Ухвала суду № 43781706, 03.03.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/5992/13-ц Головуючий у 1-й інстанції

Провадження №22ц/774/378/К/15 суддя Лиходєдов А.В.

Категорія - 26 (I) Доповідач Бондар Я.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондар Я.М.

суддів: Зубакової В.П., Соколан Н.О.

при секретарі: Петренко К.І.

за участі: представника відповідача Юфєрєвої Олени Миколаївни,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі ПАТ "ПівнГЗК") про стягнення моральної шкоди , завданої ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошову суму в розмірі 50000,00 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що з 03.05.1983 року до 04.08.2009 року він працював спочатку помічником машиніста, а потім машиністом екскаватору з відвантаження руди Першотравневого кар'єру ПАТ "Північний ГЗК". 25.06.2009 р. висновком МСЕК йому встановлено третю групу інвалідності та стійка втрата профпрацездатності у розмірі 45 % первинно на термін до 01.07.2014 р. У зв'язку з професійною хворобою йому спричинена моральна шкода, оскільки він перебуває на диспансерному обліку, змушений змінити звичний спосіб життя - постійно лікуватися амбулаторно та стаціонарно. Його турбує значне зниження сили в руках, підвищена дратівливість, погіршення сну та пам'яті, ниючі болі та обмеження рухів у суглобах, хребті, набряки колінних суглобів і гомілок, судоми у м'язах рук і ніг, головний біль, підвищений артеріальний тиск. Всі ці обставини дуже ускладнюють його життя, створюючи почуття пригніченості, психологічного дискомфорту.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто на його користь з відповідача 40000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Завданої ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків на виробництві, без урахування податків з доходів фізичних осіб і інших платежів. Стягнутоз з ПАТ "ПівнНЗК" на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, поставив питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, посилався на неповноту з'ясування судом фактичних обставин справи, а саме те, що позивач добровільно влаштувався на роботу в підприємстві відповідача та був попереджений про наявність небезпечних та шкідливих факторів на його робочому місці. У зв'язку з чим відповідач вважає, що ОСОБА_2 повинен сам нести відповідальність за свій вибір роботи та впливу шкідливих умов праці на його організм. Також, посилаючись на викладене відповідач вважає відсутнім причино-наслідковий зв'язок між професійним захворюванням та діями роботодавця, який не має можливості будь-яким чином обмежити строки роботи працівника в шкідливих умовах праці.

Також представник відповідача в апеляційній скарзі посилався на недоведеність ОСОБА_2 позовних вимог, оскільки надані ним епікризи, виписки з історії хвороби та довідка МСЕК не є доказом завдання позивачеві моральної шкоди, у зв'язку з тим, що в цих документах відсутні дані щодо психологічного стану позивача. Також представник відповідача зауважив щодо неврахування судом пояснень відповідача щодо відсутності ознак протиправності в діях ПАТ "ПівнГЗК", що є обов'язковою умовою для застосування вимог ст. 237-1 КЗпП України.

Крім того, судом першої інстанції на думку представника відповідача не обґрунтовано належним чином визначений розмір моральної шкоди, який ним стягнуто на користь позивача.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, його відповідність нормам матеріального та процесуального права, просив залишити рішення суду без змін, відхиливши апеляційну скаргу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2, працюючи протягом тривалого часу, впродовж 26 років на різних посадах в ПівнГЗК, ВАТ та ПАТ "ПівнГЗК", в умовах впливу шкідливих факторів, отримав професійне захворювання з відповідним діагнозом: вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальних вібрацій з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом зі стійкою артеріальною гіпертензією, синдромом полірадикулоневропатії з порушенням статико-динамічної функції хребта другого третього ступеню та нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового пері артрозу ПФС другого ступеню, деф. артрозу періартрозу ліктьових і колінних суглобів з комбінованими контрактурами ПФ першого-другого ступеню зі стійким больовим синдромом, Хронічний бронхіт ЛН першого ступеню.

Висновком МСЕК від 25.06.2009 року позивачу було первинно встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 45% та визнано інвалідом третьої групи, відсоток втрати працездатності при наступних переоглядах не змінювався, та з 16.06.2014 року позивачеві безстроково встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40%, групу інвалідності не визначено.(а.с.14-16,59).

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_2 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту розслідування професійного захворювання № 26 від 30.09.2009 року (а.с.9-12), причиною професійних захворювань ОСОБА_2 є стаж роботи протягом 26 років в умовах шкідливих виробничих факторах (запиленість повітря), які виникли в результаті порушення керівництвом підприємства, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці", якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про добровільність виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем, не знімають з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України "Про охорону праці" й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Північний гірничозбагачувальний комбінат" відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: