Рішення № 43805166, 10.04.2015, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/10311/14-ц

Провадження № 2/752/2062/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10.04.2015 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Крекотень О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину, -

в с т а н о в и в:

у липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків нікчемного правочину.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 березня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_1 Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 53 000 доларів США та 6 600 євро, що є еквівалентом 492 588,44 грн.

Під час судового розгляду справи ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Постановлено накласти арешт на все майно та грошові кошти, що належать боржнику. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.09.2013 р. частково змінено зазначену ухвалу та вирішено накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_2 в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 492 588,44 грн.

На виконання зазначеної ухвали 11.10.2013 р. було відкрито виконавче провадження ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві та накладено арешт на все майно, що належить боржнику. Обтяження зареєстровано 18.10.2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.10.2013 року, а також зареєстровано 21 січня 2014 року на підставі постанови ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 січня 2014 року.

Крім того, 25 грудня 2013 року позивач звернувся до ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві з метою виконання рішення суду по примусовому стягненню боргу в 11 січня 2014 року було відкрито виконавче провадження по примусовому стягненню боргу. Згодом державний виконавець повідомив позивача про факт відчуження арештованого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, яка належала відповідачу на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА) 20 листопада 2008 року і була відчужена 03 квітня 2014 року, та частини квартири АДРЕСА_2, яка належала відповідачу на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Групою приватизації Управління справами ВРУ 12 січня 199 р. та була відчужена відповідачем 09.04.2014 р.

Зазначені дії відповідача порушують права позивача. На думку ОСОБА_1, дії відповідача були спрямовані на умисне позбавлення можливості виконати рішення суду. ОСОБА_2 знав про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все належне йому майно, оскільки оскаржував ухвалу Печерського районного суду м. Києва про забезпечення позову, і,не зважаючи на ці обставини, протиправно у квітні 2014 року відчужив майно, яке знаходилося під арештом, та своїми діями позбавив можливості виконати рішення Печерського районного суду м. Києва про стягнення боргу в сумі 492 588 грн. і таким чином отримати належні позивачу грошові кошти.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, зазначивши про необґрунтованість вимог позивача.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, а також дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому засіданні встановлено, що 15.10 2013 року Печерським районним судом міста Києва по справі № 757/14243/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів вирішено стягнути на користь позивача ОСОБА_1 53 000 доларів США та 6 600 Євро, що є еквівалентом 492 588, 44 грн. в рахунок повернення виконаного ОСОБА_1 у зобов'язанні купівлі-продажу цінних паперів.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 03.12.2013 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 15.10.2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.03.2014 року по справі № 6-54965 ск 13 касаційна скарга ОСОБА_2 відхилена, рішення Печерського районного суду міста Києва від 15.10.2013 року та ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 03.12.2013 року залишено без змін.

Під час розгляду справи в Печерському районному суді міста Києва ухвалою суду від 09.08.2013 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до відповідача задоволено - накладено арешт на все майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києві від 04.09.2013 року за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2, яка була частково задоволена, ухвала Печерського суду міста Києва частково змінена та судом вирішено накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_2 в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 492 588, 44 грн.

Ухвала Апеляційного суду міста Києва набрала законної сили з моменту її проголошення, а саме - 04.09.2013 року, касаційному оскарженню не підлягала.

Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції в м. Києві 11.10.2013 року відкрито виконавче провадження №40182834 та того ж дня винесено постанову про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на майно та грошові кошти, що належать ОСОБА_2 в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 492 588, 44 грн.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.05.2014 року обтяження зареєстровано 18.10.2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.10.2013 року, а також зареєстровано 21.01.2014 року на підставі постанови ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.01.2014 року.

03.04.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою І. А. за реєстровим №204 був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 від імені відповідача ОСОБА_2 на ім'я його сина ОСОБА_4 Зазначена квартира належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 20.11.2008 року, зареєстрованого Комунальним підприємством Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 26.11.2008 року за р.№45599.

Крім того, 09.04.2014 року тим же приватним нотаріусом за реєстровим №223 посвідчено договір дарування 1/5 частини квартири АДРЕСА_2 від імені відповідача ОСОБА_2 на ім'я його сина ОСОБА_5 Вказана 1/5 частина квартири належала відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Групою приватизації Управління справами Верховної Ради України 12.01.1994 року, зареєстрованого Київським міським БТІ 17.01.1994 року за р.№4406.

Пунктом 4 зазначених договорів дарування закріплено положення, відповідно до якого дарувальник - ОСОБА_2 свідчить, що відчужувана квартира та частина квартири до підписання договору дарування нікому іншому не продана, не подарована, не заставлена, в спорі та під арештом не перебуває, в наслідок дарування квартири та частини квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

Відсутність заборони відчуження (арешту) належного відповідачу ОСОБА_2 нерухомого майна проводилось приватним нотаріусом Войнарскою І.А. відповідно до даних з витягу за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 88, 130).

При введені параметру запису відповідачем Войнарскою І.А. у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) відповідача ОСОБА_2 НОМЕР_1 таким чином, щоб отримати витяг без відомостей про арешт майна останнього.

Отже, зазначені договори дарування були посвідчені приватним нотаріусом Войнарскою І.А. під час існування арешту нерухомого майна боржника ОСОБА_2

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 2 ст. 215 ЦК України зазначає, що нікчемний правочин це недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Діючим законодавством передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зокрема, відповідно до ч. 1ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину полягає у тому, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Але презумпція правомірності правочину спростовується прямим приписом закону про заборону вчинення такого правочину. У такому випадку правочин є недійсним уже тому, що визначений, як такий у законі. Він неправомірний і не створює правових наслідків, будучи недійсним вже в момент вчинення, оскільки припис закону забороняє такі дії.

Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 236 ЦК України зазначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Стаття 13 ЦК України встановлює межі здійснення особою своїх цивільних прав та зазначає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійснені своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб.

Відповідно до ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Зазначене положення узгоджується з ч. 5 ст. 124 Конституції України, відповідно до якого судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, наявність ухвали суду про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не дає відповідачу право розпорядження майном або коштами, на які накладено арешт з моменту винесення такої ухвали незалежно від того, які зроблені дії на стадії виконання цієї ухвали.

Судом встановлено, що на час укладення оспорюваних договорів дарування відповідач був обізнаний про наявність арешту нерухомого майна, договори дарування укладено з порушенням закону та посвідчено нотаріусом неправомірно, за своїм змістом договори є незаконними, а отже їх слід визнати нікчемними.

За таких підстав, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в розмірі 3 654 грн.

Керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 228 та 236 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212 та 213 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідчений 03 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою Іриною Анатоліївною за реєстровим № 204, нікчемним.

Визнати договір дарування частини квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, посвідчений 09 квітня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою Іриною Анатоліївною за реєстровим № 223, нікчемним.

Застосувати наслідки нікчемного правочину шляхом скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про відчуження ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, та частини квартири № АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, іден. номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_1 3654 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: