Ухвала суду № 43795096, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/9991/46508/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Прайм Продакшн" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012

у справі № 2а-9735/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Прайм Продакшн"

до Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги

та рішення про опис майна у податкову заставу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Прайм Продакшн" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000152305 від 06.04.2011, податкову вимогу №1320 від 27.05.2011та рішення №1320 від 27.05.2011 про опис майна.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що проведено перевірку позивача та складено акт № 389/23-522-35362333 від 15.03.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152305 від 06.04.2011, яким збільшено позивачу грошове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 262728 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість на суму 210182 грн.

Згідно з вказаним актом, зміст порушень полягає в тому, що позивач неправомірно відніс до податкового кредиту відповідного періоду податок на додану вартість, нарахований за безтоварними угодами з ТОВ „ТС-Фактор" та ТОВ „Ятус".

Віднесення позивачем в перевіряємому періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаних ТОВ „ТС-Фактор" та ТОВ „Ятус" неправомірне, оскільки на думку відповідача, відносини між позивачем та вказаним контрагентом носили безтоварний характер, а відбувся лише обмін первинними документами без використання робіт (послуг) у власній господарській діяльності..

27.05.2011 відповідачем сформовано податкову вимогу №1320 про необхідність позивачу погасити податковий борг в сумі 131633, 39 грн., яка виставлена позивачу у зв'язку з несплатою ним визначеного у податковому повідомленні-рішенні №0000152305 від 06.04.2011, зобов'язання з урахуванням переплати, що існувала у позивача на час виникнення даного податкового боргу згідно даних облікової картки платника податку на додану вартість.

У цей же день керівником Державної податкової інспекції прийнято рішення №1320 про опис майна у податкову заставу, яке одночасно з податковою вимогою направлено позивачу.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат є правомірними за умови реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

Оцінюючи ці обставини у сукупності та взаємозв'язку суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недостовірність відомостей у представлених платником первинних документах, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок - про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту.

Адже наслідки у податковому обліку породжують не укладені платниками правочини, а реально виконані ними господарські операції (що викликають зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємств), тоді як дійсність правочину та дотримання його сторонами норм цивільного чи господарського права не є беззаперечним свідченням дійсного виконання вчинення господарської операції.

За відсутності факту придбання товару суми податку на додану вартість не можуть включатися платником до складу податкового кредиту за наявності формально складених первинних документів та сплати грошових коштів.

Формальне дотримання платником вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою.

Подання необхідних документів не тягне автоматичного виникнення права на формування податкового кредиту, а є лише умовою для підтвердження факту реальності господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні та зведені облікові документи повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операцій, правильність її оформлення та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно - транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом) передається перевізнику.

Як під час перевірки, так і в судовому процесі позивач не надав товарно-транспортні накладні, дорожні листи чи інші документи, які б підтверджували транспортування товару від ТОВ „ТС-Фактор" та ТОВ „Ятус", хоча, враховуючи обсяг поставляємих товарів, такі документи повинні бути оформлені як для супроводу їх транспортування, так і для їх оприбуткування позивачем як придбаних.

Суд касаційної інстанції погоджується із доводами судів, що надані позивачем видаткові накладні та податкові накладні не доводять реальності виконання умов угоди між позивачем та його контрагентами.

Сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання визнається сумою податкового боргу (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з пп. 88.1, пп. 88.2 ст. 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Пунктом 89.1 ст. 89 зазначеного Кодексу визначено, що право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Згідно з п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Таким чином, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва правомірно прийнято 27.05.2011 податкову вимогу №1320 та рішення про опис майна у податкову заставу №1320.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Прайм Продакшн" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 у справі № 2а-9735/11/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Прайм Продакшн" відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.02.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 у справі № 2а-9735/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко