Ухвала суду № 43823174, 23.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17087/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

23 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Губська О.А., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-к апелянта ОСОБА_3., ОСОБА_4

пр-к відповідача Скрипнікова В.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.10.2014 року №1798/26-59-17-01, №1799/26-59-17-01 та рішення про застосування штрафних санкцій від 22.10.2014 року №1800/26-59-17-01.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини справи, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши наявні в справі докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, та судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено планову виїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 06.10.2014 року №1411/17-01/НОМЕР_1, в якому зафіксовано порушення позивачем:

- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасне подання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік;

- статей 85, 138, пункту 176.1 статті 176, статті 177 Податкового кодексу, а саме: заниження суми чистого оподатковуваного доходу за 2012 та 2013 роки, у зв'язку з чим донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 448492,94 грн.;

- пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України, а саме: не утримання податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5% з доходу, отриманого від продажу автомобілів, у зв'язку з чим донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 26059,37 грн.;

- підпункту 1 пункту 2 статті 6, пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме: не нарахування та несплата до бюджету єдиного соціального внеску за 2012 та 2013 роки в сумі 130642,65 грн;

- п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме : не підтвердження сум податкового кредиту з податку на додану вартість податковими накладними за 2012 рік та 2013 рік.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 22.10.2014 року №1798/26-59-17-01, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 3176685,00 грн., в тому числі, 211790,00 грн. за основним платежем та 105895,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- податкове повідомлення-рішення від 22.10.2014 року №1799/26-59-17-01, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 593360,39 грн., в тому числі, 474552,31 грн. за основним платежем та 118808,08 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- рішення від 22.10.2014 року №1800/26-59-17-01 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким за донарахування 130642,65 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування накладено штрафні санкції у розмірі 9321,94 грн.

Вважаючи зазначені рішення протиправними з підстав порушенням відповідачем порядку проведення перевірки, позивач звернулася з даним позовом в суд.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності порушень порядку проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення. Також, суд першої інстанції вказував на обґрунтованість висновків відповідача щодо викладених в Акті порушень податкового законодавства з боку позивача, оскільки останнім до перевірки не було надано бухгалтерської документації на підтвердження здійснення господарської діяльності та правомірності формування податкових зобов'язань.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Відповідно до статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Отже, здійснення документальної планової перевірки можливе за дотримання таких обов'язкових умов:

- перевірка повинна бути передбачена у відповідному плані-графіку проведення планових документальних перевірок;

- про проведення документальної планової перевірки керівником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом;

- право на проведення документальної планової перевірки надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі плану-графіку проведення документальних перевірок фізичних осіб-підприємців Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві прийнято наказ від 03.09.2014 року №1080 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, з 16.09.2014 року тривалістю 10 робочих днів.

Наказ від 03.09.2014 року та повідомлення від 03.09.2014 року №283/26-59-27-01 про проведення перевірки направлений позивачу за адресою: АДРЕСА_1 та 09.09.2014 року отриманий за довіреністю, про що свідчить відмітка про отримання на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідно до направлень від 16.09.2014 року №2576/17-01 та №2577/17-01 для проведення перевірки позивача, призначеної відповідно до наказу від 03.09.2014 року №1080, направлено головних державних ревізорів-інспекторів Калашника Ю.В. та Стрельченка Я.В., якими складено акт від 19.09.2014 року №153/17-01 про неможливість ознайомлення позивача з направленнями на перевірку в зв'язку із відсутністю платника за його місцезнаходженням.

Представником позивача листом від 09.09.2014 року №045, який отримано відповідачем 16.09.2014 року, повідомлено останнього про перебування позивача в Автономній Республіці Крим, та неможливість направлення їй повідомлення про перевірку в зв'язку з відсутністю поштового сполучення з тимчасово окупованою територією.

Разом з тим, як вбачається зі змісту даного листа, останній не містить жодних клопотань про продовження строку проведення перевірки, а тому посилання апелянта на положення п.п.82.3.1 п.82.3 ст.82 ПК України є безпідставними.

Враховуючи, що законність підстав для включення позивача до плану-графіку проведення перевірок суб'єктів господарювання позивач не заперечує, а наказ про проведення перевірки позивачу надіслано за 10 днів до моменту проведення перевірки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності проведення перевірки податковим органом.

Твердження апелянта щодо недотримання контролюючим органом порядку вручення копії наказу на проведення перевірки є безпідставними, оскільки такі порушення не спростовують наявність підстав для проведення документальної планової перевірки, а відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної перевірки.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідно до плану-графіку перевірка позивача мала бути здійснена згідно наказу № 467 від 04.03.2014 року в березні 2014 року, однак не була проведена з тих підстав, що позивач повідомила про своє перебування у Автономній Республіці Крим та неможливості надання до перевірки документів бухгалтерського обліку (т.1 а.с.80-86).

Однак, жодних доказів щодо наявності об'єктивних та незалежних від її волі причин ухилення від перевірок апелянтом не надано.

Не підтверджується наданими доказами і доводи апелянта щодо необхідності її перебування не за місцем здійснення господарської діяльності тривалий час та неможливості надання довіреною особою документів на перевірку.

Щодо виявлених контролюючим органом під час проведення перевірки порушень колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно з пунктом 179.1 статті 179 ПК України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб-підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Як встановлено судом першої інстанції, податкова декларація позивача про майновий стан і доходи за 2013 рік подана - 24.02.2014 року. Граничний строк подання такої декларації є 10.02.2014 року.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про несвоєчасне подання позивачем податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік.

Щодо висновку контролюючого органу про заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу за 2012 та 2013 року колегія суддів зазначає про наступне.

Статтею 177 ПК України визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в п.167.1 ст. 167 цього Кодексу (п.177.1).

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. (п.177.2).

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Отже, наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема податкових накладних, виписаних платником податку, є обов'язковою, для визнання правомірності формування таких за умови, якщо відомості в таких документах відповідають дійсності, і якщо господарські операції мали реальний характер та придбані товари (роботи, послуги) використовувалися в господарській діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем докази на підтвердження реальності господарських операцій надано лише на вимогу суду першої інстанції, зокрема, надано: акти здачі-прийняття робіт; податкові накладні; замовлення-наряди відповідно до яких позивачем у період, який перевірявся, придбавались послуги з бухгалтерського та податкового обліку, ремонту автомобільної техніки, супутні послуги з доставки техніки на об'єкт, розміщенню та кріпленню техніки, евакуації транспортних засобів, організації залізничних перевезень вантажу.

Разом з тим, надані документи не містять відомостей щодо змісту наданих послуг, їх кількісних і вартісних показників.

Також, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності транспортних засобів, чи договорів на право користування такими транспортними засобами. З наданих документів не вбачається, що послуги з ремонту автомобільної техніки надавалися саме щодо належних позивачу автомобілів.

З договорів оренди транспортних засобів, наданих суду апеляційної інстанції вбачається, що ремонт та технічне обслуговування орендованої техніки здійснювався за рахунок орендарів ( т.7 а.с.73, 77, 81,112, 182).

Отже, позивачем не надано належних доказів для підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з придбання позивачем послуг з бухгалтерського та податкового обліку, ремонту автомобільної техніки, доставки техніки на об'єкт, розміщенню та кріпленню техніки, евакуації транспортних засобів, організації залізничних перевезень вантажу та використання вказаних послуг позивачем у своїй господарській діяльності.

Відповідно до п. 173.1. ст. 173 ПК України дохід платника податку від продажу (обміну) об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 відсотків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період, що перевірявся було задекларовано продаж рухомого майна.

Разом з тим, контролюючим органом встановлено, що позивачем у декларації про майновий стан та доходи за 2012-2013 року завищено суму податку утриманого (сплаченого) податковим агентом та занижено суму податку, яка підлягає сплаті платником податку самостійно, чим порушено вимоги п. 173.1. ст. 173 ПК України.

Позивачем первинних документів пов'язаних з декларуванням даних доходів також не надано.

Отже, висновки податкового органу щодо зазначених порушень податкового законодавства є правомірними.

Щодо донарахування відповідачем єдиного внеску та застосування штрафних санкцій колегія суддів зазначає наступне.

Підставою для прийняття рішення від 22.10.2014 року №1800/26-59-17-01 стали висновки контролюючого органу про невірне визначення позивачем бази нарахування єдиного внеску внаслідок заниження суми чистого оподатковуваного доходу.

Висновки контролюючого органу щодо не підтвердження позивачем сум задекларованих витрат та податкового кредиту у 2012 та 2013 роках та заниження чистого оподатковуваного доходу у 2012 році на 1977397,09 грн. та у 2013 році на 660796,69 грн. є правомірними.

Приписами пункту 1 частини 2 статті 6 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VІ ( в редакції чинній на час періоду, що перевірявся) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п.3 ч.11 ст.25 цього Закону, за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Отже, враховуючи суму своєчасно не нарахованого єдиного внеску згідно вимоги № Ф-1637/17-01, відповідач правомірно прийняв рішення про застосування штрафних санкцій.

За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.А.Губська

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 24.04.2015 р.

.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Парінов А.Б.

Губська О.А.