Рішення № 43840475, 28.04.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.04.15р. Справа № 904/1251/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармат ЛТД" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастро Корпорейшн Індастрі" (м.Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 у загальному розмірі 516 258 грн. 89 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармат ЛТД" (далі-позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастро Корпорейшн Індастрі" (далі-відповідач) заборгованість за договором купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 у загальному розмірі 516 258 грн. 89 коп., право вимоги за яким передано згідно договору відступлення права вимоги від 18.08.2014.

Ціна позову на момент звернення із позовом складалася з наступних сум:

- 401 910 грн. 26 коп. - основний борг;

- 52 182 грн. 27 коп. - пеня;

- 56 352 грн. 43 коп. - інфляційні втрати;

- 5 813 грн. 93 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (продавець) та відповідачем (покупець), в частині повної та своєчасної оплати придбаного товару (лікарські засоби, вироби медичного призначення та інші супутні товари). На підставі статті 625 Цивільного кодексу України за період прострочення з 20.08.2014 по 11.02.2015 було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 5 813 грн. 93 коп. та втрати від інфляції у сумі 56 352 грн. 43 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору розраховано до стягнення з відповідача пеню за період прострочення з 20.08.2014 по 11.02.2015 в сумі 52 182 грн. 27 коп. Так, відповідно до договору відступлення права вимоги від 18.08.2014, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (первинний кредитор) та позивачем (новий кредитор), первинний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув право вимоги та став кредитором за договором купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 на суму 448 910 грн. 26 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 10.03.2015.

Представник позивача у судове засідання 10.03.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 19.02.2015 виконав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 10.03.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 19.02.2015 не виконав, при цьому, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що йому необхідний час для підготовки відзиву на позовну заяву та доказів, які спростовують вимоги позивача.

Ухвалою суду від 10.03.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.03.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Представник позивача у судове засіданні 26.03.2015 з'явився, обґрунтував позовні вимоги та просив суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання 26.03.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 10.03.2015 не виконав, проте надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що представник відповідача знаходиться на лікарняному.

Так, ухвалою суду від 26.03.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.04.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також клопотанням відповідача.

У судовому засіданні 16.04.2015 представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він, посилаючись на часткове погашення відповідачем 27.03.2015 суми основного боргу в сумі 150 000 грн. 00 коп., а також на право, надане йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить суд стягнути заборгованість за договором купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 у загальному розмірі 366 258 грн. 89 коп., право вимоги за яким передано згідно договору відступлення права вимоги від 18.08.2014.

Ціна позову, з урахуванням вказаної заяви, складається з наступних сум:

- 251 910 грн. 26 коп. - основний борг;

- 52 182 грн. 27 коп. - пеня;

- 56 352 грн. 43 коп. - інфляційні втрати;

- 5 813 грн. 93 коп. - 3% річних.

Так, у судовому засіданні 16.04.2015 представник позивача наполягав на задоволенні позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, шляхом відмови від позовних вимог в тій частині, що оплачена відповідачем після звернення із позовом до суду. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Так, у пункті 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

При цьому, судом встановлено, що представник позивача - Дерчук С.А., який підписав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до довіреності від 24.02.2015, виданої позивачем, наділений даним правом.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 366 258 грн. 89 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 366 258 грн. 89 коп.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.04.2015 проти наявності заборгованості перед позивачем не заперечував, при цьому просив надати час для мирного врегулювання спору та повного погашення заборгованості.

Так, від відповідача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів, з метою надання часу для мирного врегулювання спору. Представник позивача не заперечував проти продовження строку вирішення спору на 15 днів, про що зазначив у клопотанні відповідача.

Ухвалою суду від 16.04.2015 строк вирішення спору було продовжено на 15 днів, терміном до 05.05.2015 включно.

Крім того, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 16.04.2015 оголошувалась перерва по 28.04.2015 з метою надання часу для мирного врегулювання спору.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 16.04.2015 (а.с.71-72) та розпискою про повідомлення про час та місце наступного судового засідання, що міститься в матеріалах справи (а.с.73).

При цьому, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, строк вирішення спору, з урахуванням його продовження, закінчується 05.05.2015, внаслідок чого суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

04.01.2010 між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастро Корпорейшн Індастрі" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 73 (далі - договір купівлі-продажу) (а.с.41-42), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передавати (поставляти) лікарські засоби та вироби медичного призначення (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов договору (пункт 1.1. договору купівлі-продажу).

Додатковою угодою від 04.01.2010 до договору купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 сторони узгодили, що поставка здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями товару транспортом постачальника. Покупець повідомив, що адресами доставки та матеріально-відповідальні особи, що приймають товар, за відповідними адресами поставки та зразки печаток (штампів), якими матеріально-відповідальні особи завіряють свій підпис на супровідних документах на товар (накладні тощо), є такі:

- адреса доставки: аптека № 4, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 15;

- Руденко Л.В., Іонова В.А.

