Постанова № 43792615, 20.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. Справа№ 910/21936/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третіх осіб: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Лізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 10.12.2014р.

у справі №910/21936/14 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Лізинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український

лізинговий фонд"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Приватного нотаріуса Київського міського

нотаріального округу Голубничої Ольги Василівни;

2) Відділу примусового виконання рішень управління

державної виконавчої служби Головного управління

юстиції у Тернопільській області

на стороні позивача: 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія

Поділля"

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-Лізинг" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (далі - відповідач) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинений з порушенням вимог чинного законодавства України. Позивач стверджує, що на момент звернення відповідача до приватного нотаріуса, позивач не отримував жодних повідомлень про усунення порушень укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу, наявність чого є необхідною умовою для вчинення виконавчого напису.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що повідомлення про порушення умов договору фінансового лізингу №2829/05/14-В від 05.05.2014р. та про повернення предмету лізингу було направлено на адресу позивача, а відтак спірний виконавчий напис був вчинений нотаріусом у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2014р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Голубничу Ольгу Василівну (далі - третя особа-1) та Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області (далі - третя особа-2).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2014р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Поділля" (далі - третя особа-3).

Треті особи пояснень по суті спору не надали, явку своїх представників в судові засідання не забезпечили, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2014р. у справі №910/21936/14 у позові було відмовлено повністю. Окрім того, скасовано заходи до забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. у справі №910/21936/14.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014р. у справі №910/21936/14, винести нове рішення у справі та задовольнити позов повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- оскаржуваний виконавчий напис нотаріусу не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»;

- при вчиненні виконавчого напису було порушено вимоги щодо зазначення предмету, який має бути витребуваний, оскільки за наявних у виконавчому написі характеристик неможливо встановити предмет лізингу;

- відповідачу необхідно було відмовити у вчиненні виконавчого напису, оскільки він не міг надати необхідних для цього документів;

- на дату вчинення виконавчого напису, договір фінансового лізингу не передбачав можливості його вчинення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Самсіна Р.І.

Представники сторін та третіх осіб в судове засідання 16.02.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.03.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Новікова М.М.

Представники сторін та третіх осіб в судове засідання 02.03.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.03.2015р. Окрім того, відповідача та третю особу-1 було зобов'язано надати суду належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких вчинявся оспорюваний виконавчий напис.

Представники сторін та третіх осіб в судове засідання 23.03.2015р. не з'явилися, витребувані судом документи не надали, про поважність причин нез'явлення та невиконання вимог суду не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.04.2015р. Окрім того, відповідача та третю особу-1 було повторно зобов'язано надати суду належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких вчинявся оспорюваний виконавчий напис.

В судове засідання 20.04.2015р. представники сторін та треті особи не з'явилися, витребувані судом пояснення та докази не надали, про поважність причин нез'явлення та невиконання вимог суду не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу не надходило.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

В ст. 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб в судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.05.2014р. між відповідачем, як лізингодавцем, та позивачем, як лізингоодержувачем, було укладено договір фінансового лізингу №2829/05/14-В (далі - Договір), за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (далі по тексту - предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в Специфікації (Додаток №2 до Договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів (додаток №1 до Договору), а також інші платежі відповідно умов даного Договору (п.1.1 додатку №3 до Договору - том справи - 1, аркуші справи - 90-111).

Предметом лізингу за укладеним між позивачем і відповідачем Договором є бувший у використанні автобус ПАЗ 4234 (2012 року випуску, загальною вартістю 237 456,86 грн., в т.ч. ПДВ 39 576,14 грн.) детальний опис якого наведено в Специфікації (додаток №2 до Договору) (том справи - 1, аркуші справи - 40, 87).

В Додатку №3 до Договору наведено загальні умови договору фінансового лізингу, відповідно до п.2.2 якого загальна сума лізингових платежів на дату укладання Договору визначається п. 8.1 Договору і може змінюватися відповідно до умов цього Договору. Порядок, розмір та терміни оплати Лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюються в Графіку платежів (додаток №1 до Договору).

Згідно з п.8.1 Договору (том справи - 1, аркуш справи - 87) загальна сума лізингових платежів на дату укладення договору складає 340 401,65 грн. і вона може змінюватись відповідно до Загальних умов фінансового лізингу.

В статті 11 Загальних умов фінансового лізингу визначено підстави дострокового розірвання договору та повернення предмету лізингу, згідно з п.п.11.2.1 п.11.2 якої лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір (відмовитися від цього договору) та вилучити предмет лізингу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) і/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30-ти днів від дня настання строку платежу, встановленого Графіком платежів або Загальними умовами.

У разі виникнення будь-якої з підстав, передбачених п.п.11.2.1-11.2.8 цих Загальних умов, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення з вимогою усунути існуючі порушення або достроково викупити предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу, розраховану відповідно до ст. 8 Загальних умов.

У разі якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення лізингоодержувачу повідомлення згідно з п.11.3 Загальних умов лізингоодержувач не усуне визначені в повідомленні порушення або не викупить предмет лізингу, сплативши лізингодавцю суму викупу згідно з п.8.5 Загальних умов, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоотримувача цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі лізингодавцю. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт протягом терміну, передбаченого в повідомленні, повернути предмет лізингу лізингодавцю за адресою, вказаною в повідомленні.

У разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання/знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат (п.п.11.3, 11.4 ст. 11 Загальних умов фінансового лізингу).

На виконання умов Договору відповідач передав позивачу предмет лізингу, що не заперечується сторонами.

Згодом відповідач направив позивачу лист-вимогу №345-УПК від 31.07.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 52-54, 58), в якому зазначав про наявність заборгованості за Договором, що станом на 31.07.2014р. склала 28 715,96 грн. Відповідач вимагав сплати позивачем 28 715,96 грн. боргу, 4 307,39 грн. штрафу та 654,59 грн. пені, що разом становить 33 677,94 грн.

Оскільки вимога відповідача була залишена позивачем без належного реагування, заборгованість погашена не була, відповідач направив позивачу повідомлення №502-УПК від 02.09.2014р. про відмову (розірвання) від Договору (том справи - 1, аркуші справи - 55-57), в якому на підставі п.11.4 Додатку №3 до Договору вимагав повернути предмет лізингу протягом 7 днів з моменту направлення даного повідомлення на адресу позивача.

Однак позивач не повернув предмет лізингу.

З урахуванням несплати позивачем заборгованості за Договором та невиконанням зобов'язання з повернення предмету лізингу, відповідач звернувся до третьої особи-1 із заявою б/н від 12.09.2014р. про вчинення виконавчого напису на підставі п.2 Глави 16 розділу ІІ "Вчинення виконавчих написів" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012р. (том справи - 1, аркуш справи - 37).

15.09.2014р. третьою особою-1 (приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В.) було вчинено виконавчий напис за №1594 про зобов'язання позивача повернути відповідачу майно - автобус ПАЗ 4234, 2012 року випуску: шасі №Х1М4234Т0С0001566, двигун №Д2459Е2747271, реєстраційний номер №АА3729КК, вартістю 237 456,86 грн., що передане в користування на підставі Договору фінансового лізингу №2829/05/14-В від 05.05.2014р., яке підлягає поверненню за невиплачені лізингові платежі за період з 07.06.2014р. по 12.09.2014р. у розмірі 59 038,01 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 17).

Позивач вважає, що вищезгаданий виконавчий напис нотаріуса було вчинено з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки на момент звернення відповідача до приватного нотаріуса, позивач не отримував жодних повідомлень про усунення порушень укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу, наявність чого є необхідною умовою для вчинення виконавчого напису.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати виконавчий напис нотаріуса за №1594 від 15.09.2014р. таким, що не підлягає виконанню.

Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, визнавши позовні вимоги нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України «Про фінансовий лізинг», згідно зі ст. 2 якого відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

В ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про визнання виконавчого напису нотаріуса за №1594 від 15.09.2014р. таким, що не підлягає виконанню та його скасування.

Зверненню відповідача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису передувала наявність заборгованості позивача по сплаті лізингових платежів, а також відмова позивача від повернення предмету лізингу.

В матеріалах справи наявні належні докази, які свідчать про надіслання відповідачем на адресу позивача листа-вимоги №345-УПК від 31.07.2014р. та повідомлення №502-УПК від 02.09.2014р. про відмову (розірвання) від Договору (том справи - 1, аркуші справи - 57-58).

Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що він не отримував від позивача вимоги про усунення порушень Договору. Окрім того, обов'язок позивача по своєчасній і повній сплаті лізингових платежів не ставиться в залежність від надходження вимог чи претензій відповідача ані умовами укладеного між сторонами Договору, ані діючим законодавством.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як було встановлено в процесі судового розгляду, відповідно до графіку внесення лізингових платежів позивач повинен був оплатити чергові лізингові платежі 07.06.2014р. та 07.07.2014р.

Доказів своєчасної і повної оплати вищезгаданих лізингових платежів позивач ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надав.

До заяви б/н від 12.09.2014р., адресованої третій особі-1 (приватному нотаріусу Голубничій О.В.), відповідачем було додано розрахунок заборгованості та пені по сплаті лізингових платежів станом на 12.09.2014р., з якого вбачається, що позивач припинив сплату лізингових платежів 07.06.2014р. внаслідок чого за період з 07.06.2014р. по 12.09.2014р. у позивача виник борг в сумі 59 038,01 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження погашення (оплати) боргу суду не надано.

На дату направлення відповідачем повідомлення №502-УПК від 02.09.2014р. про відмову (розірвання) від Договору прострочення позивача становило більше ніж 30 днів і тому у відповідача виникло право вимагати у позивача, як лізингоодержувача, повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Наведеним спростовуються доводи позивача про порушення відповідачем строку звернення до нотаріусу за вчиненням виконавчого напису.

З урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач правомірно відмовився від Договору після спливу 30-денного строку прострочення позивача та звернувся до нотаріуса про вчинення виконавчого напису в порядку, передбаченому п.11.4 Додатку №3 до Договору та ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат», згідно зі ст. 1 якого вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Умови вчинення виконавчих написів визначені в ст. 88 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний виконавчий напис не містить вимог щодо стягнення грошової заборгованості. В даному випадку йдеться про іншу відповідальність боржника, а саме про обов'язок повернути предмет лізингу, а відтак, з урахуванням вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус мав встановити безспірність саме обов'язку повернути предмет лізингу.

При цьому необхідно зазначити наступне. Спори про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ст. 1 Господарського процесуального кодексу України. При цьому за змістом ст. ст. 1, 2, 18, 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 1 і 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Таким чином, господарські суди не перевіряють правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду.

Господарські суди при розгляді позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, перевіряють лише належність кредитора, права на повернення предмета лізингу, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі, а також встановлюють наявність (відсутність) об'єктивних обставин, за яких виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню (аналогічна правова позиція наведена в абзаці 2, 3 п.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №10 від 24.10.2011р.).

Господарський суд позбавлений можливості надавати оцінку доводам сторін стосовно того, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог, а також щодо неповноти відображення приватним нотаріусом даних про строк, за який провадиться стягнення, деталізації пені та неповідомлення боржника про вчинення виконавчого напису, оскільки фактично всі ці доводи зводяться до намагання вказати на порушення приватним нотаріусом саме порядку вчинення нотаріальних дій, а не довести відсутність заборгованості перед відповідачем, її розміру, а відповідно й відсутності загалом підстав для вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом (аналогічна правова позиція наведена в постановах Вищого господарського суду України від 11.03.2014р. у справі №5011-5/14359-2012, від 19.02.2014р. у справі №915/1255/13, від 14.11.2012р. у справі №5021/378/12, від 31.07.2012р. у справі №26/360).

В ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Натомість, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, позивач у своєму позові не порушує питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства, не наводить жодних доводів та не подає доказів на їх підтвердження, щодо невірного визначення відповідачем суми боргу, в погашення якого за спірним виконавчим написом було вирішено повернути предмет лізингу (не надає власного контррозрахунку).

