Ухвала суду № 43823595, 15.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2015 р. Справа № 876/5289/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.

за участі секретаря судового засідання Федак С..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГалФрукт-Трейд» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податного повідомлення - рішення від 16.10.2012р. № 0003432321, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГалФрукт-Трейд» звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0003432321 від 16.10.2012 р., винесене Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за наслідком проведеної позапланової виїзної перевірки підприємства з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Донбас Інвест ВН» за квітень 2012 року податковий орган безпідставно прийшов до висновку про заниження ПДВ на 50 001, 10 грн. з підстав, що в ході проведеної перевірки не встановлено місцезнаходження контрагента підприємства ТзОВ «Донбас Інвест ВН» та згідно аналізу матеріалів податкової звітності та інших документів встановлено, що у вказаного підприємства відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товару, що дає підстави вважати про відсутність фактичного відвантаження фруктів для підприємства. Проте вказує, що такі висновки є безпідставні, ґрунтуються на припущеннях, спростовуються первинними документами щодо факту придбання товару у ТзОВ «Донбас Інвест ВН» та документами по факту реалізації придбаного товару контрагентам підприємства, внаслідок чого отримано прибуток.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2013 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Державної податкової служби Львівської області №0003432321 від 16 жовтня 2012 року. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГалФрукт-Трейд» з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 750,00 гривень.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Державної податкової служби Львівської області подану апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням норм матеріального права. Вважає, що реальності операцій між позивачем та його контрагентами не доведено. Просить постанову суду скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.

Апелянт не забезпечив явку уповноваженого представника в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку підприємства з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість (далі-ПДВ) по взаєморозрахунках з ТзОВ «Донбас Інвест ВН» за квітень 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки складено акт від 02.10.2012р. №1865/22-10/34418306 про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Галфрукт-Трейд» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати податку на додану при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ «Донбас Інвест ВН» за квітень 2012 року.

В акті зазначено, що підприємством порушено п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2756 з наступними змінами та доповненнями (далі-ПК України) в результаті чого занижено ПДВ на 50 001,10грн. за квітень 2012 року. Зокрема вказано, що у ТзОВ «Донбас Інвест ВН» відсутні виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання .

Окрім того, в ході опрацювання відхилення між сумами податкового зобов'язання та податкового кредиту підприємства та його контрагентів встановлено програмним продуктом «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» розбіжності між податковим кредитом підприємства (50 001,10грн.) та податковими зобов'язаннями ТзОВ «Донбас Інвест ВН» (0) за квітень 2012 року.

На підставі вищевикладеного податковий орган прийшов до висновку, що підприємством в порушення вимог податкового законодавства України занижено ПДВ за квітень 2012 року на 50 001,10грн. з підстав, що укладені ТзОВ «Донбас Інвест ВН» угоди мають ознаки нікчемності.

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.10.2012р. №0003432321, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 50 001,10 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - на суму 25 000,55 грн..

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зокрема зазначив, що факт здійснення господарської діяльності позивачем підтверджується матеріалами справи. На момент здійснення господарських операцій ТзОВ «Донбас Інвест ВН» знаходилось в Єдиному державному реєстрі, а також мало Свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, а встановлений ДПІ факт відсутності штатних працівників за результатом аналізу податкової звітності щодо утриманих і сплачених сум податку з доходів останніх не може слугувати належним доказом не використання праці найманих осіб загалом та не є підтвердженням вчинення безтоварних операцій.

Зазначені висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, при цьому, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1. ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 від 16.07.1999 р. (далі-Закон №996), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового-бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлено, що згідно умов договору поставки від 12 березня 2012 року ТзОВ «Донбас Інвест ВН» (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ГалФрукт-Трейд» (покупець) уклали договір №120302, предметом якого є постачання продовольчих товарів. Згідно п.2.3, конкретні умови поставки визначаються сторонами в заявці, що є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов договору ТзОВ «Донбас Інвест ВН» виписано видаткову накладну від 03.04.2012р. № 00-0000801, податкову накладну від 03.04.2012р. №18 згідно номенклатури якої: «банани» на загальну суму ПДВ 50 001,10грн., віднесені підприємством до складу податкового кредиту з ПДВ податкової декларації квітня 2012 року, що підтверджено ДПІ в акті перевірки.

На підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за квітень 2012 року ТзОВ «ГалФрукт-Трейд» надано податкову накладну, яка не мала недоліків та порядок заповнення якої, відповідає встановленому чинним на момент її виписки законодавством. Така податкова накладна була внесена до Реєстру податкових накладних, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з Реєстру податкових накладних від 13.04.2012р..

Факт здійснення господарської діяльності підприємством підтверджується договором оренди від 01.01.2012р. та актом прийому передачі від 01.01.2012р., згідно яких підприємство (орендар) приймає від підприємця - фізичної особи ОСОБА_1 (орендодавець) у користування частину складських приміщень, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 930 м кв. . Як вказано в договорі, зазначене приміщення буде використовуватись для господарської діяльності орендаря.

Згідно підпункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат (витрат) до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нікчемність (безтоварність, фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена матеріалами справи.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено та доведено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Відповідачем також, не надано доказів, що вказані правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із аналізу вищенаведених норм цивільного кодексу вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідачем не доведено наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, яка б набрала законної сили.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку щодо нікчемності договору поставки та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Окрім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що в підтвердження обставин реальності господарських операцій підприємство, як господарюючий суб'єкт веде діяльність з травня 2006 року, купівля-продажу товару, який придбавався згідно дослідженого договору, узгоджується з предметом діяльності Підприємства: оптова торгівля фруктами та овочами.

За таких обставин, факт виконання договорів суб'єктом господарювання - платником ПДВ може підтверджуватись видатковою накладною, рахунком-фактурою, актами приймання виконаних робіт за вказаними договорами, банківськими виписками, із відповідними штампами банку про проведення операцій.

Висновки органу ДПІ про безтоварність операцій суб'єкта господарювання-платника ПДВ з контрагентом, можуть ґрунтуватися на твердженні про неспроможність здійснити контрагентом ті господарські операції, які відображені в обліку суб'єкта господарювання - платника ПДВ, які, в свою чергу базується на тому, що у контрагента відсутні трудові ресурси та виробничі потужності, основні фонди та інші активи.

Разом із цим, відсутність трудових ресурсів, певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагента платника ПДВ виконати операції із надання поставок, з огляду на відсутність законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів.

Крім того, такі обставини не можуть бути підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства суб'єкта господарювання - платника ПДВ, позаяк не залежать від волі останнього.

Колегією суддів не виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірної угоди не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків , чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірної угоди.

Порушення платником податків певних правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством, і само по собі не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства як і такої, що порушує публічний порядок.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2013 року у справі № 813/581/13-1 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Н.В. Ільчишин