проти проживання позивача в спірній квартирі та не чинить ніяких перешкод в користуванні квартирою, але позивач зі своєю родиною не бажає переїзджати в квартиру, а кімната, яку позивач просить виділити йому в користування, більше, ніж та, що залишається в користуванні відповідачки, що значно порушує її право на користування власністю.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст.ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Ніхто не може бути позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 14 Постанови № 20 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_3 та відповідачці ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, належить по ? частині квартири АДРЕСА_1 кожному.

Згідно з планом квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат - дві кімнати № 6 площею 12,4 кв.м та № 8 площею 13,6 кв.м ізольовані, а кімната №7 площею 18.2 кв.м суміжна з кімнатою № 8.

Позивач ОСОБА_3 просив виділити йому в користування кімнати площею 13,6 кв.м з лоджією 1,8 кв.м, а відповідачці - кімната площею 12,4 кв.м, а кімнату № 7 площею 18,2 кв.м., коридор кухню, туалет та ванну кімнату залишити в спільному користуванні сторін.

Такі вимоги позивача ґрунтуються на законі та відповідають роз'ясненням, викладеним в п. 14 Постанови № 20 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Суд першої інстанції правильно зазначив, що при встановлені порядку користування квартирою, інтереси зацікавлених осіб не приймаються до уваги, оскільки право користування встановлюється тільки між власниками. Проте висновок суду першої інстанції, що при задовольнянні вимог позивача істотно порушуються права відповідачки, оскільки кімната № 6 на 1,2 кв.м менше ніж кімната № 8, яку собі просить виділити в користування позивач, є помилковим, оскільки право власності відповідачки не порушується, вона залишається власником ? частки квартири, не позбавлена можливості користуватися місцями загального користування, а виділення їй в користування кімнати меншої за площею на 1,2 кв.м не можна вважати істотним порушенням прав відповідачки.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про встановлення порядку користування квартирою, тому рішення суду не можна вважати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 за яким в користування ОСОБА_3 належить виділити житлову кімнату площею 13,6 кв.м з лождією 1,8 кв.м, в користування ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в інтересах якої діє ОСОБА_2, належить виділити житлову кімнату площею 12,4 кв.м, а житлову кімнату площею 18,2 кв.м з балконом 0,8 кв.м, кухню площею 7,4 кв.м, коридор площею 4,7 кв.м, вбиральні площами 1,0 кв.м та 2,1 кв.м - залишити в загальному користуванні сторін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 17 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_2, про встановлення порядку користування квартирою задовольнити частково.

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1

- виділити в користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 13,6 кв.м. з лождією 1,8 кв.м.,

- виділити в користування ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в інтересах якої діє ОСОБА_2, житлову кімнату площею 12,4 кв.м.,

- житлову кімнату площею 18,2 кв.м. з балконом 0,8 кв.м., кухню площею 7,4 кв.м., коридор площею 4,7 кв.м., вбиральні площами 1,0 кв.м. та 2,1 кв.м. залишити в загальному користуванні сторін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: С.А. Зайцева

М.Ю. Супрун