Відповідно до ч.2 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.п.3.1, 3.2, 3.5 п.3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012р., нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99р. №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99р. №1172.

В п.1 вищевказаного Переліку документів (в редакції, чинній на час вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріуса) для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Крім того, згідно з п.8 Переліку для одержання виконавчого напису за договорами лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об'єкта лізингу, подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

В процесі судового розгляду встановлено, що спірний виконавчий напис був вчинений нотаріусом на підставі наступних документів, наданих відповідачем: заява про вчинення виконавчого напису б/н від 12.09.2014р.; договір фінансового лізингу №2829/05/14-В від 05.05.2014р.; копія листа-вимоги вих.№345-УПК від 31.07.2014р. та доказ його відправки лізингоодержувачу (позивачу); повідомлення про відмову (розірвання) від договору вих.№502-УПК від 02.09.2014р. та доказ його відправлення лізингоодержувачу (позивачу); довідка про стан взаєморозрахунків станом на 12.09.2014р.; завірені копії несплачених рахунків; виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відповідача серія АГ №633568; довідка №689068 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; статут відповідача; довіреність представника.

Таким чином, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, нотаріус отримав всі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, визначені п.8 Переліку.

Доводи позивача про невідповідність поданих відповідачем документів Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус мав встановити безспірність обов'язку повернути предмет лізингу.

Нотаріус, як і місцевий господарський суд встановили наявність у позивача заборгованості за лізинговими платежами. Тобто, в даному випадку згідно зі ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» обов'язок позивача повернути предмет лізингу є безспірним.

Відносно доводів позивача про те, що в даному випадку неможливо встановити фактичний розмір заборгованості за Договором, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розмір грошового боргу, вказаний у виконавчому написі, має інформативний характер, оскільки в даному випадку за виконавчим написом повертається лише предмет лізингу, а не сама заборгованість.

Можлива різниця у розмірі заборгованості, зазначеної приватним нотаріусом у виконавчому написі, та в заборгованості, яка існувала на час звернення позивача з позовом до суду пояснюється тим, що розірвання договору не зупиняє виконання боржником зобов'язань щодо повернення предмету лізингу, сплати заборгованості з лізингових платежів і не припиняє заходів (в тому числі нарахування штрафних санкцій), спрямованих на їх забезпечення згідно з умовами договору та положеннями законодавства.

Окрім того, як уже зазначалося вище, позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення повного і своєчасного розрахунку по лізинговим платежам з відповідачем та/або доказів відсутності заборгованості перед відповідачем.

В позові та в апеляційній скарзі позивач наголошував на тому, що в оспорюваному ним виконавчому написі нотаріуса наведено характеристики предмету лізингу, за якими неможливо повністю визначити предмет лізингу.

Натомість з наявної у матеріалах справи копії оспорюваного виконавчого напису нотаріуса вбачається, що останній містить найменування майна, рік його випуску, номер шасі та реєстраційний номер, а також вартість майна. Названі відомості про майно (предмет лізингу) ідентичні тим, які наведені в тексті укладеного між позивачем та відповідачем Договору фінансового лізингу.

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання зобов'язань зі сплати лізингових платежів за Договором фінансового лізингу, а відтак відповідач вправі був повернути предмет лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

З метою перевірки доводів позивача про те, що відповідачу необхідно було відмовити у вчиненні виконавчого напису, оскільки він не міг надати нотаріусу необхідних документів, колегія суддів своїми ухвалами від 02.03.2015р. та від 23.03.2015р. зобов'язала відповідача та третю особу-1 надати належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких вчинявся оспорюваний виконавчий напис, а у випадку невиконання вимог суду - надати письмові пояснення щодо поважності причин невиконання.

Однак вимоги вищезгаданих ухвал Київського апеляційного господарського суду були залишені без виконання. Про поважність причин невиконання вимог суду жодних пояснень від учасників судового процесу не надійшло, у зв'язку з чим колегія суддів визнала за можливе розглядати справу за наявними у ній матеріалами в порядку, передбаченому ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів наявності обставин для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014р. у справі №910/21936/14 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору її подання покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Лізинг" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014р. у справі №910/21936/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/21936/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков