Рішення № 43840563, 28.04.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.04.15р. Справа № 904/2516/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія-Дніпро" (м. Дніпропетровськ)

про усунення перешкод у користуванні автомобілем, шляхом забезпечення безперешкодного його транспортування зі спецмайданчику

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Жеріков К.Ю. - начальник відділу (довіреність № 1695/13 від 02.12.2013)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд, з урахуванням уточнення позовних вимог від 28.04.2015, усунути перешкоди в користуванні належним позивачу майном - автомобілем "Міцубісі Лансер", державний реєстраційний номер АЕ4238ВВ, шляхом забезпечення безперешкодного транспортування вказаного автомобіля зі спецмайданчику Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія-Дніпро" (далі - відповідач), розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Малиновського, 114.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на автомобіль "Міцубісі Лансер", державний реєстраційний номер АЕ4238ВВ, було накладено арешт та поміщено на спецмайданчик, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Малиновського, 114 під час розгляду кримінальної справи № 1-кп/205/46/14, як речовий доказ, що містив сліди кримінального правопорушення, які мали істотне значення для правильного вирішення справи. При цьому, після закінчення розгляду вказаної справи та у зв'язку з ухваленням рішення щодо повернення вказаного автомобілю, що був залишений на зберіганні на вказаному спецмайданчику, за належністю - Публічному акціонерному товариству "Райффайзен Банк Аваль", відповідачем автомобіль повернутий не був, як зазначає позивач, з посиланням на те, що позивач має заборгованість перед відповідачем з оплати послуг по відповідальному зберіганню в сумі 11 959 грн. 90 коп., що і є причиною спору.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 28.04.2015.

Представник позивача, до початку розгляду справи, подав заяву про уточнення позовних вимог. Так, у судовому засіданні представник позивача виклав та обґрунтував вказані позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі, з урахуванням заяви про їх уточнення.

Представник відповідача у судове засідання 28.04.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.03.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Повітрофлотська, 6/15, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача з ухвалою суду від 25.03.2015, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.03.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, а також виготовлялась копія реєстру № 284 поштових відправлень суду від 26.03.2015, які долучені до матеріалів справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 25.03.2015 була надіслана відповідачу завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за своєю юридичною адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 25.03.2015 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.03.2015 та неотримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" є власником автомобіля "Міцубісі Лансер", державний реєстраційний номер АЕ4238ВВ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу САЕ313567 (а.с.13).

Як зазначає позивач, на вказаний автомобіль було накладено арешт та поміщено на спецмайданчик відповідача, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Малиновського, 114 на час розгляду кримінальної справи № 1-кп/205/46/14, як речовий доказ, що містив сліди кримінального правопорушення, які мали істотне значення для правильного вирішення справи.

В подальшому, Ленінським районним судом м. Дніпропетровська по справі № 1-кп/205/46/14 винесено вирок від 13.03.2014, яким, зокрема, вирішено:

- скасувати арешт автомобіля "Міцубісі Лансер", державний реєстраційний номер АЕ4238ВВ, належний ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15.08.2013.

- речовий доказ, яким визнано автомобіль "Мітсубісі Лансер", державний реєстраційний номер АЕ4238ВВ, який залишений на зберігання на спецмайданчику, розташованому за адресою : м. Дніпропетровськ, вул. Малиновського, 114 (а.к.п. 81) - повернути за належністю ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Як зазначає позивач, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.06.2014 вказаний вирок було залишено без змін.

При цьому, відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі статтею11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як зазначає позивач, після закінчення розгляду вказаної кримінальної справи, відповідачем автомобіль повернутий не був, з посиланням на те, що позивач має заборгованість перед відповідачем з оплати послуг по відповідальному зберіганню в сумі 11 959 грн. 90 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (частина 1 статті 325 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд зазначає, що право власності - це передбачене й гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Тобто особам (фізичним або юридичним) заборонено порушувати таке право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу положень статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, що усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що на Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" чинним законодавством України покладений обов'язок довести, що його право на користування та розпорядження майном (спірним автомобілем) є порушеним саме на момент розгляду справи у суді.

Так, позивач долучив до справи заяву від 29.07.2014, адресовану відповідачу, щодо повернення автомобіля "Міцубісі Лансер", державний реєстраційний номер АЕ4238ВВ, який зберігається на спецмайданчику, розташованому за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Малиновського, 114 за належністю - позивачу. Також у заяві позивач запропонував повідомити дату, час та умови, за яких вказане майно буде передане працівникам банку (а.с.14). Також в матеріалах справи містяться докази її направлення (а.с.15). При цьому, вказана заява була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Автомобіль повернутий позивачу не був.

Так, позивач зазначає, що відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000А14 від 25.07.2014 на суму 11 959 грн. 90 коп. та надано акт № СФ-0000А14 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 25.07.2014 на суму 11 959 грн. 90 коп.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем було відмовлено у поверненні спірного автомобілю до моменту сплати послуг на суму 11 959 грн. 90 коп.

При цьому, суд звертає увагу, що не є предметом розгляду у даній справі наявність чи відсутність заборгованості щодо наданих послуг по відповідальному зберіганню транспортного засобу, а отже, суд приходить до висновку, що навіть у випадку неоплати вказаних послуг позивачем, не може порушуватись його право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю - спірним автомобілем, в той час, як судом було прийнято рішення щодо повернення вказаного автомобілю його власнику, а обставини його утримання були усунуті.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Слід зазначити, що, захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому, предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, в даній справі, визначений позивачем предмет позову в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача в даному випадку права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, що знаходиться у його власності, а саме: автомобілем "Міцубісі Лансер", державний реєстраційний номер АЕ4238ВВ. А отже, позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні спірним автомобілем є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Усунути перешкоди в користуванні належним Публічному акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9; ідентифікаційний код 14305909) майном - автомобілем "Міцубісі Лансер", державний реєстраційний номер АЕ4238ВВ, шляхом забезпечення безперешкодного транспортування вказаного автомобіля зі спецмайданчику Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія-Дніпро" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Повітрофлотська, 6/15; ідентифікаційний код 38598661), розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Малиновського, 114.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія-Дніпро" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Повітрофлотська, 6/15; ідентифікаційний код 38598661) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9; ідентифікаційний код 14305909) - 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко