Постанова № 43746192, 20.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. Справа № 908/4219/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Потапенко В.І. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Єфременко О.О., довіреність від 18.04.2014 р. № 14-88

відповідача - Фоменко Г.Г. за довіреністю №1 від 02.01.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2020 З/3) на рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. у справі № 908/4219/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація", м. Вугледар Донецької області

про стягнення 3 742 049,22 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікації" про стягнення 3 742 049,22 грн. , в тому числі: 2969329 грн. 43 коп. основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2798-БО-6 від 28.12.2012 р., 259532 грн. 63 коп. пені, 116280 грн. 87 коп. річних процентів, 396906 грн. 29 коп. втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03 березня 2015 року у справі № 908/4219/14 (суддя Попова І.А.) позовні вимоги задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 2969329 грн. 43 коп. боргу 129766,43 грн. пені, 396138,84 грн. втрат від інфляції, 116280,84 грн. річних процентів, 73080 грн. судового збору.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які господарський суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність викладених в рішенні місцевого господарського суду висновків, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить це рішення в частині відмови у стягненні 129 766,32 грн. пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що всупереч вимогам статті 4-2 ГПК України щодо рівності учасників процесу перед законом і судом, оскаржуване рішення в частині обґрунтування зменшення розміру неустойки містить лише доводи та аргументи, на яких ґрунтувалося клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки без зазначення доказів, на підставі яких прийнято рішення та в порушення вимог ч. 3 статті 83 ГПК України в рішенні не наведено виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру пені і таких доказів не було надано відповідачем.

При цьому позивач зазначає, що тяжкий фінансовий стан відповідача, на який він посилався в обґрунтування свого клопотання про зменшення розміру пені відповідно до положень статті 617, 625 ЦК України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Також позивач зазначає на те, що господарським судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення розміру пені в порушення вимог ч. 1 статті 233 ГПК України не було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, фінансовий стан кредитора, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Позивач посилається на те, що зменшення розміру пені спричиняє йому значні збитки, оскільки він як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і за спірним договором закуповує природний газ за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків та жорсткі санкції за їх порушення і внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками 20-24%, заборгованість за якими складає 15 329 631 000 грн., а єдиним джерелом погашення цієї заборгованості є стягнення з боржників пені в розмірі, передбаченому умовами договорів. При цьому позивач зазначає, що відповідно до наявного у матеріалах справи звіту про фінансові результати за 2013 рік у зв''язку з невиконанням контрагентами, в тому числі і відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого природного газу Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" понесла збитки у великому розмірі.

Окрім цього позивач вказує на те, що ним як гарантованим постачальником природного газу відповідно до положень Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» від 25.07.2012 р. № 705 закупівля та постачання природного газу споживачам відбувається за цінами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Позивач не може відмовитися від постачання газу споживачам, незалежно від свого фінансового стану, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів і водночас несе обов'язок щодо своєчасних розрахунків з газодобувними підприємствами за договорами, за невиконання яких встановлені жорсткі фінансові санкції.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на те, що господарським судом Запорізької області було в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають суттєве значення для справи та дотримано норми матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз" (продавець, позивач у справі) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради" (покупець) укладено договір № 13/2798-БО-6 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ, на умовах цього договору. Пунктом 2.1 договору сторони погодили обсяги газу, що планується передати.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Ціна газу визначена сторонами в розділі 5 договору.

Згідно з пунктом 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, на виконання умов договору № 13/2798-БО-6 позивач передав КП "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради" протягом січня - грудня 2013 року імпортований природний газ на загальну суму 3576329 грн. 43 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.09.2013 р., від 31.10.2013 р., від 30.11.2013 р., від 31.12.2013 р., підписаними уповноваженими особами сторін та скріплені печатки підприємств. Зазначені акти, відповідно до п. 3.4 договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

26.11.2014 р. Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач у справі, кредитор), Комунальним виробничим підприємством "Керуюча компанія з житлово-комунальних послуг Вугледарської міської ради" (первісний відповідач у справі, первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Водотеплокомунікація" (належний відповідач у справі, новий боржник) укладено договір № 2586/14 про переведення боргу, відповідно до якого за згодою кредитора первісний боржник перевів на нового боржника свій борг, а новий боржник прийняв на себе борг первісного боржника та замінив первісного боржника у зобов'язанні. За договором до нового боржника переходить обов'язок первісного боржника щодо сплати суми боргу, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за договором № 13/2798-БО-6 від 28.12.2012 р.

Згідно зі ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В пункті 2.1 договору № 2586/14 про переведення боргу сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника станом на момент укладання даного договору становить 2969329 грн. 43 коп.

Таким чином на підставі договору № 2586/14 про переведення боргу від 26.11.2014 р. боржником за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2798-БО-6 від 28.12.2012 р. став відповідач у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження по даній справі відповідачем здійснено часткову оплату заявленої до стягнення заборгованості за природний газ в розмірі 10000 грн., про що свідчить надане відповідачем платіжне доручення № 7 від 19.02.2015 р.

Зважаючи на вказану часткову сплату заборгованості, господарський суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині її стягнення з відповідача на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України через відсутність предмету спору.

Несплаченою залишилась заборгованість відповідача в сумі 2959329 грн. 43 коп.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги про стягнення 2959329 грн. 43 коп. основного боргу за спожитий природний газ за період з січня 2013 року по грудень 2013 року обґрунтовані, підтверджені доданими розрахунками та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 116280 грн. 87 коп. річних процентів, 396906 грн. 29 коп. втрат від інфляції та 259532 грн. 63 коп. пені колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх часткове задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було наведено вище, позивач виконав свій обов'язок по договору щодо поставки природного газу відповідачу, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений товар у встановлені договором строки, що останнім було здійснено частково.

Таким чином, відповідач є боржником по договору, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором чи законом.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, розрахунок заявленої до стягнення суми річних процентів в розмірі 116280 грн. 87 коп., нарахованих з 14.02.2013 р. по 29.09.2014 р. за кожним актом відповідно, є вірним.

Щодо розрахунку втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 396906 грн. 29 коп. за період з лютого 2013 р. по серпень 2014 р. господарський свуд першої інстанції правомірно зазначив наступне.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Відповідачем допускалися порушення строку оплати за отриманий природний газ. Позивач розраховує втрати від інфляції грошових коштів із суми, яка визначена з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, що є невірним. Судом здійснено правильний розрахунок, відповідно до якого розмір втрат від інфляції грошових коштів складає 396138 грн. 84 коп.

Зважаючи на це господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги про стягнення втрат від інфляції грошових коштів в розмірі 396906 грн. 29 коп. такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 396138 грн. 84 коп.

Вимоги про стягнення пені в розмірі 259532 грн. 63 коп., нарахованої за період з 14.02.2013 р. до 29.09.2014 р., позивач обґрунтовує п. 7.2 договору, яким передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розрахунок суми заявленої до стягнення пені є вірним.

Відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені, річних процентів та втрат від інфляції грошових коштів на 90% у зв'язку тим, що надходження коштів до м. Вугледар за послуги з постачання теплової енергії знизилося внаслідок того, що на території Донецької області проводиться Антитерористична операція та наявна заборгованість у містоутворюючих підприємств і населення з оплати теплопостачання. Відповідач просить врахувати, що ТОВ створено в 2013 році членами трудового колективу комунального підприємства, з метою ведення діяльності з надання послуг у сфері тепло-, водопостачання.

Господарський суд першої інстанції правомірно скористався своїм правом, наданим п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшив на 50% розмір пені.

При цьому суд правильно відмовив у зменшенні інфляційних та 3 % річних, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, пославшись на те, що ці нарахування не є штрафними санкціями та не можуть бути зменшені судом в порядку ст. 83 ГПК України.

Так, частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст.233 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», зазначено, що вирішуючи питання про зменшення на підставі п. 3 статті 83 господарського процесуального кодексу України розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому слід враховувати, що ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України.

За переконанням колегії суддів, господарським судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено винятковість обставин у даній справи, з урахуванням балансу інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, поважних причин неналежного виконання зобов'язання, що не залежали від волевиявлення відповідача, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, що пов'язано з наступними обставинами.

Відповідач є підприємством, що надає послуги з теплопостачання і забезпечує функціонування інфраструктури міста Вугледар Донецької області, боржниками підприємства є населення та містоутворюючи підприємства, а також організації, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів.

З наданих відповідачем звітів про фінансові результати за 2013 рік та 2014 рік, балансів станом на 31.12.2013 р. та на 31.12.2014 р. вбачається збитковість його діяльності.

Згідно з довідками відповідача, підписаними керівником та головним бухгалтером Товариства існує значна дебіторська заборгованість населення, організацій, що фінансуються з державного, місцевого та обласного бюджетів та інших споживачів за надані ним послуги з теплопостачання станом на 01.01.2015 рік в сумі 9039, 4 тис. грн., а станом на 01.03.2015 рік в сумі 12771, 1 тис. грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором обумовлено його тяжким фінансовим станом, який виник внаслідок збиткової діяльності через заборгованість населення та підприємств і організацій м. Вугледар , в тому числі тих, що фінансуються з місцевого та державного бюджетів, а також тим, що заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2798-БО-6 від 28.12.2012 р. було йому передано вже під час розгляду даної справи в суді першої інстанції на підставі договору про переведення боргу від 26.11.2014 р.№ 2586/14.

При цьому слід врахувати знаходження підприємства відповідача у зоні проведення антитерористичної операції, оскільки вказана обставина ускладнює здійснення господарської діяльності, тягне за собою зниження платоспроможності населення та інших споживачів послуг з теплопостачання, які мають значну заборгованість перед відповідачем.

Господарський суд першої інстанції правильно врахував факт часткової оплати на час винесення рішення вартості природного газу, що свідчить про намагання підприємства виконувати зобов'язання, вести господарську діяльність та зберегти робочі місця.

При цьому суд першої інстанції зазначив що штрафні санкції не є доходом, на який розраховують суб'єкти господарювання при укладанні договорів, не є компенсацією збитків позивача, сплата втрат від інфляції грошових коштів та річних процентів і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Окрім цього заборгованість за договором про переведення боргу від 26.11.2014 р.№ 2586/14 не сплачувалась у зв'язку з тим, що перераховані відповідачем позивачу кошти на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» уповноваженим банком перераховувались на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, що затверджується Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Зважаючи на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності виняткових обставин для зменшення суми пені.

До того ж, нормами 83 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій при наявності виняткових обставин, а тому посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом даних норм слід залишити поза увагою.

Вказане вище відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Вищого господарського суду України від 19.12.2012 року у справі №5023/3165/12 та від 10.04.2013 року у справі №5023/5039/12.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 р. у справі № 908/4219/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 22.04.15 р.

Головуючий суддя Горбачова Л.П.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Тарасова І. В.