Ухвала суду № 43754782, 21.04.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/8953/14-ц 21.04.2015 21.04.2015 21.04.2015

Провадження №22-ц/784/862/15 Суддя по 1 інстанції - Кузьменко В.В.

Категорія 21 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

21 квітня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Кутової Т.З., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Свіщук О.В.,

за участю:

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_4,

ОСОБА_6

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2015 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Нікітін Руслан Володимирович, про захист права власності та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, визнання частково недійсним договору дарування вказаної квартири, витребування належної їй частки в квартирі та відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн.

В обґрунтування позову позивачка вказувала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 з 14 серпня 1998 року, який розірвано за рішенням суду 20 березня 2014 року. В період шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя на ім'я чоловіка 5 жовтня 2004 року купили спірну двокімнатну квартиру, яку він без її згоди 7 квітня 2014 року подарував своїй матері ОСОБА_6

Посилаючись на викладені обставини та порушення її права власності, позивачка просила про задоволення її позовних вимог.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилались на безпідставність позову та вважали, що після розірвання шлюбу закон не вимагає згоди іншого подружжя на відчуження майна, обдарована особа є добросовісним набувачем від якого майно витребувати неможливо.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування спірної квартири в частині відчуження її ? частки. Визнано за позивачкою право власності на ? частку спірної квартири. Відмовлено у задоволенні інших позовних вимог.

В апеляційних скаргах відповідачі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині задоволення позову, просили його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому не є предметом апеляційного розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.2 ст. 16, ч.1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, у разі поділу такого майна частки дружини та чоловіка є рівними.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності , після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ч. 2 ст. 68 СК України).

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена ( абз. 3 ч. 2 ст. 369 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивачка та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 серпня 1998 року по 1 квітня 2014 року (день набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу). Дітей від шлюбних відносин вони не мають (а.с. 5, 9).

В період шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя вони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, в якості покупця за договором купівлі-продажу зазначено ОСОБА_4 (а. с. 10).

7 квітня 2014 року, тобто через декілька днів після розірвання шлюбу, ОСОБА_4 подарував вказану квартиру своїй матері ОСОБА_6, уклавши договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Нікітіним Р.В. ( реєстровий номер НОМЕР_1), без згоди позивачки.

7 квітня 2014 року ОСОБА_6 зареєструвала право власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 40-42).

Таким чином, відчуження нерухомого майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, відбулося протиправно, з порушенням вищезазначених вимог закону щодо обов'язкової згоди на це іншого співвласника, яка має бути висловлена письмово і посвідчена нотаріально. Тому суд обґрунтовано на підставі ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України задовольнив позов, визнавши оспорюваний договір частково недійсним та визнав за позивачкою право власності на ? частину спірної квартири.

Враховуючи вищевикладене, посилання відповідачів в апеляційних скаргах на правомірність відчуження квартири без згоди позивачки є безпідставними, оскільки пов'язані з невірним тлумаченням вищезазначених норм матеріального права.

Інші доводи апеляційних скарг також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і ґрунтуються на цитуванні норм матеріального права без урахування обставин справи, встановлених судом.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: