Постанова № 43819815, 21.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа№ 910/6097/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Бездора Р.С. - представник за дов б/н від 11.03.2015 року;

від відповідача: Дербеньова С.В. - представник за дов. б/н від 11.03.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агросила"

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 17.03.2015 року

у справі № 910/6097/15-г (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного підприємства "Агросила"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про зобов'язання вчинити дії (виконати платіжні доручення) та стягнення 4 366,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Агросила" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії (виконати платіжні доручення) та стягнення 4 366,50 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 року позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Приватне підприємство "Агросила" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 року у справі №910/6097/15-г та передати дану справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, на думку апелянта, дійшов неправомірного висновку про характер позовних вимог, вказавши на те, що вони є майновими, а відтак невірно розрахував суму судового збору за подання даного позову.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 06.04.2015 року апеляційну скаргу приватного підприємства "Агросила" було прийнято до провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного підприємства "Агросила" - без задоволення, з наступних підстав.

Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції повернув без розгляду позовну заяву Приватного підприємства "Агросила" з доданими до неї документами. В ухвалі місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не були дотримані вимоги п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України, оскільки доданим до позовної заяви платіжним дорученням підтверджується сплата судового збору у розмірі 1218,00 грн. (як за розгляд однієї вимоги немайнового характеру), тоді як за висновком місцевого господарського суду вимоги позивача носять майновий характер і судовий збір повинен бути сплачений позивачем у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014, № 80-VIІ, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", ст. 55 ГПК України передбачає визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону. Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Абзацом 2 частини 1 статті 6 ЗУ "Про судовий збір" передбачено що, за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд зобов'язати відповідача виконати обов'язок за договором банківського рахунку, а саме, перерахувати грошові кошти за дорученням клієнта (позивача), що містяться в розрахунковому документі (виконати платіжні доручення на загальну суму 3700,00 євро за платіжним дорученням №1 від 30.01.2015 року, 176000,00 грн за платіжним дорученням №43 від 12.02.2015 року).

Відповідно до п. 7.1.2 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що вимоги позивача до відповідача не є майновими вимогами, оскільки на підставі положень ЦК України, Закону України "Про банки і банківську діяльність" між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою (аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 року №910/9232/14).

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що при зверненні з позовом до суду, позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 5 319,95 грн. виходячи з ціни позову 265 997,61 грн. Проте, до позовної заяви позивачем додано платіжні доручення № 142 від 11.03.2015 року на суму 2 436,00 грн. та № 143 від 11.03.2015 року на суму 1827,00 грн.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повернення без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву та додані до неї матеріали.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийнята господарським судом ухвала відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни ухвали, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, ухвала Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 року у справі №910/6097/15-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного підприємства "Агросила" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агросила" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2015 року у справі №910/6097/15-г - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6097/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун