Ухвала суду № 43765206, 09.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ К/800/41261/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року

у справі № 804/14096/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекстех»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Артекстех» (далі - ТОВ «Артекстех»; позивач) до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002592250 від 31 липня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України судові витрати на користь позивача в розмірі 458,81 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Артекстех» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з Приватним підприємством «Метпромторг» та Приватним підприємством «Промінвестгруп» за січень 2011 року, за результатами якої складено акт № 2312/22-5/32816241 від 14 червня 2013 року.

На підставі зазначеного акту перевірки Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002592250 від 31 липня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 470 001,00 грн. (470 000,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПП «Метпромторг» та ПП «Промінвестгруп», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між вказаними суб'єктами господарювання та позивачем.

Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «Метпромторг» (№ 288/22-516/37237003 від 31 липня 2012 року) та ПП «Промінвестгруп» (№ 290/22-516/37236979 від 31 липня 2012 року), в яких зазначено про відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, неперебування підприємств за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також викладено думки про те, що укладені зазначеними юридичними особами з контрагентами правочини, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, на підтвердження реального характеру проведених поставок позивачем долучено до матеріалів справи належним чином оформлені специфікації, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення.

Придбані в ПП «Метпромторг» та ПП «Промінвестгруп» товарно-матеріальні цінності (ковпачки) позивачем використано у власній господарській діяльності, а саме - реалізовано Товариству з обмеженою відповідальність «Реклама Сіті Торг», про що свідчать наявні в матеріалах справи документи.

Доводи відповідача про безтоварний характер здійснених операцій з підстав ненадання ТОВ «Артекстех» транспортної документації колегія суддів відхиляє, позаяк за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податку товару та його використання у власній господарській діяльності, як у розглядуваному випадку, ненадання транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у контролюючого органу в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.