Ухвала суду № 43793711, 22.04.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3518/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2014 р. №0002741702,-

В С Т А Н О В И В:

20 листопада 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.11.2014 року №0002741702, яким суб'єкту господарювання визначено грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 11 782,50 гривень, з яких 7 855,00 грн. - донараховано податку та 3 927,50 грн. - штрафних санкцій.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 задоволений. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.11.2014 року №0002741702.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовити повністю.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження в зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, згідно п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в жовтні 2014 року Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Ютек» за квітень-вересень 2012 року, за результатами якої складено акт від 21.10.2014 року №2612/14-04-17-02-00/НОМЕР_1.

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в зв'язку з оформленням безтоварних господарських операцій з ТОВ «Ютек», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 7855 у періоді, що перевірявся.

На підставі наведеного вище Акта перевірки від 21.10.2014 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0002741702, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 11 782,50 грн., з яких 7 855 грн. - нараховано податку та 3 927,50 грн. - штрафні санкції.

Підставою для визначення контролюючим органом наведених податкових зобов'язань слугував висновок ДПІ про безтоварність господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Ютек», що ґрунтується на судженнях про відсутність у ТОВ «Ютек» достатніх трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, незнаходження ТОВ «Ютек» за місцем реєстрації, не підтвердження здійснення реальності господарських операцій між ТОВ «Ютек» та його окремими постачальниками.

При цьому, відповідач посилався на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 31.05.2013 року №427/22-225/31388007 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ютек» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період лютий-травень, липень-вересень 2012 року».

Задовольняючи адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується апеляційний суд.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз вищевказаних правових норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг), не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Також суд першої інстанції правильно врахував, що для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесених витрат на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Зазначена правова позиція, зокрема, викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2010 за позовом ПП «Армавір» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 19.11.2010 у справі за позовом ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» до Кременчуцької ОДПІ, від 31.01.2011 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ, а також у Рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 по справі «Булвес» проти Болгарії. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2012 року між позивачем та ТОВ «Ютек» укладено договір поставки №37 (далі також - Договір), за яким позивач придбав стальні канати різного діаметру та інші товари на загальну суму 41 129,70 грн., у т.ч. ПДВ 7 854,95 грн.

Розрахунки за придбаний товар позивачем здійснювалися в повному обсязі в безготівковій формі, що підтверджується наданими позивачем копіями банківських виписок та платіжних доручень.

На підтвердження реальності укладеної угоди позивач надав до суду відповідні первинні документи: копії видаткових накладних, копії податкових накладних, докази подальшої реалізації товару (накладні).

Судами 1-ї та 2-ї інстанції враховується, що на момент видачі здійснення господарських операцій ТОВ «Ютек» було зареєстровано платником ПДВ, а отже, мало право виписувати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав правові підстави включити суму сплачених в вартості послуг ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Підсумовуючи усе викладене і враховуючи те, що відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність посилання апеляційної скарги ДПІ на безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ютек».

Також, колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 31.05.2013 року №427/22-225/31388007 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Ютек» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період лютий-травень, липень-вересень 2012 року», оскільки суб'єктом владних повноважень при прийняті оспорюваного податкового повідомлення-рішення дана правова оцінка господарським операціям за 2012 рік, а акт про неможливість проведення зустрічної звірки складено 31.05.2013 року, тобто через значний проміжок часу після здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Ютек». Крім того, законодавець не визначає (відсутній причинно-наслідковий зв'язок) незнаходження підприємства за місцем реєстрації умовою визнання господарських операцій такими, що не відбулися.

Судження відповідача про відсутність у ТОВ «Ютек» достатніх трудових і матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операції, крім посилання ДПІ на це в акті перевірки, більш нічим не підтверджується, як не підтверджується і неможливість виконання ним зобов'язань з продажу товару, виходячи з можливості вступити в господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання, залучення іншого трудового персоналу за договорами цивільно-правового характеру. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб або матеріальних ресурсів (техніки, тощо) до вчинення необхідних дій в процесі надання послуг з виконання робіт. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється реалізація господарської операції.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з чим погоджується апеляційний суд.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позов ФОП ОСОБА_1.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 10.11.2014 р. №0002741702.

Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції правильним і таким, що відповідає вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.

Відтак, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов