Ухвала суду № 43813364, 23.04.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 323/2945/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Галчанський С.В.

Провадження №22-ц/778/2836/15 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької с області у складі:

Головуючого Бєлки В.Ю.

Суддів Онищенка Е.А.

Воробйової І.А.

При секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за ненадані відпустки та вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України» про зміну формулювання причини звільнення, дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за ненадані відпустки та вихідної допомоги.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 18 жовтня 2007 року на підставі наказу №767-к була прийнята на посаду касира територіального відокремленого відділення філії ПАТ «Ощадбанк». 11 квітня 2008 року на підставі наказу №303-к була переведена на посаду контролера-касира територіального відокремленого відділення, розташованого по вул. Артема, 27 в смт. Комишуваха Оріхівського району Запорізької області.

За час роботи відповідач неодноразово грубо порушував її права не надаючи щорічні відпустки повної тривалості протягом двох років підряд, не виплачуючи відпускні, в загальній кількості 110 календарних днів за період роботи з 19.10.2008 року по 23.07.2014 року.

10 червня 2014 року без її участі, працівниками служби безпеки банку у відділенні банку, де вона працює, було проведено перевірку, за результатами якої претензій до неї висунуто не було.

11 червня 2014 року працівники служби безпеки банку викликали її до банку в м. Запоріжжя та повідомили про начебто виявлену недостачу. Після цього, користуючись службовим становищем, погрожуючи та вимагаючи гроші і майно, змусили написати заяву про відпустку за сімейними обставинами з 11.06.2014 року по 02.07.2014 року включно.

02 липня 2014 року її викликав начальником відділу по роботі з персоналом для ознайомлення з наказом про відсторонення від виконання обов'язків у зв'язку з проведенням службового розслідування від 02 липня 2014 року, того ж дня її було ознайомлено із наказом №522/В від 11 червня 2014 року про надання відпустки.

З 03.07.2014 року по 08.07.2014 року включно, на підставі наказу №610/В, їй була надана частина щорічної відпустки за 2009 рік.

04 липня 2014 року через порушення її прав з боку відповідача, вона надіслала поштою до банку заяву про звільнення за власним бажанням з 09 липня 2014 року зі сплатою вихідної допомоги.

В період з 09 липня 2014 року по 23 липня 2014 року вона перебувала на лікарняному.

23 липня 2014 року на підставі наказу №589-к, вона була звільнена з посади контролера-касира наказом, у зв'язку з втратою довіри з боку власника. Поштовий конверт із наказом про звільнення, супровідним листом та розрахунок з нею проведений не був. виплати банком не проведені.

З приводу неправомірних дій банку вона зверталась до прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя та до територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області.

Внаслідок неправомірних дій відповідача вона зазнала моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 2000 грн.

Враховуючи вищевикладене просила суд визнати формулювання ПАТ «Ощадбанк» причину її звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України в зв'язку з втратою довіри з боку власника та дату звільнення з 23.07.2014 року недійсними; зобов'язати Банк змінити формулювання причини звільнення позивача з п.2 ст.41 КЗпП України в зв'язку з втратою довіри з боку власника та дату 23.07.2014 р. на формулювання - звільнено за власним бажанням в зв'язку з невиконанням Банком законодавства про працю за ч. З ст.38 КЗпП України з 09.07.2014 року; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.07.2014 року по 09.08.2014 року в розмірі 1500 грн.; стягнути компенсацію за невикористані щорічні відпустки в кількості 110 днів у розмірі 5324 грн.; стягнути вихідну допомогу у розмірі 4500 грн.; моральну шкоду в розмірі 2000 грн.; покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року позов задоволено.

Визнано формулювання ПАТ «Державний ощадний банк України» причини звільнення ОСОБА_3 за п.2 ст.41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника та дату звільнення з 23 липня 2014 року недійсними.

Зобов'язано ПАТ «Державний ощадний банк України» змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з п.2 ст.41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри з боку власника та дату з 23 липня 2014 року на формулювання: звільнено за власним бажанням в зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю за ч.З ст.38 КЗпП України з 09 липня 2014 року.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09 липня 2014 року по 09 лютого 2015 року в розмірі 11787 грн. 44 коп.; компенсацію за ненадані щорічні відпустки в кількості 110 днів у розмірі 5975 грн. 20 коп.; вихідну допомогу в розмірі 5051 грн. 76 коп.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» судовий збір в дохід держави в розмірі 243,60 грн.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» судовий збір в дохід держави в розмірі 243,60 грн..

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «Державний ощадний банк України» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог процесуального та матеріального права.

Встановлено, що з 23 липня 2014 року наказом про звільнення №588-к ОСОБА_3 була звільнена з посади контролера-касира територіального відокремленого відділення №10007/0204 філії - Запорізьке обласне управління AT "Ощадбанк" на підставі п.2 ст.41 КЗпПУ у зв'язку з втратою довіри до неї з боку власника, з причини складання акту документальної ревізії від 02 липня 2014 року. Кількість днів невикористаних щорічних відпусток складає 110 за період з 19 жовтня 2008 року по 23 липня 2014 року включно.

Відповідач обґрунтовує законність звільнення ОСОБА_3 за п.2 ст.41 КЗпПУ актом ревізії від 02 липня 2014 року, який був наданий представником разом із запереченнями на позов. Також відповідач вважає факт доведення протиправності дій позивача та можливе існування шкоди в розмірі 1087878,03 грн. та 1895 доларів США даним актом.

Згідно із 4.2 ст.130 КЗпПУ при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника; відповідно до положень ст.138 КЗпПУ для покладання на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник повинен довести наявність умов, передбачених ст.130 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги, що на час звільнення Банком не надано обвинувального вироку відносно позивачки, суд дійшов до правильного висновку про недоведеність обставин, викладених в акті ревізії від 02 липня 2014 року, та необґрунтованість підстав звільнення ОСОБА_3 за п.2 ст.41 КЗпПУ.

Крім того, суд правильно врахував той факт, що на час складання акту ревізії від 02 липня 2014 року Соболь ОС. була відсутня на робочому місці. Так, з 11 червня 2014 року по 02 липня 2014 року включно, позивач знаходилась у відпустці (відповідно до наказу №522/В від 11.06.2014р.). З наказом про надання відпусток від 11 червня 2014 року була ознайомлена тільки 02 липня 2014 року о 12.50 год., що є порушенням трудового законодавства. 02 липня 2014 року ОСОБА_3 відсторонена від виконання обов'язків в зв'язку з проведенням службового розслідування (наказ №530-к від 02.07.2014 p.). З 03 липня 2014 року по 08 липня 2014 року включно, відповідачем позивачу надана частина її щорічної відпустки, що оформлено наказом №611/В, не наданий представником відповідача в судове засідання. З 09 липня 2014 року по 23 липня 2014 року ОСОБА_3 знаходились на лікарняних (листи №374814 та №396515). Час проведення ревізії, зазначений в акті, визначений з 18 червня 2014 року по 01 липня 2014 року. Таким чином акт ревізії проведений відповідачем за відсутності позивача, чим порушено її права.

Також встановлено, що 04 липня 2014 року позивачем до банку поштою направлено заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпПУ у визначений строк з 09 липня 2014 року із сплатою вихідної допомоги.

08 липня 2014 року зазначена заява була отримана відповідачем. 09 липня 2014 року (перебуваючи на лікарняному, листи №374814 та №396515), за відсутності належного звільнення і не проведення всіх відповідних розрахунків при звільненні, ОСОБА_3 направлено другу заяву про видачу довідки про її середню заробітну плату за 2014 рік, розблокування карткового рахунку НОМЕР_1 та повідомлення дня, часу та способу виконання заяви про звільнення від 04 липня 2014 року.

Відповіді на дані листи відповідач не надав. За спливом терміну лікарняних, 23 липня 2014 року позивачем було направлено третю заяву до керівника банку Магулєвської Р.А. із вимогами про направлення на її адресу поштою трудової книжки із записом про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпПУ, довідки про середню заробітну плату за 2014 рік, наказу про звільнення, а також направлення поштовим грошовим переказом (в зв'язку з блокуванням банком її карткового рахунку НОМЕР_1) на її адресу грошових коштів із повним розрахунком по заробітній платі, вихідній допомозі, виплатам за невикористані з вини банку дні щорічних відпусток та інших передбачених виплат.

02 серпня 2014 року за твердженням позивача на пошті нею був отриманий конверт банку з (згідно опису вмісту конверта від 29.07.2014 р.) трудовою книжкою із записом про звільнення на підставі п.2 ст.41 КЗпПУ у зв'язку з втратою довір'я з боку власника, супровідним листом від 29 липня 2014 року №13/21-125 та копією наказу про звільнення від 23 липня 2014 року №588-к в якому зазначено про: - ненадання банком 110 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 19 жовтня 2008 року по 23 липня 2014 року; - виплату компенсації за ненадані дні відпусток без зазначення в який спосіб має бути проведена ця виплата та без зазначення розміру цієї грошовий компенсації; - звільнення з підстав, встановлених актом документальної ревізії від 02 липня 2014 року та актом перевірки зловживань в ТВБВ №10007/0204 від 23 липня 2014 року. З 02 серпня 2014 року відповідачем були порушені трудові права ОСОБА_3

Згідно із: - ч.4 ст.80 Кодексу законів про працю України відповідно до якої, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

Відповідно ч.З ст.38 КЗпПУ, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору; - ч.1 ст.47 КЗпПУ власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум..., провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом встановлено ненадання позивачу 110 днів щорічних відпусток за період роботи з 19 жовтня 2008 року по 23 липня 2014 року. Посилання відповідача в своєму запереченні на невикористання позивачем відпусток і відсутності порушень з боку банку ч.4 ст.80 КЗпПУ, суд розцінює критично. Оскільки згідно із ч.5 ст.79 КЗпПУ конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Відповідачем письмове повідомлення про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до її настання, не надано. Місяці наданих відпусток в довідці щодо надання відпусток, не збігаються із місяцями погоджених відпусток з позивачем в графіках щорічних відпусток з 2011 року по 2014 рік.

Частини 2, 3 ст.80 КЗпПУ передбачають, що щорічна відпустка за ініціативою власника.., може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника; у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником... Графіки узгодження із позивачем нового терміну частин відпусток не надано відповідачем. Дані обставини свідчать про порушення відповідачем трудового законодавства, що і передбачає право вимоги позивача про звільнення у визначений строк.

Також відповідачем не надано суду на підтвердження своїх доводів графіку робочого часу, що підтверджував би те, що позивач повинна була працювати 23 липня 2014 року, приймаючи до уваги отримання відповідачем заяви про звільнення від 04 липня 2014 року, саме 08 липня 2014 року і закінчення двотижневого терміну 22 липня 2014 року.

Судом встановлено не проведення відповідачем кінцевого розрахунку при звільненні і не повідомлення письмово про розмір сум, необхідних для виплати при тому, що обов'язок доведення факту спричинення шкоди та протиправності дій працівника покладено на роботодавця (ст.138 КЗпПУ), а відрахування із заробітної плати можливе лише за умови згоди на це працівника, викладеній у письмовій формі. Списання коштів з безпідставно заблокованого рахунку позивача з причини непогашення кредиту, є немотивованим.

Саме через недоведеність обставин, на які відповідач посилається в своїх доводах, як на підставу своїх заперечень, суд правильно дійшов до висновку про необхідність задоволення вимог позивача в повному обсязі.

З причини ненадання відповідачем на вимогу суду довідки про середню заробітну плату позивача за 2014 рік та довідки про грошовий розмір компенсації за не надані 110 діб щорічних відпусток, суд обґрунтовано вираховував розмір задоволення позовних вимог з довідки банку №15/2-515 (доданої відповідачем до свого заперечення).

У довідці банку №15/2-515, зазначено про нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку в розмірі 5975,20 грн. Згідно з наказом про звільнення від 23 липня 2014 року №588-к, кількість днів не наданих позивачу відпусток складає 110.

За таких обставин заробітна плата за один день роботи складає: 5975,20 грн. / 110 діб = 54,32 грн.

Середній заробіток за місяць у 2014 році складає: 54,32 грн. * 31 = 1683,92 грн. Загальний середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09 липня 2014 року по 09 лютого 2015 року, складає: 1683,92 грн. * 7 місяців затримки = 11787,44 грн.

В зв'язку з порушенням банком вимог ч.4 ст.80 КЗпПУ щодо ненадання щорічних відпусток протягом двох років підряд, розмір вихідної допомоги складає: 1683,92 грн. *3 місяці = 5051,76 грн.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000 грн., суд правильно прийняв до уваги доводи позивача про те, що порушення її прав при звільненні перешкоджає працевлаштуванню протягом семи місяців, не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні до даного часу, приховування довідки про середню заробітну плату позивача, затримки розрахунку при звільненні, блокування банківської картки вимагають від позивача додаткових зусиль в організації свого життя і відновлення своїх порушених прав та завдає позивачу значних моральних страждань.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 , 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відхилити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 13 лютого 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: