Ухвала суду № 43854566, 15.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2015 року м. Київ К/800/62914/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Патріа Нова" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі № 826/3166/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Патріа Нова" до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Патріа Нова" (далі - ТОВ "Патріа Нова") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі - ДПІ) про визння протиправними дій відповідача з проведення перевірки, оформленої актом від 22 жовтня 2013 року № 1389/24-12-22-01/33466013 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Патріа Нова" з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ "Розвага" за період з 01 березня 2013 року по 31 серпня 2013 року та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 листопада 2013 року № 0004992201, № 0005002201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Патріа Нова" з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні господарських відносин з ТОВ "Розвага" за період з 01 березня 2013 року по 31 серпня 2013 року, за результатами якої складено акт від 22 жовтня 2013 року № 1389/24-12-22-01/33466013 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту 198.6 статті 198, пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 170 180,00 грн., у тому числі за липень 2013 року в сумі 10 077,00 грн., за серпень 2013 року в сумі 160 103,00 грн. Та встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24 Декларації) за серпень 2013 року на 177 141,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 06 листопада 2013 року № 0004992201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 212 725,00 грн., з яких за основним платежем 170 180,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 42 545,00 грн.; № 0005002201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 177 141,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В силу вимог пункту 200.3 цієї ж статті Кодексу при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України " Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Розвага" укладено договір про надання послуг №ПН/Р-2013, за умовами якого, виконавець надає послуги з пошуку потенційних орендарів з метою укладання ними договорів оренди з замовником для розміщення їх в торгівельно-розважальному комплексі.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентом, позивачем надано копії податкових накладних, актів прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) та платіжні доручення. Інших належних та допустимих доказів (як-то укладених договорів оренди, договорів про наміри тощо) на підтвердження використання у своїй господарській діяльності вищезазначених послуг, позивачем не надано.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що сама по собі первинна документація не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Так, аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної.

Тобто, лише наявність сукупності передбачених законодавством обставин є єдиною та достатньою правовою підставою для надання первинному документу юридичної значимості для цілей відображення спірних операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Водночас, стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача з проведення перевірки, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Судами встановлено, що перевірка проведена на підставі направлень на проведення перевірки від 09 жовтня 2013 року № 001115, № 001116 та наказу від 09 жовтня 2013 року №587.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що податковим органом проведено перевірку з дотриманням вимог чинного законодавства та у відповідності до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Патріа Нова" залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у справі № 826/3166/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: