Ухвала суду № 43767274, 22.04.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №290/553/14-ц Головуючий у 1-й інст. Лесько М. О.

Категорія 27 Доповідач Коломієць О. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Зарицької Г.В., Якухно О.М.

при секретарі

судового засідання: Добровольській Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельфін» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельфін» про визнання договору позики недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2015 року, -

встановила:

У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельфін» (далі - ТОВ «Дельфін») звернулось до суду з позовом, в якому, з урахування заяви про збільшення позовних вимог від 22.04.2014р., просило стягнути з ОСОБА_2 43083,00 грн. основного боргу за договором позики, за порушення терміну повернення позики: 10770,75 грн. штрафу, 3866,85 грн. пені, 30% річних від простроченої суми в розмірі 8923,49 грн. та 1701,78 грн. інфляційних, а всього 68345,87 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначило, що 31.07.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, згідно умов якого відповідач отримав від позивача позику у розмірі 43083 гривні з кінцевим терміном повернення 07.08.2013 року. Однак своєчасно позику відповідача не повернув, у добровільному порядку погасити заборгованість відмовився, чим грубо порушив права та інтереси позивача.

У листопаді 2013 року відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання договору позики недійсним. Свої вимоги обґрунтовує тим, що договір про надання позики від 31.07.2013 року ним було підписано під впливом фізичного та психологічного насильства, будь-яких коштів за цим договором він не отримував. В обґрунтування поданої зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 посилався на подану ним заяву до Корольовського РВ УМВС України в Житомирській області щодо незаконних дій стосовно нього, за результатами якої було внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2015 року первісний позов ТОВ «Дельфін» задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Дельфін» заборгованість за договором позики від 31.07.2013 року у розмірі 68345,87 грн. та суму понесених позивачем та документально підтверджених судових витрат у розмірі 683,46 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказуючи на незаконність та необґрунтованість рішення через недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову первісного позову, зустрічний позов про визнання договору позики недійсним задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31 липня 2013 року між ТОВ «Дельфін» та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно якого останній отримав грошові кошти в розмірі 43083,00 грн. з кінцевим терміном повернення коштів 07 серпня 2013 року (а.с.3-5).

Згідно видаткового касового ордеру від 31.07.2013 р., який завірено підписами керівника, головного бухгалтера та позичальника, Товариством було видано ОСОБА_2 43083,00 грн. (а.с.6).

В добровільному порядку відповідач позику не повернув, чим порушив умови Договору. Відповідно до п.2.1. Договору позичальник зобов'язаний повернути позику позикодавцю не пізніше семи календарних днів з дати підписання цього Договору. Кінцевий строк повернення позики визначений датою - 7 серпня 2013 року.

За положеннями статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1ст.1049 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пунктів 3.2., 3.3., 3.4. Договору позичальник в разі невиконання або неналежного виконання положень даного Договору несе відповідальність за несвоєчасне (неповне) повернення позики, а також в разі порушення Графіку повернення позики, шляхом сплати позикодавцю штрафної неустойки - в розмірі 25% від суми боргу, пені - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу, 30% річних від суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов'язань.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову та задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Дельфін», суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання умов договору позики, а саме невиконання позичальником свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів, а ОСОБА_2 не доведено факту застосування до нього фізичного чи психічного тиску під час підписання договору позики.

Колегія суддів вважає, що покладені в основу рішення правові висновки узгоджуються з нормами чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, відповідає фактичним обставинам справи та доказам.

Факт отримання позичальником в борг коштів оформлено, як і передбачено п.п.1.1. Договору про надання позики, Графіком повернення позики та Видатковим касовим ордером, які завірені власноручним підписом ОСОБА_2

Посилання ОСОБА_2 на те, що договір позики він уклав проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного та фізичного тиску з боку другої сторони не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози в порядку ст. 231 ЦК України, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачем не надано суду доказів про те, що саме на момент вчинення правочину - 31.07.2013 р. - на нього чинився психічний чи фізичний тиск, внаслідок якого він уклав оспорюваний договір позики без вільного волевиявлення та всупереч внутрішній волі.

Звернення ОСОБА_2 із заявою до правоохоронних органів про вчинення щодо нього неправомірних дій директором ТОВ «Дельфін», за результатом розгляду якого 11.10.2013 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.51,161,162, 205), також не доводять факту чинення на позивача тиску та насильства в момент укладення оспорюваного договору позики 31.07.2013 р.

Висновок судово-медичного експерта № 2855 від 14.10.2013 р. про наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_2, який був отриманий судом під час апеляційного розгляду справи у відповідності до ч.3 ст.303 ЦПК України, також не може слугувати доказом фізичного тиску на нього саме на момент вчинення правочину, оскільки експерт прийшов до висновків про неможливість встановити давність утворення переломів у ОСОБА_2 через несвоєчасне звернення потерпілого за медичною допомогою.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на законність ухваленого рішення не впливають.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 22 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді