Рішення № 43763439, 08.04.2015, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" квітня 2015 р.Справа № 921/115/15-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЄТЕКС" вул. Бригадна, 131, м. Одеса, 65010 (пошт. адреса: вул. Краснослобідська, 1, м. Одеса, 65006)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-ПС" вул. Промислова, 30, м. Тернопіль, 46002

про стягнення грошових коштів в сумі 235 793,95 грн.

за участю представників позивача: Зубченко О.Є., довіреність № б/н від 23.02.2015р.

Байдерін О.А., договір про надання юридичних послуг №50 від 10.12.2015р.

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду" та спеціалізованої програми фіксування відео конференцій "TrueConf".

Суть справи: За результатами розгляду заявленого товариством з обмеженою відповідальністю "ОДЄТЕКС" позову до ТОВ "Т-ПС" про стягнення грошових коштів в сумі 235 793,95 грн., господарський суд Тернопільської області визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви та, як наслідок, відповідною ухвалою порушив провадження у справі та призначив її до розгляду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, підтримані в судових засіданнях уповноваженими представниками, господарське товариство посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору поставки № 1 від 03.02.2014р., в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість суму якої з урахуванням пені, втрат від інфляційних процесів та 10 % річних просить стягнути в судовому порядку.

В той же час, у відзиві на позов від 16.03.2015р. уповноважений представник відповідача, який прибув у судове засідання 18.03.2015р., заявлені вимоги заперечив з мотивів відсутності між сторонами письмово укладеного правочину та не встановлення ними строків оплати товару. Наведене, на думку останнього, з врахуванням відсутності доказів надсилання його довірителю вимоги, в порядку ст. 530 ЦК України, спростовує наявність простроченої заборгованості покупця та вказує на безпідставність нарахування йому господарських санкцій.

За клопотанням позивача його уповноважені представники приймали участь в судовому засіданні, в порядку ст.74-1 ГПК України, в режимі відео конференції.

З викладених у відповідних ухвалах підстав, розгляд справи відкладався, а строк вирішення спору продовжувався за правилами ст. 69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши представлені докази в їх сукупності та дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Матеріали справи свідчать про те, що 03.02.2014р. між товариствами з обмеженою відповідальністю "ОДЄТЕКС" та ТОВ "Т-ПС" було укладено договір поставки № 1, за умовами п.1.1., якого постачальник взяв на себе обов'язок передати у власність (здійснювати поставку) покупцеві у погоджені строки спандбонд, натомість останній зобов'язався приймати такий товар належним чином та оплачувати його вартість в порядку, що встановлений даним договором. Тотожні за змістом вказівки містяться і у п. 3.1.1 та п. 3.2.1 угоди.

У розділі 4 контрагентами закріплено умови поставки товару. Зокрема, така здійснюється на умовах EXW (без доставки) за адресою: м. Одеса, вул. Краснослобідська, 1, шляхом вивозу товару транспортом покупця або перевізника останнього. Моментом поставки в даному випадку є момент надання товару на транспорт покупця (його перевізника) в місці поставки у спосіб завантаження на транспортний засіб.

Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання в момент надання на місці поставки завантаженого на транспорт покупця (його перевізника) товару.

Пунктом 4.1.3. контрагенти погодили, що доказом постави товару є примірник видаткової або товарно-транспортної накладної, скріпленої підписами та печатками постачальника та покупця, а в разі перевезення товару перевізником, то в тому числі підписом та печаткою останнього.

За результатами приймання-передачі партій товару сторони підписують накладну (п.5.5 договору).

Згідно п. 4.2-4.3 укладеного правочину , поставка товару здійснюється партіями на підставі заявок покупця, погоджених постачальником.

У відповідності до п.11.1 договір вступає в законну силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р.

Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, згідно із положеннями Господарського процесуального кодексу України є предметом регулювання Господарського кодексу України.

За правилами, що зазначені у п. 1 ст. 193 названого нормативно-правового акту, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно яких та в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 названої правової норми передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Таким чином, укладений учасниками спору 03.02.2014р. правочин слугує підставою для виникнення між ними господарських зобов'язань, та за вказівками ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509, 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Реалізовуючи досягнуті домовленості позивач за період 04.02.2014р. по 07.10.2014р. передав у власність відповідача обумовлений договором товар в обсягах, визначених заявками останнього, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними за вказаний період, підписаними представниками сторін та скріпленими їхніми печатками, а також довіреностями на отримання від ТОВ "ОДЄТЕКС" цінностей, які засвідчені керівником та головним бухгалтером покупця.

В той же час, зауважень стосовно відступів від положень угоди щодо недоліків по кількості, якості, маркування та пакування поставленого товару, у порядку передбаченому п. 5.15-5.17 договору, від покупця не надходило. Фактів повернення товару, відпущеного за цією угодою, в судових засіданнях також не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п. 6.6 - 6.8.1. покупець зобов'язаний сплатити передплату загальної вартості всієї партії товару до моменту її поставки. При цьому, розрахунки здійснюються у національній валюті України у безготівковій формі. Моментом виконання покупцем його грошових зобов'язань за цим договором є момент зарахування коштів у розмірі вартості відповідної партії товару на рахунок постачальника.

В силу ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу

Матеріали справи вказують на те, що суми попередньої оплати на користь позивача у повному обсязі у встановлені строки перераховані не були. У такому разі, законодавець пунктом 4 названої правової норми поклав на відповідача обов'язок оплатити вартість товарно-матеріальних цінностей у повному обсязі одночасно із їх отриманням.

Більш того, підписання покупцем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 за № 9/252-10).

Тотожне за змістом роз'яснення міститься в інформаційному листі ВГСУ №494-2012-р від 17.07.2012р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України справ окремих норм матеріального права".

Як стверджує позивач, в порушення умов укладеного правочину та вимог чинного законодавства, свої зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей покупець виконав лише частково, внаслідок чого його заборгованість на час розгляду справи в суді становить 184 608,00 грн.

Вказана сума заборгованості, окрім іншого, підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 08.12.2014р., що підписаний обома сторонами без заперечень.

Приписами ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приймаючи до уваги вищенаведені правові норми та умови спірного правочину, суд констатує, що строк оплати вартості за поставлений товар настав.

За вказівками, що містяться у ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Документів, які б засвідчували виконання господарським товариством взятих на себе зобов'язань у повному обсязі до матеріалів справи не надано, а судом самостійно не здобуто.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "ОДЄТЕКС" про стягнення з ТОВ "Т-ПС" 184 608,00 грн. боргу підлягають до задоволення у повному обсязі, як заявлені обґрунтовано, правомірно та підтверджені матеріалами справи.

При цьому, судом критично оцінюються доводи відповідача щодо відсутності між сторонами письмово укладеного договору поставки №1 від 03.02.2014р., так як долучений на виконання ухвали суду від 18.03.2015р. оригінал спірного правочину та досліджені у справі докази беззаперечно вказують на існування між учасниками спору договірних правовідносин, та вчинення ними дій, які покликані реалізувати досягнуті домовленості.

Про те що , ТМЦ реалізовувались відповідачу саме на виконання умов договору № 1 від 03.02.2014 р., засвідчують і відомості документів податкової звітності, а саме податкових накладних, які оформлені за наслідками даної фінансово-господарської операції та містять посилання на спірну угоду (копії у справі).

Разом з тим, за приписами ст. 549, частини другої ст.ст. 611, 625 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами п.7.5 договору поставки № 1 від 03.02.2014р., у випадку несвоєчасної оплати вартості партії товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальникові пеню розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.

Крім цього, згідно п.7.5.2 постачальник має право вимагати від покупця, у разі прострочення виконання останнім своїх грошових зобов'язань, сплати інфляційних втрат та 10% річних за користування чужими грошовими коштами за період прострочення.

На підставі наведеного, позивачем заявлено до стягнення з відповідача окремо по кожній із видаткових накладних, на підставі яких було здійснено поставку матеріальних цінностей , 8 348,88 грн. 10% річних, 21 739,62 грн. інфляційних втрат та 21 097,45 грн. пені.

У п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається таке. Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати замість позивача "перерахунок" розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

При таких обставинах, за наслідками проведеного судом перерахунку, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку останнього, мало місце невиконання господарського зобов'язання, до стягнення із ТОВ "Т-ПС" підлягає 10% річних за користування коштами в сумі 8 348,88 грн., 21739,62 грн. інфляційних втрат та 20 861,62 грн. пені. В решті позову в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю звернення.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України, при винесенні рішення судом вирішується питання щодо розподілу судових витрат.

Так, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 15 000 грн.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК, покладення на сторони у справі як судових витрат можливе тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Водночас, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові та за наявності документального їх підтвердження. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013 та постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

В якості документального підтвердження вартості наданих адвокатом послуг, позивачем надано додаткову угоду № 5 від 10.12.2014р. до договору № 14-ПД від 18.03.2013р. про надання правової допомоги адвокатом Байдеріним О.А.(свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2299 від 01.09.2012р.) рахунок № 1 від 23.12.2014р. та докази його оплати платіжним дорученням № 50 від 23.12.2014р.

В той же час, суд враховує, що розмір відшкодування сплачених коштів, пов'язаних з наданням адвокатських послуг не повинен бути неспіврозмірним із ціною позову, тобто явно завищеним. Таким чином, з урахуванням обставин справи та приймаючи до уваги розумну необхідність судових витрат щодо її правового супроводу, суд вважає за можливе обмежити заявлену позивачем до стягнення суму та відшкодувати останньому за рахунок відповідача 11 700,00 грн., тобто в межах п'яти відсотків від суми задоволених позовних вимог.

Водночас суд констатує, що часткове задоволення вимог про розподіл судових витрат, не є підставою для часткового задоволення позову, оскільки судові витрати регулюються окремим розділом ГПК України і не відносяться до предмету спору та ціни позову. Аналогічна правова позиція з даного приводу викладена Вищим господарським судом України у постанові від 19.11.2013 року у справі №910/10172/13.

У відповідності до вимог ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача пропорційно до задоволених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 69, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Т-ПС" вул. Промислова, 30, м. Тернопіль, 46002 (ідент. код 36509185) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЄТЕКС" вул. Бригадна, 131, м. Одеса, 65010 (ідент. код 33387508): 184 608 (сто вісімдесят чотири тисячі шістсот вісім) грн. боргу; 8 348 (вісім тисяч триста сорок вісім) грн. 88 коп. річних за користування коштами; 21 739 (двадцять одну тисячу сімсот тридцять дев'ять) грн. 62коп. втрат від інфляційних процесів; 20 861(двадцять тисяч вісімсот шістдесят одну) грн. 62 коп. пені; 11 700 (одинадцять тисяч сімсот) грн. витрат за послуги адвоката та 4 698 (чотири тисячі шістсот дев'яносто вісім) грн. 43 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено 20.04.2015р.

Суддя О.В. Руденко