Рішення № 43810971, 22.04.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/407/15-ц Провадження № 22-ц/772/1360/2015Головуючий в суді першої інстанції Гриценко І. Г.Категорія 19 Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Рибчинського В.П., Берегового О.Ю., з участю секретаря Топольської В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про встановлення нікчемності договору фінансового лізингу та застосування наслідків його недійсності за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 березня 2015 року, -

встановила:

В лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суду з цим позовом, вказуючи, що 18 листопада 2014 року уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс») договір фінансового лізингу № 00048 на придбання міні трактора DW 244AN вартістю 78 000 грн. На виконання умов договору він сплатив 70 000 грн., але трактор не отримав.

Оскільки договір укладено із застосуванням з боку ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» нечесної підприємницької діяльності, за відсутності ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу, а також не здійснено його нотаріального посвідчення, просив встановити нікчемність договору фінансового лізингу, застосувати наслідки його недійсності - стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 70 000 грн.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 березня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ОСОБА_2 Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 70 000 грн., сплачених на виконання договору, та 2070 грн. відшкодування витрат на правову допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду, встановленим обставинам справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Цим вимогам рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови оспорюваного договору є несправедливими, наслідком договору є дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві. Договір фінансового лізингу є нікчемним, оскільки не посвідчений нотаріально з урахуванням положень ст. 799 ЦК України, а ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» не мала права на його укладення через відсутність ліцензії на здійснення діяльності із надання послуг фінансового лізингу.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з таких міркувань.

Судом встановлено, що 18 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» був укладений договір фінансового лізингу № 00048, за яким лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - міні трактор DW 244AN, зазначений у п. 1.1. договору та специфікації, що є додатком № 2 до договору, вартістю 78 000 грн., у власність та передати предмет лізингу в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (а.с.3-10).

П. 1.5 договору встановлено, що предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на нього на лізингоодержувача згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. п. 9.2, 9.5. договору набуття права власності (викуп) предмета лізингу відбувається не раніше сплати лізингоодержувачем всіх платежів, передбачених п. 9.1 (заборгованості за лізинговими платежами, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків), у повному розмірі та витрат, які зазнав чи міг зазнати лізингодавець у зв'язку з переходом права власності щодо предмета лізингу. Перехід права власності на предмет лізингу здійснюється на підставі та на умовах укладеного між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору купівлі-продажу предмета лізингу.

Згідно із п. п. 1.7, 1.8 договору предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу (50 % від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмету лізингу). Лізингоодержувач може сплачувати авансовий платіж протягом (але не більше) 12 місяців з моменту підписання договору платежами, визначеними в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною, та розрахований за формулою, визначеною в п. 8.2.2 договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію.

Розмір лізингових платежів та графік їх погашення вказаний у додатку № 1 до договору (а.с.11).

18 листопада 2014 року ОСОБА_2 сплатив ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 70 000 грн. (а.с.16).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 806 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Проте, ні у позовній заяві, ні, відповідно, у рішенні суду доказів, які б підтверджували наявність у договорі зазначених ознак несправедливості не наведено.

Не можна погодитись і з висновком суду першої інстанції щодо нікчемності договору через його укладення відповідачем за відсутності ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг з огляду на таке.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги, зокрема, фінансовий лізинг.

За змістом ч. ч. 2 ,5 ст. 5 цього Закону виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Оскільки ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" взята на облік Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, як юридична особа, що має право надавати послуги з фінансового лізингу (а.с.25), то підстав для висновку про відсутність у відповідача ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансового лізингу у суду першої інстанції не було.

Щодо висновку суду про нікчемність договору в наслідок неналежної його форми, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно із ч. 3 ст. 806 ЦК України особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

У ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено письмову форму договору фінансового лізингу.

Вимоги щодо нотаріального посвідчення договору найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи встановлені ч. 2 ст. 799, яка міститься у параграфі 5 Глави 58 ЦК України «Найм (оренда) транспортного засобу», а загальні положення про найм (оренду) визначаються параграфом 1 цієї Глави.

Таким чином, оскільки застосування до фінансового лізингу норм, що регулюють окремі види найму (оренди), зокрема найму (оренди) транспортного засобу, чинним законодавством не передбачено, то у суду першої інстанції не було підстав і для висновку про нікчемність договору через недотримання вимоги про його нотаріальне посвідчення (ч. 1 ст. 220 ЦК України).

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінгова компанія "Автофінанс" задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 березня 2015 року скасувати.

У позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про встановлення нікчемності договору фінансового лізингу та застосування наслідків його недійсності відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ О.С. Панасюк

Судді: /підпис/ В.П. Рибчинський

/підпис/ О.Ю. Береговий

Згідно з оригіналом: О.С. Панасюк