Крім того, додатковою угодою від 011.04.2011 до договору купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 сторони узгодили викласти пункт 1.1. договору у такій редакції:

-"1.1. Продавець зобов'язується передавати (поставляти) лікарські засоби, вироби медичного призначення та інші супутні товари (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов договору.".

Згідно з пунктом 1.2. договору купівлі-продажу товар передається по найменуваннях та в кількості, з зазначенням ціни митної та ціни відпускної, що будуть описані у кожному окремому випадку у видаткових накладних.

Відповідно до пунктів 2.4. та 2.5. договору купівлі-продажу ціни за одиницю товару, а також загальна сума товарної партії визначаються відповідно до відпускних цін продавця та згідно з узгодженим сторонами замовленням і зазначаються у видаткових накладних. Сума договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов договору, і визначається шляхом складення сум товарних партій визначених у видаткових накладних.

У пункті 10.2. договору купівлі-продажу сторони узгодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2010 року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 1 місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний слідуючий календарний рік.

Доказів зміни або розірвання вказаного договору купівлі-продажу сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у пункті 2.2. договору купівлі-продажу визначено, що постачання товару здійснюється автомобільним транспортом протягом 3 робочих днів на умовах СРТ або DDU, згідно ІНКОТЕРМС 2000. Конкретне місце поставки узгоджується сторонами на кожну окрему поставку та зазначається у видатковій накладній.

Приватне акціонерне товариство "Альба Україна" на виконання умов договору у період з 11.02.2014 по 25.04.2014 здійснило поставку товару відповідачу, що підтверджується видатковими накладними за вказаний період, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.46-250 том 1, а.с.1-250 том 2, а.с.1-250 том 3 та а.с.1-19 том 4).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у Приватного акціонерного товариства "Альба Україна" без будь-яких зауважень до оформлення видаткових накладних, вказані накладні підписані представниками відповідача за довіреністю та скріплені печаткою відповідача.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за видатковими накладними в період з 11.02.2014 по 25.04.2014 відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 5.1., 5.2. та 5.3. договору сторони погодили, що покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Оплата кожної товарної партії проводиться в повному обсязі на умовах, що вказуються в видатковій накладній на поставу товарної партії. Ціни на товар та розрахунки встановлюються та проводяться у національній валюті України - гривня.

При цьому, у спірних видаткових накладних за період з 11.02.2014 по 25.04.2014 були встановлені терміни оплати у вигляді конкретної календарної дати. Дослідивши спірні видаткові накладні, судом було встановлено, що строк для оплати надавався тривалістю в один місяць. При цьому, строк оплати за видатковими накладними від 25.04.2014 було встановлено - до 23.05.2014. Отже, за найпізнішою спірною поставкою строк оплати настав 23.05.2014.

В порушення умов договору відповідачем в порядку та строки, визначені умовами договору та зазначені у спірних видаткових наскладних, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 448 910 грн. 26 коп.

Наявність вказаної заборгованості підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків за період з 18.08.2014 по 23.10.2015, підписаним Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" та відповідачем, скріплений їх печатками. Так, відповідно до вказаного акту, заборгованість відповідача станом на 23.10.2014 складала 448 910 грн. 26 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за договром купівлі-продажу, що розглядається, господарський суд встановив, що строк оплати товару за спірними видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає обґрунтованою та доведеною належними доказами наявність заборгованості відповідача перед Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" згідно договору купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 станом на 23.10.2014 в сумі 448 910 грн. 26 коп., виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Приймаючи рішення у даній справі господарський суд виходив також із наступного.

Як свідчать матеріали справи, 18.08.2014 між Приватним акціонерним товариством "Альба Україна" (первинний кредитор) та позивачем (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, первинний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув право вимоги, належне первинному кредиторові, і став кредитором за договором купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 між первинним кредитором і Товариством з обмеженою відповідальністю "Гастро Корпорейшн Індастрі" (боржник) (пункт 1 договору відступлення права вимоги).

Згідно з пунктами 2, 2.1. та 3 договору відступлення права вимоги, за договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання грошового зобов'язання по погашенню боргу, що витікає із умов по договору вказаному в пункті 1 договору. До нового кредитора переходить зазначене вище право вимоги первинного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент укладання цього договору, а саме: передається право вимоги на суму 448 910 грн. 26 коп. Право вимоги, що відступається новому кредитору, засвідчується договором купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 та накладними, що перелічені. Так, в пункті 3 договору відступлення права вимоги наведений перелік видаткових накладних з визначеною в таблиці сумою заборгованості за кожною спірною накладною.

За відступлення права вимоги новий кредитор виплачує первинному кредитору номінальну вартість боргового зобов'язання, тобто 448 910 грн. 26 коп., шляхом перерахування у безготівковій формі грошових коштів на рахунок первинного кредитора протягом трьох банківських днів з моменту підписання цього договору та за умови виконання пункті 4 договору (пункт 5 договору відступлення права вимоги).

Відповідно до пункту 6 договору відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання обов'язків боржника.

Боржник повідомлений про передачу права вимоги боргу в сумі 448 910 грн. 26 коп. від первісного кредитора новому кредитору (пункт 8 договору відступлення права вимоги).

Згідно з пунктами 11, 12 та 13 договору відступлення права вимоги, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Новий кредитор набуває право пред'явити боржнику вимогу про сплату боргу після підписання договору. Строк договору починає свій перебіг у момент, встановлений в пункті 11 договору, та визначається часом, достатнім для належного виконання договору сторонами.

Так, на виконання умов договору про відступлення права вимоги, Приватне акціонерне товариство "Альба Україна" направило відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги за № 2833а від 18.08.2014 (а.с.20 том 4).

Крім того, позивач звертався до відповідача з вимогою щодо виконання грошового зобов'язання за вих. № 16 від 29.01.2015, до якої додавалось додаткове повідомлення про відступлення права вимоги (а.с.21-24).

Вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Крім того, частиною 1 статті 516 цього Кодексу, якою регламентовано порядок заміни кредитора у зобов'язанні, передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що умовами договору від 04.01.2010 не передбачено необхідності згоди боржника на заміну кредитора.

При цьому, судом встановлено, що після укладення договору відступлення права вимоги від 18.08.2014, відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості за договором купівлі-продажу № 73 від 04.01.2010 в сумі 197 000 грн. 00 коп., наступним чином:

- 27.10.2014 сплачено 5 000 грн. 00 коп.;

- 28.10.2014 сплачено 5 000 грн. 00 коп.;

- 03.11.2014 сплачено 4 000 грн. 00 коп.;

- 04.11.2014 сплачено 1 000 грн. 00 коп.;

- 10.11.2014 сплачено 5 000 грн. 00 коп.;

- 20.11.2014 сплачено 20 000 грн. 00 коп.;

- 16.01.2015 сплачено 7 000 грн. 00 коп.;

- 27.03.2015 сплачено 150 000 грн. 00 коп.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 251 910 грн. 26 коп. (залишкова частина боргу з урахуванням часткового погашення в період з 27.10.2014 по 27.03.2015), яка утворилася внаслідок прострочення оплати товару за договором купівлі-продажу, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

При цьому, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Отже, з урахуванням всіх обставин справи та в їх сукупності, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 251 910 грн. 26 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.2. договору купівлі-продажу було погоджено, що у випадку порушення покупцем пункту 5.2., він виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день розрахунку за кожний день заборгованості.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що постачальником за вказаним договором його зобов'язання були виконані у повному обсязі, а відповідачем, в своє чергу, - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 20.08.2014 по 11.02.2015 в сумі 52 182 грн. 27 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до позовної заяви, перевірений судом та є таким, що відповідає умовам договору та вимогам законодавства, а отже визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 52 182 грн. 27 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору купівлі-продажу, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з вересня 2014 року по січень 2015 року в сумі 56 352 грн. 43 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок відповідає вищевказаним вимогам та здійснений правильно, а отже визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 56 352 грн. 43 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були розраховані 3% річних за період прострочення з 20.08.2014 по 11.02.2015 в сумі 5 813 грн. 93 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам законодавства в цій частині та здійснений правильно, а отже визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 5 813 грн. 93 коп.

Враховуючи все вищевикладене, суд вважає позовні вимоги, з урахуванням їх зменшення, таким, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд зауважує, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, судом була прийнята вказана заява до розгляду та врахована під час вирішення спору по суті.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду становила 516 258 грн. 89 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 10 325 грн. 18 коп. (2 відсотки ціни позову). При цьому, після зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 366 258 грн. 89 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати 7 325 грн. 18 коп. (2 відсотки нової ціни позову).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, суд вважає за доцільне повернути позивачу частину сплаченого ним судового збору у розмірі 3 000 грн. 00 коп. (10 325,18 - 7 325,18).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 7 325 грн. 18 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 55, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастро Корпорейшн Індастрі" (49000, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, 55/53; ідентифікаційний код 30832277) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармат ЛТД" (02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 201/203; ідентифікаційний код 38419214) - 251 910 грн. 26 коп. основного боргу, 52 182 грн. 27 коп. - пені, 56 352 грн. 43 коп. - інфляційних втрат, 5 813 грн. 93 коп. - 3% річних, 7 325 грн. 18 коп. судового збору.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармат ЛТД" (02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 201/203; ідентифікаційний код 38419214) надмірно сплачений судовий збір у сумі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп., перерахований згідно платіжного доручення № 1839 від 13.02.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко