Ухвала суду № 43746757, 22.04.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/460/2015(м)

263/7905/14-ц

Категорія 27

Головуючий у 1 -й інстанції Кулик С.В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

У Х В АЛ А

І м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Мальцевої Є.Є.,

суддів - Канурної О.Д., Кочегарової Л.М.,

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про захист прав споживачів, стягнення суми,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист прав споживача і стягнення суми безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 7855,00 грн. та суми відсотків за користування чужими коштами в розмірі 14412,02 грн.. Обгрунтовуючи позов, зазначила, що 15.07.2012 року позивач уклала договір з приватним підприємцем ОСОБА_5, відповідно умов якого остання зобов'язалась виконати роботи з виготовлення, доставки та монтажу ПВХ конструкцій (пластиковий балкон) вартістю 7955,00 гривень, з яких одразу позивач виплатила 100 гривень за замір вікон. Для виплати повної суми за договором 15 липня 20012 року позивач уклала з ПАТ «Платинум банк» два кредитних договора на суму 4196,14 грн. та на суму 4375,24 грн.. Кредит банком був позичальнику перерахований безготівково на рахунок працівника підприємства ОСОБА_4, за умовами виконавця договору. ПВХ конструкції ПП ОСОБА_5 позивачу не поставила, умови договору не виконала. У зв'язку із шахрайськими діями щодо ОСОБА_5 з приводу неодноразовго невиконання зобов'язань з поставки пластикових вікон було порушено кримінальну справу. Оскільки позивач має підтвердження отримання від неї грошових коштів тільки ОСОБА_4, то звернулася до суду з позовом саме до нього, просила стягнути з нього безпідставно отримані кошти в розмірір 7855 грн. та суму сплачених банку процентів за обома кредитними договорами за період з 16.07.2012 р. по 10.06.2013 р. у розмірі 3807 грн.. Оскільки за період з 11.06.20102 року по дату звернення з даним позовом 05.08.2014 року відповідач продовжує безпідставно користуватися її грошима, то позивач вважає, що він повинен заплатити їй суму процентів на суму боргу і за цей період в розмірі 10605,02 грн., виходячи з розміру процентної ставки за кредит, встановленої для неї банком по кредитному договору, гроші від якого вона витратила на оплату послуг ОСОБА_5. Таким чином, просить стягнути з відповідача суму безпідставно отриманих грошей 7855 грн, суму відсотків за користування її грошима 14412,02 грн, відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 1450 грн..

Рішенням Жовтневого суду м.Маріуполя Донецької області від 12 лютого 2015 року позов ОСОБА_3 про захист прав споживача, стягнення суми задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 7855 грн. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 243,6 грн..

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, сторони оскаржили рішення. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість судового рішення, нез'ясування судом обставин справи, що мають істотне значення для справи, просить скасувати рішення в частині відмови в її вимогах, ухвалити нове рішення, який задовольнити її вимоги про стягнення з відповідача суми відсотків за користування чужими грошима в сумі 14412,02 грн, відшкодувати їй витрати на правову допомогу в сумі 1450 грн.. Відповідач ОСОБА_4 також посилався на незаконність рішення суду у зв'язку з невідповідністю рішення встановленим обставинам справи, тому просив рішення скасувати, ухвалити рішення про повну відмову в позові,

У відповідності до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України суд розглядає справу у відсутності відповідача, який направив до суду заяву із проханням розглянути справу в його відсутності; і без участі третьої особи ОСОБА_5, належним чином повідомленої про час та місце розгляду справи, яка про причини неявки не повідомила, заяв про відкладення не надавала.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, її представника адвоката Коваль Л.Л., які просили апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити і відхилити апеляційну скаргу відповідача, заперечення представника відповідача адвоката Бодягіна І.Б., який просив відхилити скаргу позивача і, напроти, задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач достатньо довела належними доказами факт безпідставного отримання від неї відповідачем грошової суми 7855 грн, яку й стягнув з ОСОБА_4. Разом з тим, виходячи з того, що між сторонами не було договірних відносин, а сплата процентів банку за кредитним договором між позивачем та банком не пов'язана із безпідставним отриманням відповідачем грошових коштів в сумі 7855 грн від позивача, то суми процентів, нарахованих ОСОБА_3 за користування її грошима, не підлягають стягненню з ОСОБА_4.

Відмовляючи у відшкодуванні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції вважав, що позивач не надала належних письмових підтверджень, передбачених законом, виплати суми 1450 грн адвокату за надання правової допомоги.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 15 липня 2012 року між ОСОБА_3 та приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено договір по виконання робіт з виготовлення ПВХ конструкцій. (далі - Договір). Відповідно п. 2.1. договору вартість виробів складає 7955 гривень; згідно з п.3.2 Договору виконавець зобов'язується виготовити та доставити вироби протягом 21-го робочого дня (а.с.5-8).

Згідно з умовами кредитних договорів з обслуговування кредитної картки та страхування життя позичальника №593/4366ES5AP1, №594/4366ES5AP1 від 15.07.2012 року ОСОБА_3 отримала від Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» кредити в розмірі 4916,14 грн та 4375,24 грн. для оплати робіт щодо виготовлення та доставки виробів ПВХ конструкцій, що сторони не оспорювали. Гроші банком були безготівково перераховані на рахунок продавця за реквізитами, зазначеними позичальником, а саме ОСОБА_4 (а.с.9-10).

Таким чином, відповідно до меморіального ордеру №118321986 від 16 липня 2012 року банк ПАТ «Платинум банк» перерахував ПП Левченко - 3927,50 гривень як оплату за товар від ОСОБА_3 згідно з договором №593/4366ES5AP1 від 15.07.2012 року.; та відповідно до меморіального ордеру № 118321979 від 16 липня 2012 року банк ПАТ «Платинум банк» перерахував ПП Левченко - 3927,50 гривень як оплату за товар позивачем згідно з договором №594/4366ES5AP1 від 15.07.2012 року. Всього позивачем було здійснено оплату послуг ОСОБА_5 у сумі 7855 гривень. (а.с.11, 12)

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_5 умов договору поставки металоконструкцій з вересня 2012 року позивач неодноразово зверталася до неї з письмовими вимогами про розірвання договору і повернення грошей (а.с.24,27).

На такі вимоги ПП ОСОБА_5 направляла ОСОБА_3 листи, вказуючи, що конструкції виготовлені, але під різними причинами зволікала дату виконання умов договору щодо доставки і монтажу заказу (а.с.25,26).

З постанови від 01 серпня 2014 року Маріупольського міського Управління ГУ МВС України Донецької області вбачається, що кримінальне провадження за фактом скоєння ОСОБА_5 шахрайства відносно ОСОБА_3 закрито у зв'язку з встановленням відсутності в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.190 КК України. У мотивувальні частині слідчим зазначено, що допитаний у якості свідка ОСОБА_4 стверджував, що передав ОСОБА_5 гроші, отримані від ОСОБА_3. (а.с.31-32)

Жодних письмових підтверджень щодо передачі третій особі ОСОБА_5 отриманих від позивача грошей в сумі 7855 грн відповідачем ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду, не надано.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого), без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно тоді, коди підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Частиною 1. ст.1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правої підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася, або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надані суду достатні належні докази на підтвердження отримання від неї відповідачем суми 7855 грн., що не спростовано ОСОБА_4, оскільки жодних прямих належних доказів передачі останнім грошей ОСОБА_5 суду не надано.

Тому колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_3 щодо стягнення суми 7855 грн з відповідача є обґрунтованим.

Доказів, які б спростовували правильність висновку суду першої інстанції, апеляційному суду позивачем також не надано.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції безпідставно послався в рішенні на письмові заперечення третьої особи проти позову, де ОСОБА_5 зазначила, що не отримувала грошей позивача від ОСОБА_4, оскільки заперечення до суду надані поштою, і судом не перевірялися, не можуть вплинути на правильність рішення суду, оскільки з оскаржуваного рішення вбачається, що суд, встановлюючи обставини і досліджуючи докази по справі, оцінював їх у сукупності, і дійшов до рішення про часткове задоволення позову незалежно від позиції третьої особи, викладеної нею у письмових запереченнях.

Неможливо також погодитися із доводами апеляційної скарги відповідача про те, що вироком Жовтневого райсуду м.Маріуполя від 17.01.2014 року, оглянутого колегією суддів, яким ОСОБА_5 засуджена за скоєння шахрайських дій щодо 72 осіб, побічно підтверджується факт передачі ОСОБА_4 грошей позивачки ОСОБА_5, оскільки вироком встановлені такі обставини щодо інших потерпілих, які перераховували гроші на рахунок відповідача, тому що такі доводи базуються на допущенні. Позивач ОСОБА_3 не була учасником даної кримінальної справи, подібні обставини щодо неї не перевірялися, тому колегія суддів не може прийняти вирок суду по справі за обвинуваченням ОСОБА_5 у скоєнні шахрайства відносно інших осіб, як беззаперечний доказ того, що ОСОБА_4 і гроші ОСОБА_3 передавав ОСОБА_5.

Також не можуть вплинути на правильність рішення суду посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки його представник приймав участь у справі, не позбавлений був реалізовувати процесуальні права, і не навів у апеляційній скарзі конкретних порушень процесуального законодавства, які б привели суд першої інстанції до неправильного висновку.

Переглядаючи рішення суду в частині відмови у стягненні сум, нарахованих позивачем як відсотки за користування її безпідставно отриманими грошима, колегія суддів також погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

Частиною 1. ст.1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правої підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася, або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Згідно до положень ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Тобто, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти, за весь період безпідставного використання таких грошових коштів набувач має сплатити проценти. Розмір і порядок сплати процентів визначається відповідно до положень статті 536 ЦК. Стаття 536 ЦК сама по собі не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, віддаючи це на вирішення на рівні договору або закону. Тобто сторони зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави можуть укласти договір, в якому визначити розмір процентів, в разі недосягнення з цього приводу згоди розмір процентів за користування грошовими коштами може визначатися за правилами ст. 1048 ЦК (у розмірі облікової ставки НБУ).

Зі справи вбачається, що жодних договірних відносин між сторонами не існувало.

Позивач в суді наполягала, що отримала кредит виключно для оплати договору з ОСОБА_5 по виготовленню і встановленню ПВХ конструкцій, і не оспорювала, що гроші були перераховані на реквізити ОСОБА_4, вказані ОСОБА_5 у якості реквізитів оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач погасила кредити банку в повному обсязі згідно з умовами договорів, в тому числі, виплатила відсотки за користування кредитними коштами в сумі 3807 грн. ( а.с. 13-23).

Звертаючись до суду, позивач надала розрахунок процентів за користування відповідачем її грошовими коштами за період з 16.07.2013 року по 10.06.2013 року в сумі 3807 грн та за період з 11.06.2013 р. по день звернення до суду 05.08.2014 р. в сумі 10605,02 грн, при цьому вона виходила з процентної ставки, зазначеної у кредитному договорі між нею та банком. Разом з тим, ОСОБА_3 не довела суду наявність договірних відносин між нею та відповідачем, не обґрунтувала вимоги про стягнення на її користь суми 14412,02 грн відповідними нормами закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну оцінку, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що добровільні витрати позивача на оплату відсотків банку за користування кредитними грошима не залежать від отримання або неотримання відповідачем суми 7855 грн від ОСОБА_3, і законних підстав для скасування оскаржуваного рішення в цій частині також не вбачається.

Нових доказів, які б спростовували правильність висновку суду першої інстанції, апеляційному суду позивачем також не надано.

Доводи апеляційної скарги позивача про незаконність рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача суми процентів в розмірі 14412,02 грн, розрахованих ОСОБА_3 по аналогії з відсотками, встановленими їй банком за користування кредитними коштами, не є слушними, оскільки не грунтуються на законі.

Положеннями статті 79 ЦПК України передбачено, що витрати на правову допомогу входять до витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Звертаючись до суду, позивач просила відшкодувати їй витрати на правову допомогу в розмірі 1450 грн..

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем та її представником суду надані договір про надання правової допомоги та представництва від 06.10.2014 року; копія свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю; акт прийому-передачі наданих послуг від 12.01.2015 року; розписка адвоката Коваль Л.Л. про отримання від ОСОБА_3 грошової суми 1450 грн за надання правової допомоги по даному спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції відмовив у таких вимогах у зв'язку з недоведеністю належними та допустимими доказами складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, оскільки розписка адвоката про отримання суми оплати не є фінансовим документом, що відповідає вимогам закону, і тому не може бути належним підтвердженням таких витрат.

Колегія суддів не може не погодитись із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу.

Відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно зі ст.ст. 84, 88 ЦПК України та ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Відповідно до ст.1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах ? суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач на підвтердження оплати правової допомоги надав розписку адвоката від 12.01.2015 року про отримання від ОСОБА_3 суми 1450 грн (а.с.82).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно відмовив у відшкодуванні витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати належно не підтверджені.

У зв'язку із тим, що питання про розподіл судових витрат вирішено судом у відповідності до закону, колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про необхідність скасування судового рішення в частині відмови витрат на правову допомогу із стягненням їх з відповідача.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційні скарги підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді: