Ухвала суду № 43793423, 21.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-11167/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Шила М.Ю., представника відповідача - Войтенко І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків до товариства з обмеженою відповідальністю "Рууккі Україна", товариства з обмеженою відповідальністю "Арма-Строй" про стягнення в доход держави коштів за нікчемним правочином,

В С Т А Н О В И Л А:

Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по обслуговуванню великих платників податків, правонаступником якої є Центральний офіс, звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до закритого акціонерного товариства "Рууккі Україна", правонаступником якого є ТОВ "Рууккі Україна", і до ТОВ "Арма-Строй" про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за договором від 14.09.2008 №12, вчиненим з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства у зв'язку з його нікчемністю:

- з ТОВ "Рууккі Україна" в дохід державного бюджету суму у розмірі 231739,20 грн., отриману за спірним договором;

- з ТОВ "Арма-Строй" в дохід державного бюджету виконані будівельні роботи - пристройка до будівлі головного корпусу у вигляді коштів на суму 231739,20 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем була проведена планова виїзна перевірка ЗАТ «РУУККІ Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.07р. по 31.03.09р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.07р. по 31.03.09р., за результатами якої складено акт від 13 липня 2009 року № 249/40-10/25277777.

Згідно з результатами вказаної перевірки, договір №12 від 14.09.2008 про виконання підрядних робіт, укладений між ЗАТ "Рууккі Україна" і ТОВ "Арма-Строй", є нікчемним згідно із ст.ст. 203, 228 ЦК, оскільки порушує загальні умови дійсності правочинів, порушує публічний порядок та укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Вказане, на думку органу податкової служби, є підставою для стягнення в доход держави загальної вартості робіт у сумі 231739,20 грн. за зазначеним договором з обох сторін нікчемного правочину.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про нікчемність договору є необґрунтованими, заявлені без належних і достатніх доказів, які б достовірно підтверджували відповідні юридичні факти і могли бути підставою для висновків про нікчемність правочинів та наявність підстав для стягнення коштів.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями пп.20.1.20 п.20.1 ст.20 ПК України врегульовано, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у Листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Судам варто мати на увазі, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

З наведеного вбачається, що в даних правовідносинах необхідно встановити реальність або відсутність вчинення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ЗАТ "Рууккі Україна" і ТОВ "Арма-Строй" укладено договір №12 від 14.09.2008, згідно з яким Замовник - ЗАТ "Рууккі Україна" доручає Підряднику - ТОВ "Арма-Строй" виконати роботи, а саме: "ремонт подкрановых путей заготовительного корпуса высокого пролета", а Замовник приймає на себе зобов'язання прийняти та оплатити належним чином виконані роботи.

Реальність виконання вказаної угоди підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: податкові накладні, акт приймання виконаних підрядних робіт, довідка про вартість виконаних підрядних робіт, підсумкова відомість ресурсів (по факту), кошторисний розрахунок №П-929 (затрати, пов'язані з командируванням робітників підрядних організацій на будівництво), розрахунок загальновиробничих витрат по акту КБ-2в ("Подкрановые пути"), платіжні доручення.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Додатково на підтвердження належної правосуб'єктності ТОВ "Арма-Строй" і фактичності виконання підрядних робіт позивач надав до суду копію ліцензії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України Серії АВ №314322 від 07.03.2007 про здійснення ТОВ "Арма-Строй" будівельної діяльності, а також експертний висновок Э.З-010-8_2009.12 від 16.12.2009, наданий ТОВ "Науково-виробнича фірма "Лугстройексперт" "По результатам экспертной оценки работ по ремонту подкрановых путей здания заготовительного корпуса високого пролета, расположеного по адресу: Луганская обл., г. Антрацит, пгт. Крепенский, ул. Зелёная, 6".

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач, в обґрунтування порушення публічного порядку та наявності завідомо суперечливої інтересам держави і суспільства мети зазначає про те, що договір №12 від 14.09.2008 не відповідає загальним умовам дійсності правочину, визначених у ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК, не спрямований на реальне настання правових наслідків і укладений з метою незаконного відшкодування ПДВ, посилаючись на акт перевірки ЗАТ "Рууккі Україна" від 13.07.2009 №249/40-10/25277777.

У вказаному акті зазначено про завищення ЗАТ "Рууккі Україна" податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2008р. на 47632 грн., у т.ч. 38623 грн., сплачених на користь ТОВ "Арма-Строй" за договором від 14.09.2008 №12, з огляду на те, що вказаний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим правочином, та є нікчемним.

В акті також зазначається про те, що згідно з листом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 08.07.2009 №15966/7/15-311, копія якого наявна у справі ТОВ "Арма-Строй" взято на облік у ДПІ у Печерському районі м. Києва 07.02.2007. ТОВ "Арма-Строй" не звітує до органів податкової служби (останній звіт з податку на прибуток подано за 2007р., а податкову декларацію з ПДВ подано за серпень 2008р.), основним видом діяльності ТОВ "Арма-Строй" визначено оптову торгівлю електропобутовими товарами, станом на 3 квартал 2008р. кількість працюючих на підприємстві склала одну особу.

Крім того, згідно з поясненнями ОСОБА_4, відібраних старшим оперуповноваженим ГВПМ СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП капітаном податкової міліції Злотніковим Д.О. 11.08.2009, копія яких наявна у справі, ОСОБА_4 пояснив, що являється фіктивним директором ТОВ "Арма-Строй", до фінансово-господарської діяльності підприємства відношення не має, договір від 14.09.2008 №12 із ЗАТ "Рууккі Україна" не підписував та жодних будівельних робіт на виконання умов названого договору не виконував.

Проте доводи позивача і наведені ним в акті перевірки обставини суд вважає помилковими і недостатніми для доведення факту нікчемності договору від 14.09.2008 №12 згідно з ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК, що вбачається з наступного.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правові наслідки недійсного правочину передбачені положеннями статті 216 ЦК України, згідно якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За правилами частин першої та другої статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зазначена частина кореспондує з частиною першою статті 208 ГК України, відповідно до якої якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 ГК України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов'язання недійсним, а саме: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, нікчемний правочин є таким в силу закону (ч. 2 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ЦК України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Тобто, правові наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України та ч. 1 ст. 208 ГК України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Водночас предмет спору в даній справі не стосується визнання договору №12 від 14.09.2008 недійсним, на що також звернув свою увагу Вищий адміністративний суд України.

З огляду на помилковість доводів позивача про порушення договором від 14.09.2009 №12 загальних умов дійсності правочинів та їх неналежність до предмету спору, а також беручи до уваги мотиви Вищого адміністративного суду України з цих питань, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно не взяв такі доводи позивача до уваги в якості підстави для висновку про нікчемність правочину.

Так, необґрунтованими є доводи позивача про не спрямованість договору від 14.09.2008 №12 на настання правових наслідків, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, виконання господарських зобов'язань за договором від 14.09.2008 №12 підтверджується відповідними первинними документами.

Окремі недоліки в оформленні договору, а саме відсутність зазначення строків виконання робіт та строків прийому-передачі результатів виконаних робіт, а також окремі недоліки в оформленні акта приймання виконаних підрядних робіт, а саме відсутність дати його складення, не спростовують правового значення цих документів та можливість ідентифікації сторін договору, змісту і обсягу господарської операції та періоду здійснення робіт. Також вказані недоліки не свідчать про суперечливість правочину інтересам держави і суспільства.

Необґрунтованими також є доводи позивача про наявність завідомо суперечливої інтересам держави і суспільства мети на ухилення від сплати податків та відшкодування ПДВ, оскільки належних доказів цим фактам позивач до суду не надав.

Посилання позивача на лист ДПІ у Печерському районі м. Києві, пояснення директора ТОВ "Арма-Строй" ОСОБА_4 та факт порушення кримінальної справи №70-107-08, що випливає зі змісту постанови про проведення виїмки документів від 22.01.2009, колегія судів не бере до уваги з підстав, передбачених ч. 4 ст. 70 КАС, згідно з якою обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В даному випадку у справі наявні первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, та водночас відсутнє відповідне обвинувальне рішення суду, що набрало законної сили, щодо ухилення посадових осіб ЗАТ "Рууккі Україна" чи ТОВ "Арма-Строй" у сплаті податків за договором №12 від 14.09.2008. При цьому зазначені в постанові слідчого обставини не мають остаточного і доведеного характеру, на що звернув увагу Вищий адміністративний суд України.

Крім того, у справі наявна копія листа СДПІ від 13.08.2009 №2505/10/26-0/302, адресованого керівнику ЗАТ "Рууккі Україна", в якому повідомляється про відмову в порушенні кримінальної справи відносно службових осіб підприємства згідно з п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю складу злочину, передбаченого ст. 212 КК України.

Стосовно наданої позивачем під час нового розгляду справи копії постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2012 №2а-2771/10/2670, якою відмовлено ТОВ "Рууккі Україна" в скасуванні податкових повідомлень-рішень в частині донарахування податкових зобов'язань, пов'язаній з договором №12 від 14.09.2008, колегія суддів зазначає наступне.

Висновок суду про нікчемність вказаного договору зроблено згідно з ч. 2 ст. 14, ч. 1 ст. 72 КАС та виключно з фактом наявності постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2010 №2а-11167/09/2670, яка в свою чергу була скасована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.06.2014, а тому посилання позивача на зазначену вище постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2012 є безпідставним та необґрунтованим, оскільки вона не має преюдиційного значення для розгляду даної справи.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача про нікчемність договору від 14.09.2008 №12 є необґрунтованими і не можуть бути підставою для висновків про нікчемність правочинів та наявність підстав для стягнення коштів.

Отже, застосування правових наслідків, тобто пред'явлення позовних вимог про стягнення коштів в дохід держави є передчасним і не ґрунтується на нормах матеріального права, відповідно не підлягають задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухалу в повному тексті виготовлено 27.04.2015 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.