Постанова № 43763732, 14.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Справа№ 910/20907/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Хлєбніков С.Г. - представник;

від відповідача: Горовець Є.М. - представник;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: Іванів О.О. - представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 15.12.2014р.

у справі № 910/20907/14 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд"

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Індормедіа", ОП "Українська ліга музичних прав"

про стягнення 54 668, 13 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.12.2014 року у справі № 910/20907/14 позовні вимоги задоволено повністю. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" підлягає стягненню основний борг в розмірі 46 500 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 763 грн. 30 коп., збитки від інфляції у розмірі 2 576 грн. 68 коп., пеню в розмірі 3 144 грн. 15 коп., судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що у договорі №КБР01/04/11 від 01.04.2011 року на підставі якого позивач обґрунтовує свої вимоги, не зафіксовано згоди сторін з такої істотної умови, як предмет (не визначено перелік конкретних творів, право на використання яких на умовах невиключної ліцензії намагався передати відповідачеві позивач), а отже на думку апелянта необхідно зробити беззаперечний висновок про те, що договір є неукладеним. Неукладеність договору зумовлює безпідставність вимог позивача щодо стягнення "заборгованості" за договором.

Крім того, апелянт посилається на те, що навіть якщо визнати договір укладеним, то необхідно врахувати, що у п. 1 договору ("Преамбула", абз.1) чітко вказано, що позивач має право здійснювати збір за використання об'єктів авторського та суміжних прав способом публічного виконання на підставі договору доручення № УУ-01/20/11 від 20.01.2011 р. з єдиною в Україні організацією уповноваженою на збір платежів за використанням об'єктів суміжних прав - ОП "Українська ліга музичних прав". Таким чином, укладаючи та виконуючи Договір, позивач діяв як представник ОП "Українська ліга музичних прав". Та обставина, що договір №ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., укладений між позивачем та ОП "Українська ліга музичних прав" мав правову природу договору доручення і надавав позивачеві право діяти від імені та в інтересах ОП "Українська ліга музичних прав" підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2012 р. у справі №5011-72/6870-2012 за позовом ОП "Українська ліга музичних прав" до ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" та не підлягає додатковому доказуванню відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1008 ЦК України договір доручення припиняється у разі відмови довірителя або повіреного від договору. Апелянт вважає, що договір доручення №ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р., укладений між ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" та ОП "Українська ліга музичних прав", було припинено 02.03.2012 р. у зв'язку з отриманням позивачем листа ОП "Українська ліга музичних прав" про припинення дії вказаного договору. Ця обставина визнається позивачем, а тому є доведеною.

Апелянт вважає, що з припиненням договору сплинув і строк наданих за договором прав на використання суміжних прав, і виникла ситуація порушення позивачем як ліцензіатором умов договору, ТОВ "Гранд" як ліцензіат листом від 26.03.2012 р. за вих. № 062012 повідомило позивача про розірвання договору в односторонньому порядку (копії листа, відповідного опису вкладення до цінного поштового відправлення та повідомлення про вручення є в матеріалах справи).

На думку апелянта місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що договір міг бути розірваний лише за згодою його сторін, оскільки не врахував, що ч.2 ст.1110 ЦК України дозволяла відповідачеві відмовитись від договору в односторонньому порядку, що і було зроблено.

Крім того, на думку апелянта Господарський суд м.Києва неправильно витлумачив норму 4.4.2. договору, що повідомлення про розірвання договору має бути надіслане саме протягом місяця, який залишився до вказаної в п.4.1. договору дати (31.12.2011 р.) і аж ніяк раніше. Вказана у п.4.1. дата може застосовуватись лише одного разу - для цілей визначення факту пролонгації договору з 2011 р. на 2012 р. Протягом 2012 року жодна із сторін внаслідок закономірних причин не може повідомити іншу сторону про відмову від пролонгації Договору на наступний рік "протягом місяця до настання 31.12.2011 р.". Отже, починаючи з 2012 року, строк повідомлення іншої сторони про припинення Договору є невизначеним, а тому сторони не обмежені жодними часовими рамками у такому повідомленні.

Апелянт вважає, що повідомлення відповідачем позивача про припинення Договору шляхом направлення листа від 26.03.2012 р. є стовідсотковим та беззаперечним підтвердженням. Матеріали справи не містять доказів того, що після 02.03.2012 р. (дня, з якого було припинено відповідний договір доручення) позивач мав які-небудь повноваження діяти в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав та отримувати в їх інтересах винагороду за використання відповідних об'єктів інтелектуальної власності. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що після 02.03.2012 р. (дня, з якого було припинено відповідний договір доручення) позивач мав які-небудь повноваження діяти в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав та отримувати в їх інтересах винагороду за використання відповідних об'єктів інтелектуальної власності.

В судове засідання представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Індормедіа» не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 12868441, про причини неявки суд не повідомлено.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, третьої особи-2, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.04.2011 р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд" (відповідач) було укладено Договір № КБР-01/04/01/11 (договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору № КБР-01/04/01/11 від 01.04.2011 р. позивач надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, відеограм, аудіовізуальних творів, а відповідач зобов'язався виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до даного Договору та Закону.

Відповідач, відповідно до пункту 2.3. Договору зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних Додатках до Договору, не пізніше, ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 1.2. Додатку №2 до Договору загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договором становить 1500, 00 грн. Зазначена сума повинна бути щомісячно перерахована Відповідачем на розрахунковий рахунок позивача відповідно до умов договору.

Строк дії Договору визначено в п. 4.1. Договору, де зазначено, що він набрав чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до 31.12.2011 р., а в частині невиконання фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань, до їх повного виконання.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1. дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік, і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних у цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

Як зазначено сторонами та підтверджується матеріалами справи, відповідачем було сплачено роялті за Договором з моменту укладення останнього по лютий 2012 р., в свою чергу відповідач в період з березня 2012 р. по вересень 2014 р. не здійснював виплати винагороди.

Заявлена позивачем сума боргу складається з наведених нижче несплачених платежів:

1) оплата за березень 2012 р. - 1500, 00 грн.

2) оплата за квітень 2012 р. - 1500, 00 грн.

3) оплата за травень 2012 р. - 1500, 00 грн.

4) оплата за червень 2012 р. - 1500, 00 грн.

5) оплата за липень 2012 р. - 1500, 00 грн.

6) оплата за серпень 2012 р. - 1500, 00 грн.

7) оплата за вересень 2012 р. - 1500, 00 грн.

8) оплата за жовтень 2012 р. - 1500, 00 грн.

9) оплата за листопад 2012 р. - 1500, 00 грн.

10) оплата за грудень 2012 р. - 1500, 00 грн.

11) оплата за січень 2013 р. - 1500, 00 грн.

12) оплата за лютий 2013 р. - 1500, 00 грн.

13) оплата за березень 2013 р. - 1500, 00 грн.

14) оплата за квітень 2013 р. - 1500, 00 грн.

15) оплата за травень 2013 р. - 1500, 00 грн.

16) оплата за червень 2013 р. - 1500, 00 грн.

17) оплата за липень 2013 р. - 1500, 00 грн.

18) оплата за серпень 2013 р. - 1500, 00 грн.

19) оплата за вересень 2013 р. - 1500, 00 грн.

20) оплата за жовтень 2013 р. - 1500, 00 грн.

21) оплата за листопад 2013 р. - 1500, 00 грн.

22) оплата за грудень 2013 р. - 1500, 00 грн.

23) оплата за січень 2014 р. - 1500, 00 грн.

24) оплата за лютий 2014 р. - 1500, 00 грн.

25) оплата за березень 2014 р. - 1500, 00 грн.

26) оплата за квітень 2014 р. - 1500, 00 грн.

27) оплата за травень 2014 р. - 1500, 00 грн.

28) оплата за червень 2014 р. - 1500, 00 грн.

29) оплата за липень 2014 р. - 1500, 00 грн.

30) оплата за серпень 2014 р. - 1500, 00 грн.

31) оплата за вересень 2014 р. - 1500, 00 грн.

Загальна сума заявленого основного боргу складає 46 500, 00 грн.

Позивач вважає, що відповідачем прострочено сплату роялті за Договором за період з березня 2012 р. по вересень 2014 р., у зв'язку з чим станом на день розгляду справи, просить суд стягнути з відповідача 46 500, 00 грн. основного боргу.

Крім суми основного боргу позивач ставить вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних, що згідно з розрахунком становить 1 763, 30 грн., 3 144, 15 грн. пені, 2 576, 68 грн. інфляційних втрат.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного Кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом спору в справі № 910/20907/14 є вимога позивача про сплату відповідачем заборгованості з огляду на невиконання останнім зобов'язань щодо сплати щомісячної винагороди за здійснення публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, аудіовізуальних творів за період з 01.03.2012 р. по 30.09.2014 р. за договором № КБР-01/04/01/11.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що сторони погодили предмет Договору у такому вигляді: позивач надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, відеограм, аудіовізуальних творів.

Відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління УЛАСП - позивача (з дозволів на використання, які нею надаються) у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статей 638, 1109 ЦК України, статті 180 ГК України визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Водночас надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання (демонстрацію) музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) така умова не потребує подальшої конкретизації.

Зазначена позиція підтверджується позицією Вищого господарського суду України у постанові від 13.09.2013 р. по справі № 5011-20/6926-2012-67/3-2013.

Крім того, як зазначено у п. 49-1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" від 17 жовтня 2012 року № 12, господарським судам необхідно мати на увазі, що згідно з приписами пункту "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське права і суміжні права" до функцій організацій колективного управління належить збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського і (або) суміжних прав не лише суб'єктам авторського і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також й іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Водночас згідно з положеннями частини другої тієї ж статті суб'єкти авторського права, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які хоча й не перебувають в їх управлінні, але не вилучені з нього в установленому порядку, законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права - як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди - та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про погодження сторонами в момент укладення договору його предмету.

Щодо чинності станом на час подання позову спірного договору та наявності у позивача повноважень на стягнення роялті за договором за весь заявлений період, слід зазначити наступне.

Як вбачається з преамбули договору, позивач як організація колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права та суміжних прав, відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" діяв на підставі свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України № 19/2011 від 24.01.2011 р. та договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 р. з ОП "Українська ліга музичних прав".

Відповідач вважає, що дія вказаного договору доручення є припиненою з 02.03.2012 р. Однак, відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України № 19/2011 від 24.01.2011 р., позивач є організацією колективного управління майновими правами суб'єкті авторського права і суміжних прав відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права", а відтак УЛАСП в будь-якому випадку є особою, уповноваженою на збір винагороди відповідно до п. 2.1. договору. Крім того, тим більше, що останній в установленому законом порядку недійсним не визнаний.

Твердження відповідача про розірвання Договору шляхом направлення позивачеві листа від 26.03.2012 р. із викладеним повідомленням про розірвання договору № КБР-01/04/01/11, колегія не приймає до уваги, оскільки нормами ст. 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому вказаною статтею передбачено загальний порядок розірвання договорів. Так, зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Крім того, за змістом ст. 651 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Під час укладення спірного договору, сторони погодили, що останній діє до 31.12.2011 р., а в частині невиконання фінансових зобов'язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань, до їх повного виконання. При цьому у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1. дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік, і так кожного разу.( таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних у цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа). Факт пролонгації договору на 2012 р. сторонами не заперечується, а тому вважається судом встановленим.

З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2012 р. відповідачем на адресу позивача було направлено лист від 26.03.2012 р. в якому відповідач повідомляє про дострокове розірвання договору та зазначає, що останнім днем його чинності є 02.03.2012 р.

Направлення зазначеного листа у березні 2012 р. не відповідає погодженим сторонами умовам договору щодо здійснення волевиявлення по його розірванню стороною договору протягом місяця, що передує даті закінчення його дії (станом на 2012 р. - грудень 2012 р.).

Виходячи з наведеного направлення у березні 2012 р. листа від 26.03.2012 р. не може біти оцінено як розірвання Договору в односторонньому порядку, а відтак, з огляду на відсутність доказів розірвання спірного Договору в судовому порядку відповідно до приписів ст.ст. 651, 652 ЦК України, чи визнання його недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України Договір № КБР-01/04/01/11 від 01.04.2011 р. є чинним в тому числі протягом заявленого позивачем періоду.

Відповідно до п. 1.2 додатку № 2 до договору сторонами погоджено суму щомісячної винагороди у розмірі 1500, 00 грн., яка щомісячно повинна перераховуватись на розрахунковий рахунок позивача відповідно до умов договору, зокрема, не пізніше ніж за п'ять днів до початку місяця за який здійснюється платіж (п. 2.3 договору).

Таким чином, згідно з вищенаведеним пунктом додатку № 2 до договору за період з 01.03.2012 р. по 30.09.2014 р. за договором розмір винагороди, що підлягає до сплати відповідачем становить 46 500, 00 грн.

Згідно із ст. 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, сторони та інші учасники судового процесу повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог щодо стягнення заборгованості по сплаті винагороди за договором суду не надав.

У відповідності ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання щодо сплати винагороди за договором за період з березня 2012 р. по вересень 2014 р., відповідач у встановлений договором строк не виконав.

На підставі вищевикладеного колегія вважає заборгованість відповідача перед позивачем становить 46 500 грн., а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 2.6 Договору у разі затримки платежів по Договору, користувач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно розрахунку позивача сума пені складає 3 144, 15 грн. та розраховується по кожному випадку прострочення сплати роялті за місяць протягом шести місяців (розрахунок в матеріалах справи). Перевіривши розрахунок пені, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що він відповідає матеріалам справи та умовам договору, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 3 144, 15 грн. підлягають задоволенню.

За час прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно розрахунку, наданого позивачем та перевіреного судом, втрата від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції за період прострочення складає 2 576, 68 грн. та 3% річних складає 1 763, 30 грн. та є такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 46 500, 00 грн., суми пені в розмірі 3 144, 15 грн., суми 3% річних в розмірі 1 763, 30 грн. та збитків від інфляції в сумі 2 576, 68 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Згідно ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права", договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).

Предметом договору про передачу прав на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору.

Відповідно до ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Частиною 2 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Умову договору щодо зобов'язання фактично використовувати твір може бути включено до договору в разі, якщо сторони визнають її істотною, і тільки у цьому випадку колишній правовласник може вимагати від користувача фактичного використання твору.

Отже, за змістом статей 638, 1109 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України, статей 32, 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Водночас надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання (демонстрацію) музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів на підтвердження визнання недійсним договору сторонами не надано.

Посилання відповідача на те, що 27.03.2012 р. на адресу позивача було направлено лист від 26.03.2012 р., в якому останнього повідомлено про дострокове розірвання договору та посилання відповідача на те, що останнім днем його чинності є 02.03.2012 р., колегія не приймає до уваги, оскільки направлення зазначеного листа у березні 2012 р. не відповідає погодженим сторонами умовам договору щодо здійснення волевиявлення по його розірванню стороною договору.

Направлення у березні 2012 р. листа від 26.03.2012 р. не може бути оцінено як розірвання Договору в односторонньому порядку, а відтак з огляду на відсутність доказів розірвання спірного Договору в судовому порядку відповідно до приписів ст.ст. 651, 652 ЦК України чи визнання його недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України Договір № КБР-01/04/01/11 від 01.04.2011 р. є чинним в тому числі протягом заявленого позивачем періоду.

Щодо доводів відповідача про укладення позивачем договору з відповідачем не від імені та за рахунок ОП «Українська ліга авторських і суміжних прав» слід зазначити, що позивач укладав договір з відповідачем від власного імені, як організація колективного управління. Наявність договору доручення з ОП «Українська ліга музичних прав» не свідчить про те, що позивач позбавив себе права укладати договори від власного імені. На дату укладання Договору доручення з ОП «Українська ліга музичних прав» ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» не мала власного Свідоцтва про облік організації колективного управління. На дату ж укладання договору з Відповідачем ПО «Українська ліга авторських і суміжних прав» таке свідоцтво було в наявності.

Щодо посилання апелянта на те, що він змушений двічі сплачувати винагороду суб'єктам авторського права і суміжних прав, колегія зазначає, що відповідач самостійно вирішив для себе, що позивач втратив повноваження, що впливає на чинність Договору № КБР-01/04/11 та уклав 01.06.2012 р. з ТОВ «Індормедіа» ліцензійний договір №06- 01/06/2012 про надання майнових прав на публічне виконання об'єктів авторського права і об'єктів суміжних прав на території закладів ТОВ «Гранд»...».

Однак право (невиключна ліцензія), що також можна назвати дозволом, була надана позивачу ще в 2011 році, а укладання відповідачем договору з ТОВ «Індормедіа» є вольовим рішенням відповідача.

Відповідно до ст. 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чим відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем був доведений факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати щомісячної винагороди за здійснення публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, аудіовізуальних творів за період з 01.03.2012 р. по 30.09.2014 р. за договором № КБР-01/04/01/11 від 01.04.2011 р.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду письмових доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд" на рішення Господарського суду м. Києва від 15.12.2014р. у справі № 910/20907/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 15.12.2014р. у справі № 910/20907/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/20907/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська