Постанова № 43763823, 21.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа№ 910/23513/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Самсіна Р.І.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від прокуратури: Лядецька Л.В. - посвідчення;

від позивача: Власенко І.І. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Карпенко В.О. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Продмарт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року

у справі № 910/23513/14 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Приватного підприємства "Продмарт"

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Продмарт" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2014р. у справі

№ 910/23513/14 позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням Приватне підприємство "Продмарт" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд не вірно застосував норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

Скаржник у своїй апеляції зазначає, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги той факт, що умови Договору оренди земельної ділянки не містять права орендодавця змінювати відсоткову ставку орендної плати в односторонньому порядку.

Також, апелянт зазначає, що інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора. Оскільки такий позов прокурором (заступником прокурора) подається в інтересах держави, то прокурор (заступником прокурора) повинен зазначити в чому полягає порушення саме інтересів держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Шаптала Є.Ю., судді - Самсін Р.І., Скрипка І.М., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 03.03.2015 року.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду, у зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматичний розподіл, відповідно до якого визначено склад суду: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Самсін Р.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Продмарт" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року прийнято у визначеному складі суду та призначено розгляд справи на 21.04.2015 року.

Відповідач, згідно з поданим до суду 03.03.2015 року клопотанням, просить суд припинити провадження у справі, у зв'язку з тим, що 19.02.2015 року рішення Київська міська рада розірвано договір від 16.04.2007 №78-6-00434.

Дане клопотання колегією суддів відхиляється, оскільки, відповідачем не надано належних доказів, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження розірвання спірного договору.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

05.04.2007 року між Київською міською радою (орендодавець) та Приватним підприємством "Продмарт" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1083, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис 16.04.2007 року за № 78-6-00434 (надалі по тексту - Договір), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 22.02.2007 року № 189/850, за актом приймання - передачі передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку, визначену цим Договором.

Згідно з пунктом 2.1. Договору об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Лісозахисна, 17 в Оболонському районі м. Києва; площа - 209376 кв.м; цільове призначення - для будівництва, обслуговування та експлуатації малоповерхових житлових будинків з об'єктами соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури; кадастровий номер - 8000000000:85:886:0001.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що згідно з витягом з технічної документації № Ю-43000/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 04.04.2007 року за № 226 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 9928650,14 грн. (пункт 2.2. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору сторони погодили, що Договір укладено на 15 (п'ятнадцять) років.

Відповідно до пункту 4.2. Договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється:

- до введення об'єкта в експлуатацію - у розмірі 1, 5 (одна ціла та п'ять десятих) відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки;

- після введення в експлуатацію - у розмірі 0.03 (нуль цілих та п'ять десятих) відсотка від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд житлового фонду та у розмірі 2,5 відсотків від нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд нежитлового фонду.

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація провадиться без внесення змін та доповнень до даного договору у порядку та у випадках, передбачених законодавством України (пункт 4.6. Договору).

28.02.2013 року Київською міською радою прийнято рішення № 89\9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" (надалі по тексту - Рішення № 89\9146), відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема, Приватне підприємство "Продмарт" обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до п. 3 Рішення № 89\9146, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) доручено проінформувати про прийняття даного рішення: орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до даного рішення (Приватне підприємство "Продмарт" під № 729 в додатку), органи державної податкової служби.

Згідно п. 4 Рішення № 89\9146, органам державної податкової служби контролювати дотримання орендарями земельних ділянок, зазначених у додатку до даного рішення, вимог даного рішення при подачі суб'єктами господарювання податкових декларацій і обчисленні ними сум орендної плати та при нарахуванні фізичним особам суми орендної плати, а при адмініструванні орендної плати за ці земельні ділянки застосовувати розмір орендної плати, встановлений пунктом 1 даного рішення, з моменту офіційного оприлюднення даного рішення.

Листом № 05704-15183 від 16.07.2013 року Департамент земельних ресурсів Київської міської ради повідомило Приватне підприємство "Продмарт" про прийняте Київською міською радою прийнято рішення № 89\9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" та запропонувало відповідачу надати документи, що підтверджують реєстрацію земельної ділянки, що є предметом Договору в Державному земельному кадастрі.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 05.04.2007 року, зареєстрованого за №78-6-00434 від 16.04.2007 року, укладеного Київською міською радою та Приватним підприємством "Продмарт" та п. 4.2.договру оренди земельної ділянки від 16.04.2007 викласти в наступній редакції: «Річна оренда за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її грошової оцінки».

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на положення статті 188 Господарського кодексу України, а також статті 651, 652 Цивільного кодексу України та статтю 30 Закону України "Про оренду землі" стверджує, що зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, в той час як відповідач із відповідною заявою до Київської міської ради не звертався, у зв'язку з чим Заступник прокурора Оболонського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогою про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині річної орендної плати.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень стверджує про безпідставність позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодних доказів надсилання Київською міською радою відповідачу пропозиції про зміну умов Договору в частині зміни орендної плати, а одностороннє рішення позивача про зміну відсоткової ставки оренди за Договором, яке суперечить договірним умовам, не є обов'язковим для відповідача.

Окрім того, відповідач вказує на безпідставність посилання позивачем на приписи Податкового кодексу, оскільки останній вступив в силу з 01.01.2011 року, тобто після укладення Договору та не має зворотної дії в часі.

Також, відповідач, в обґрунтування своїх заперечень вказує на те, що в позовній заяві відсутнє обґрунтування в чому саме полягає порушення інтересів держави у зв'язку з невнесенням змін до Договору і чому необхідно захищати ці інтереси, відтак, на думку відповідача, прокурор не мав права та повноважень звертатись до суду в інтересах Київської міської ради з даним позовом.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що до розмежування повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм випливає, що підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідне рішення місцевої ради та договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Орендою землі у відповідності до ст.. 1 Закону України "Про оренду землі" є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За приписами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Місцевим судом вірно зазначено, що на момент укладення спірного Договору розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законом України "Про плату за землю" (чинний на момент укладення спірного договору), статтею 2 якого встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

За приписами ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України).

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

В той же час, з аналізу законодавства України вбачається, що як на момент укладення спірного Договору, так і на момент розгляду даного спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Приписами ч. 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Приписами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельних ділянок) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Враховуючи викладене суд першої інстанції вірно зазначає, що ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати належить до компетенції сільської, селищної, міської ради і має здійснюватись шляхом прийняття відповідних рішень.

Враховуючи викладене колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги той факт, що умови Договору оренди земельної ділянки не містять права орендодавця змінювати відсоткову ставку орендної плати в односторонньому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 року № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок та встановлено річну орендну плату у розмірі 3 (трьох) % від нормативно грошової оцінки земельних ділянок.

У пункті 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року зазначено, що вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Згідно з пунктом 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Оскільки відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, внесення змін до договору оренди землі у разі зміни ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів уповноваженим органом повинно здійснюватися з дотриманням порядку, визначеного цією статтею Господарського кодексу України. У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Разом з тим, за висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року, надсилання пропозиції відповідачу про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо необхідності внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 05.04.2007 року укладеного між Київською міською радою та Приватним підприємством "Продмарт", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1083, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис 16.04.2007 року за № 78-6-00434, в частині орендної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.12.2010 року у справі № 27/15-10, від 23.05.2011 року у справі № 7/105-10(30/234-09), від 30.05.2011 року у справі № 17/299-10, від 04.07.2011 року у справі № 41/81пд, від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012, а також у постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2014 року у справі № 910/16174/13.

З огляду на викладене, позов Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доводи апелянта стосовно того, що інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора. Оскільки такий позов прокурором (заступником прокурора) подається в інтересах держави, то прокурор (заступником прокурора) повинен зазначити в чому полягає порушення саме інтересів держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 ч.2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 частини 1 та частина 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до частини 1 статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Враховуючи викладене, Заступник прокурора Оболонського району міста Києва правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду першої інстанції з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Київської міської ради.

Також, колегія суддів перевіривши розрахунки суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, вважає його вірним та законим.

З огляду на викладене позовні вимоги Заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі № 910/23513/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Приватного підприємства "Продмарт", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Продмарт" на рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі № 910/23513/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Продмарт" на рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі № 910/23513/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 року у справі № 910/23513/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/23513/14 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Р.І. Самсін

І.М. Скрипка