Постанова № 43746535, 21.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа № 908/186/15-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт", смт. Розівка, Розівський район, Запорізька область (вх. № 2031 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2015р. у справі № 908/186/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт", смт. Розівка, Розівський район, Запорізька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізон-Імпорт", м. Пологи, Пологівський район, Запорізька область

про визнання недійсною третейської угоди, викладеної у вигляді третейського застереження у п.8.2. договору поставки сільськогосподарської техніки, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт" звернулось до господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізон-Імпорт" про визнання недійсною третейської угоди, викладеної у вигляді третейського застереження у пункті 8.2. Договору поставки сільськогосподарської техніки № ОМ-051/2012, що укладений між сторонами у справі 04.09.2012р.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що третейське застереження, викладене у пункті 8.2. Договору поставки сільськогосподарської техніки № ОМ-051/2012 від 04.09.2012р., не відповідає діючому законодавству, оскільки містить посилання на конкретний постійно діючий третейський суд, але регламент цього третейського суду не є невід’ємною частиною договору та позивачу не надався, що позбавляє його права на судовий захист. Разом із визнанням третейської угоди недійсною, позивач просив судові витрати, пов’язані із розглядом справи, віднести на відповідача.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.02.2015р. по справі № 908/186/15-г (суддя Гончаренко С.А.) в позові відмовлено.

Позивач з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення й неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2015р. по справі № 908/186/15-г скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, позивач просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2015р. по справі № 908/186/15-г апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.04.2015р. о 15:00 год.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізон-Імпорт" надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає, що позивачем не доведена належними та допустимими доказами невідповідність третейського застереження внутрішній волі останнього, а також не підтверджено те, що спірна угода суперечить вимогам чинного законодавства. Просить рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

21.04.2015р. від позивача, заявника апеляційної скарги, електронною поштою та факсом (вх. №№ 6494, 6495) надійшло клопотання, в якому скаржник просить розгляд справи відкласти, в зв’язку з тим, що його представники не змогли взяти білети на 20.04.2015р. та 21.04.2015р., так як проживають у зоні АТО – Донецька область, м. Маріуполь, поблизу якого ведуться бойові дії.

Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські справи на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу.

У відповідності до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість відкладення розгляду справи за умови наведення обставин, які перешкоджають розгляду справи в даному судовому засіданні, але можуть бути усунуті до наступного судового засідання.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Проте наведені позивачем обставини в даному випадку є такими, що не перешкоджають розгляду справи в даному судовому засіданні 21.04.2015р. по суті.

Таким чином, розглянувши заявлене позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки в даному випадку неявка представника позивача в засідання суду апеляційної інстанції не перешкоджає перегляду прийнятого у даній справі рішення в апеляційному порядку, а справа може бути розглянута без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами і наведеними позивачем в апеляційній скарзі доводами. Додаткових пояснень по суті спору, окрім зазначених в апеляційній скарзі, позивачем суду не надано та будь-яким засобом зв’язку (поштою, електронною поштою, факсом, кур’єрською службою, тощо) на адресу суду не направлено, хоча позивач мав на це достатньо часу.

Представник відповідача в дане судове засідання 21.04.2015р. не з’явився, хоча судом апеляційної інстанції вжито заходи щодо належного його повідомлення про день, час та місце розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, виходячи з наступних обставин.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 04 вересня 2012 року між відповідачем у даній справі - Товариством з обмеженою відповідальністю “Бізон-Імпорт” (постачальник) та позивачем у даній справі - Товариством з обмеженою відповідальністю “Розагропродукт” (покупець) був укладений договір № ОМ-051/2012 поставки сільськогосподарської техніки (далі - Договір).

Даний Договір містить третейську угоду, викладену у вигляді третейського застереження в п. 8.2, а саме: “Спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього Договору (правочину), або в зв’язку з ним, або витікають з нього, в частині здійснення сторонами розрахунків за Договором, та в частині застосування штрафних санкцій за порушення умов розрахунків, підлягають остаточному вирішенні у постійно діючому Третейському суді при Асоціації “Правова ліга” у відповідності з його регламентом. Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі з одного третейського судді. Місце знаходження третейського суду та місце розгляду спору: м. Тернопіль, майдан Волі, 4, поштовий індекс 46001. Мова третейського судочинства - Українська. Усі інші спори, що витікають з даного договору розглядаються господарськими судами відповідно до встановленої підсудності розгляду спорів. При невиконанні (неналежному виконанні) платежів згідно із строками, що погоджені в цьому Договорі Постачальник має право відмовитись від цього Договору. Сторони є такими, що розуміють правовий зміст та правові наслідки цієї третейської угоди та вважають їх звернення до Третейського суду достатнім заходом захисту своїх прав”.

Як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і під час апеляційного провадження позивач стверджує, що пункт 8.2. Договору є таким, що не відповідає вимогам статей 2, 12, 14 Закону України «Про третейські суди», внаслідок чого просить суд визнати третейську угоду, укладену у вигляді третейського застереження у пункті 8.2. Договору поставки сільськогосподарської техніки № ОМ-051/2012 від 04 вересня 2012 року, недійсною, посилаючись на норми статей 16, 203, 215, 217 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що положення пункту 8.2. Договору не суперечать положенням Закону України «Про третейські суди», а позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон пов'язує недійсність третейської угоди.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2 статті 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ «Про оренду землі» та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 7 постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Згідно статтею 5 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Третейський суд - це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом України «Про третейські суди», для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Положення статті 12 Закону України «Про третейські суди» регулюють питання щодо виду та форми третейської угоди, в тому числі передбачають, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Згідно з частиною 7 статті 12 Закону України «Про третейські суди» у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Зокрема, обов’язковою умовою правомірності третейського розгляду є належність форми і змісту третейської угоди та наявність у ній всіх істотних умов.

Господарським судом обґрунтовано встановлено, що пункт 8.2. Договору поставки сторони виклали третейську угоду у вигляді третейського застереження.

Дана умова, що викладена у пункті 8.2. Договору, є невід’ємною його частиною, і розглядати її окремо від Договору в цілому неможливо. Так, нею визначено коло спорів, що можуть бути передані на розгляд третейського суду визначено, а саме: “Спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього Договору (правочину), або в зв’язку з ним, або витікають з нього, в частині здійснення сторонами розрахунків за Договором, та в частині застосування штрафних санкцій за порушення умов розрахунків”. Дата та місце укладення договору зазначені в його преамбулі, а реквізити сторін з зазначенням їх адрес знаходиться в розділі 11 Договору. Разом з цим, господарським судом правильно визначено, що оскільки третейське застереження є складовою частиною договору, то потреба у дублюванні інформації щодо реквізитів сторін, дати та місця укладення застереження, безпосередньо в пункті 8.2. Договору - відсутня.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Проте, матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про невідповідність волевиявлення позивача під час підписання договору його внутрішній волі.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України “Про третейські суди”, якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід’ємна частина третейської угоди.

Зазначена норма закону не містить імперативних вказівок про викладення регламенту третейського суду у тексті договору чи самого третейського застереження. Регламент є документом, затвердженим безпосередньо третейським судом і не потребує додаткового схвалення сторонами третейського розгляду. Таке схвалення або погодження сторонами з його умовами є автоматичним при визначенні конкретного третейського суду.

Слово “розглядається” в контексті даної норми вказує на те, що сторони обравши конкретний третейський суд автоматично погодились на застосування при третейському розгляді регламенту цього третейського суду.

З огляду на це колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на те, що регламент не являється невід’ємною частиною Договору поставки, а оскаржувана угода не відповідає вимогам Закону України «Про третейські суди».

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували ненадання для ознайомлення позивача з регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації “Правова ліга” (місцезнаходження третейського суду: м. Тернопіль, майдан Волі, 4, 46001).

Натомість факт необізнаності позивача з регламентом третейського суду, на чому наполягає скаржник, не має наслідком недійсність третейської угоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду також вважає, що пункт 8.2. Договору поставки не суперечить положенням Закону України «Про третейські суди» та вимогам чинного законодавства України.

Окрім цього, невідповідність умов третейської угоди регламенту не має наслідком недійсності таких умов, оскільки за будь-яких обставин, у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду, застосовуються положення регламенту (частина 3 статті 12 Закону України «Про третейські суди»).

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із відповідним викладенням конкретних умов договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.01.2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Неможливість реалізації даного третейського застереження, у тому числі з підстав необізнаності позивача з регламентом третейського суду, останнім не доведена, та не може свідчити про недійсність даного застереження, оскільки в такому випадку сторони можуть скористатись своїм правом на звернення до суду для захисту своїх прав чи охоронюваних законом інтересів.

Звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає спосіб захисту порушених або оспорюваних інтересів.

Таким чином, третейська угода є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність жодним чином не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, та в свою чергу не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.

Отже, у разі відсутності волі у позивача на звернення до третейського суду чинне законодавства України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці 7 статті 2, статті 3 Закону України «Про третейські суди», є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права на захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин, передбаченого статтею 55 Конституції України.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачений вичерпний перелік спорів, підвідомчих господарським судам України. Згідно із частиною 2 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених пунктом 4 частини 1 даної статті, та інших спорів, передбачених законом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що діючим процесуальним законодавством не передбачено обмежень юрисдикції господарського суду у зв'язку з наявністю між сторонами третейської угоди.

Відповідно до статті 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що позивач не довів наявність підстав, з якими закон пов'язує недійсність пункту 8.2. Договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2015 року у справі № 908/186/15-г прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, підстави для задоволення вимог апеляційної скарги позивача - відсутні.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Розагропродукт", смт. Розівка, Розівський район, Запорізька область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 27.02.2015р. у справі № 908/186/15-г залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено 22.04.15р.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.