Постанова № 43746141, 15.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2015 р. Справа № 920/1849/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І. В., суддя Горбачова Л.П., суддя Барбашова С.В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Гуринець В.О., дов. №9832 від 26.05.2014

відповідача - Тищенко А.В., дов. від 29.12.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе", м. Суми (вх.№ 1111 С/3-12)

на рішення господарського суду Сумської області від 19.01.2015 по справі № 920/1849/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе", м. Суми

про стягнення 1 520 043,75 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року позивач - ПрАТ "Інформаційні комп'ютерні системи", м. Київ, звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача - ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе", м. Суми та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача заборгованість за Ліцензійним договором №ССу-075-12 від 20.12.2012 у сумі 1520043,75 грн., у тому числі: основний борг у сумі 1414523,60 грн., який складається з суми фактичного боргу - 755 915,79 грн. та суми курсової різниці - 658 607,81 грн., пеню за прострочення виконання зобов'язання у сумі 87 944,25 грн., 3% річних у сумі 17 575,90 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.01.2015 по справі № 920/184914 (суддя Котельницька В.Л.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе" на користь Приватного акціонерного товариства "Інформаційні комп'ютерні системи" 755915 грн. 79 коп. боргу, 87944 грн. 25 коп. пені, 17575 грн. 90 коп. - суму 3% річних, 17228 грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову - відмовлено

Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області від 19.01.2015 по справі № 920/184914 частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині стягнення основного боргу в розмірі 21 884,91 грн., а також суми пені та 3% річних, нарахованих на вказану суму скасувати.

В обґрунтування викладених вимог відповідач посилається на те, що позивач в односторонньому порядку змінив суму винагороди шляхом складання акту № 2 від 27.12.2013, у якому на відміну від договору вказав суму винагороди у розмірі 955915,79 грн., що на 21884,91 грн. більше, ніж передбачено договором. Відповідач вважає, що саме лише факт підписання даного акту не породжує обов'язку сплачувати позивачу винагороду у більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, оскільки акт не визначає вартості винагороди і його підписання не може вважатися погодженням нової ціни. Таким чином, оскільки сторонами не було внесено зміни до договору в частині збільшення суми винагороди за другий період користування, відповідач вважає позовні вимоги в частині стягнення 21884,91 грн. та нарахованих на цю суму пеню, а також 3% річних, необґрунтованими.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. При цьому позивач, в спростування наведених відповідачем доводів, зазначає про те, що ліцензійним договором було передбачено можливість здійснення перерахунку вартості ліцензій у випадку зростання середньозваженого курсу долара США до гривні за даними НБУ. Оскільки на дату підписання акту № 2 від 27.12.2013 середньозважений курс долара США до гривні за даними НБУ дійсно виріс, сторонами було досягнуто взаємної згоди щодо пропорційного збільшення розміру винагороди за кожну ліцензію. Позивач також посилається на відсутність з боку відповідача жодних зауважень до акту № 2 або відмови від його підписання.

23.03.2015 відповідач надав до суду додаткові докази по справі, зокрема копію листа, на підставі якого відповідач висловив сумнів щодо наявності у позивача права передавати ліцензії на право користування програмним забезпеченням.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 розгляд справи відкладено на 06.04.2015.

03.04.2015 позивач надав свої пояснення по справі, в яких заперечує відносно наданого відповідачем листа, які вважає неналежним доказом у справі, оскільки він не підписаний посадовою особою позивача, не містить печатки та необхідних реквізитів. Позивач вказує на те, що ПрАТ «Інком» мав всі права для передачі ліцензії за другий період користування своєму клієнту - ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе".

06.04.2015 відповідач надав доповнення до апеляційної скарги, в яких зокрема посилається на те, що акт передачі ліцензії від 27.12.2013 був підписаний позивачем на момент, коли позивач вже не мав ліцензії у зв'язку з припиненням ліцензійного договору з право володільцем ліцензії - Компанією Microsoft, тому позивач безпідставно вимагає від відповідача оплати вартості ліцензій, які позивач фактично не передавав. Крім того, відповідач вважає, що в силу ч. 5 ст. 1109 ЦК України укладений між сторонами договір є нікчемним в частині надання ліцензій за 2-й період користування відповідно до акту № 2 від 27.12.2013 на суму 955915,79 грн., що є предметом позовних вимог.

В судовому засіданні 06.04.2015 оголошено перерву до 15.04.2015.

15.04.2015 позивач надав додаткові пояснення по справі, в яких зазначає про те, що акт № 2 від 27.12.2013 до ліцензійного договору був підписаний сторонами до закінчення строку дії угоди з Microsoft Ireland Operations Limmited, а отже ПрАТ «Інком» мав усі права для передачі ліцензії за другий період користування ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе".

15.04.2015 відповідач надав пояснення по справі, в яких вважає, що позивач на момент надання відповідачу ліцензії на другий період користування, не міг її надати в зв'язку з припинення дії договору, укладеного з Компанією Microsoft та не продовженням останньою строку дії раніше наданих ліцензій.

В судовому засіданні сторони підтвердили свої позиції, викладені в апеляційній скарзі, запереченнях на неї та додаткових письмових поясненнях по справі.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 20.12.2012 між сторонами був укладений ліцензійний договір № ССу-075-14, згідно умов якого позивач зобов'язався у рамках ліцензійної угоди, укладеної з Microsoft Ireland Operations Limited, передати відповідачу ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмними продуктами Microsoft (п.2.1), а відповідач зобов'язався прийняти право користування програмними продуктами, що визначені у Додатку № 1, та оплатити їх у строки та на умовах, установлених у розділі 3 даного договору (п. 2.10).

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що свої зобов'язання за договором він виконав належним чином, своєчасно передавши відповідачеві ліцензії за перший та другий періоди користування, а також додаткові ліцензії, які надавалися ліцензіату на підставі додаткових угод до договору (Акт №1 від 29.12.2012 на суму 934030,88 грн.; Акт №2 від 27.12.2013 на суму 955915,79 грн.; Акт №2 від 30.09.2013 на суму 1103475,96 грн.).

Відповідачем, у свою чергу, був здійснений лише частковий розрахунок за передані ліцензії, а саме: була сплачена сума винагороди за перший період користування у повному розмірі, що підтверджується платіжними дорученнями №11703 від 04.07.2013, №10663 від 13.06.2013, №9634 від 06.06.2013, №9335 від 31.05.2013, №8207 від 15.05.2013, №7238 від 26.04.2013, №6237 від 12.04.2013, №5503 від 05.04.2013, №4524 від 13.03.2013, на загальну суму 934 030,88 грн.; 24.02.2014 відповідачем було перераховано 1095223,68 грн. у якості оплати за додаткові ліцензії, надані відповідно до умов додаткових угод до договору, що підтверджується платіжним дорученням №2638 від 24.02.2014; 29.08.2014 відповідачем була здійснена часткова оплата винагороди за другий період користування ліцензіями, що підтверджується платіжним дорученням № 9996 від 28.08.2014 на суму 200000,00 грн.

Відповідно до п. 3.4.5 договору від 20.12.2012, оплата за другий період користування ліцензіями мала бути здійснена ліцензіатом до 27.02.2013.

Однак в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач не сплатив повну суму, обумовлену ліцензійним договором, перерахувавши позивачеві лише 2229254,56 грн. (зокрема, за актом № 2 від 27.12.2013 відповідач здійснив оплату за другий період користування ліцензіями з порушенням строків).

Таким чином, станом на дату розгляду справи, з урахуванням наданих позивачем уточнених позовних вимог відповідач мав фактичну несплачену заборгованість за другий період користування ліцензіями у розмірі 755915,79 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за Ліцензійним договором № ССу-075-12 від 20.12.2012, яка складається з суми фактичного боргу - 755 915,79 грн. та суми курсової різниці - 658 607,81 грн., пені за прострочення виконання зобов'язання в сумі 87 944,25 грн., 3% річних у сумі 17 575,90 грн.

Враховуючи, що виконання позивачем робіт підтверджується матеріалами справи, відповідачем належними доказами не спростовується, останній не надав суду доказів погашення суми боргу, жодних аргументованих заперечень не навів, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, позовні вимоги про стягнення з відповідача 755 915,79 грн. основного боргу визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з встановленням факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 17575,90 грн. - 3% річних, а також пені в розмірі 87944,25 грн., нарахованої на підставі п. 5.3 договору в зв'язку з порушенням відповідачем термінів оплати винагороди за надані ліцензії, визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства та обґрунтовані наданим позивачем розрахунком.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми курсової різниці - 658 607,81 грн., суд першої інстанції виходив з обставин за якими встановив, що направлені позивачем 02.10.2014 на адресу відповідача два оригінали додаткової угоди №ССу-075-12-3 від 24.09.2014, відповідно до якої був здійснений перерахунок розміру винагороди за ліцензії, залишились відповідачем не підписаними. В зв'язку з чим суд вважав, оскільки можливості одностороннього внесення змін до договору умовами діючого договору не передбачено, тому додаткова угода №Ссу-075-12-3 не може вважатися укладеною в зв'язку з відмовою відповідача від її підписання. Таким чином, вимога позивача в частині стягнення 658607,81 грн. курсової різниці у зв'язку зі зростанням офіційного курсу долара США до гривні визнана судом першої інстанції неправомірною та такою, що задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні, узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та викладених відповідачем заперечень, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за ліцензійним договором № ССу-075-14, укладеним між сторонами по справі 20.12.2012.

Згідно ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Так, відповідно до п. 2.1 договору позивач зобвогязався передати відповідачу ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмними продуктами Microsoft, а відповідач зобов'язався прийняти право користування програмними продуктами, що визначені у Додатку № 1, та оплатити їх у строки та на умовах, установлених у розділі 3 даного договору (п. 2.10).

Згідно Ліцензійної угоди з Microsoft Ireland Operations Limited Приватне акціонерне товариство "Інформаційні комп'ютерні системи", уповноважений надавати в користування ліцензоване програмне забезпечення Microsoft користувачам на території України.

Перелік програмних продуктів, дозвіл на використання яких надається, погоджений сторонами договору від 20.12.2012 у додатку №1 до договору, вартість ліцензій була погоджена сторонами у додатку №2.

Крім того, сторонами були підписані дві додаткові угоди до договору: додаткова угода №ССу-075-12-1 від 27.09.2013 та додаткова угода №ССу-075-12-2 від 14.11.2013, відповідно до умов яких позивачем (субліцензіаром) відповідачу (ліцензіату) надавалися додаткові ліцензії, текст договору був доповнений додатками №1-1 та №2-1, а також змінена загальна сума винагороди за договором.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № ССу-075-12-2 від 14.11.2013, загальна сума винагороди за договором, виходячи з кількості ліцензій для кожного програмного продукту, зазначеного у додатках №1 та №1-1 до договору, складає 3897316,32 грн. (три мільйони вісімсот дев'яносто сім тисяч триста шістнадцять гривень 32 коп.), без ПДВ., а сума винагороди за додатково надані ліцензії на програмні продукти, перелічені у Додатку №1-1, складає 1095223,68 грн., без ПДВ.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, своєчасно передавши відповідачеві ліцензії за перший та другий періоди користування, а також додаткові ліцензії, які надавалися ліцензіату на підставі додаткових угод до договору (Акт №1 від 29.12.2012 на суму 934030,88 грн.; Акт №2 від 27.12.2013 на суму 955915,79 грн.; Акт №2 від 30.09.2013 на суму 1103475,96 грн.).

Відповідно до п. 3.4.5 договору від 20.12.2012, оплата за другий період користування ліцензіями мала бути здійснена ліцензіатом до 27.02.2013.

Однак в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач не сплати повну суму, обумовлену ліцензійним договором, перерахувавши позивачеві лише 2229254,56 грн., в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за другий період користування ліцензіями у розмірі 755915,79 грн.

Відповідач виниклу у нього заборгованість в повному обсязі не визнає, посилаючись на те, що позивач в односторонньому порядку змінив суму винагороди шляхом складання акту № 2 від 27.12.2013, у якому на відміну від договору вказав суму винагороди у розмірі 955915,79 грн., що на 21884,91 грн. більше, ніж передбачено договором. Відповідач вважає, що саме лише факт підписання даного акту не породжує обов'язку сплачувати позивачу винагороду у більшому розмірі, ніж це передбачено умовами договору, оскільки акт не визначає вартості винагороди і його підписання не може вважатися погодженням нової ціни.

З приводу наведених відповідачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Так, матеріали справи свідчать про те, що відповідно до умов ліцензійного договору позивач передав відповідачу ліцензії за другий період користування, що підтверджується актом № 2 від 27.12.2013 на суму 955915,79 грн., який був підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств позивача та відповідача.

У відповідності з п. 3.4.2 договору загальна сума винагороди за другий період користування зазначена в таблиці № 2 (додаток № 2), дорівнює сумі 934030,88 грн.

Разом з цим, п. 3.6 договору сторони домовились про можливість здійснення перерахунку вартості ліцензії у випадку зростання середньозваженого курсу долара США до гривні за даними НБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін.

Отже, підписавши акт № 2 від 27.12.2013, відповідач тим самим підтвердив свою згоду на зміну розміру винагороди за кожну ліцензію.

При цьому, в акті № 2 від 27.12.2013 зазначено, що підписання даного акту свідчить про відсутність до субліцензіара (позивача) претензій в частині надання Ліцензіату (відповідачу) ліцензій. Вказаний акт підписаний відповідачем без зауважень чи заперечень, у тому числі щодо суми винагороди. Наявність будь-яких відступів чи недоліків у виконанні позивачем своїх зобов'язань за ліцензійним договором відповідачем не наведено та таких доказів матеріали справи не містять. Під час розгляду справи відповідач жодним чином не посилався на неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором. Отже, підписання відповідачем акту № 2 від 27.12.2013 підтверджує той факт, що відповідач прийняв від позивача зазначені в акті ліцензії та взяв на себе зобов'язання по оплаті суми винагороди за передані ліцензії, що вказана в акті та погоджена відповідачем в момент його підписання. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Слід зазначити, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не було надано будь-яких заперечень щодо суми, вказаної в акті № 2 від 27.12.2013, тобто заявлена сума основного боргу в розмірі 755915,79 грн. відповідачем фактично не була спростована жодним доказом.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача про те, що акт передачі ліцензії від 27.12.2013 був підписаний позивачем на момент, коли позивач вже не мав ліцензії у зв'язку з припиненням ліцензійного договору з право володільцем ліцензії - Компанією Microsoft, тому позивач безпідставно вимагає від відповідача оплати вартості ліцензій, які позивач фактично не передавав.

Так, відповідно до умов Ліцензійного договору № ССу-075-12 від 20.12.2012р. ПрАТ «Інком» діяв як Субліцензіар, на підставі укладеної з Ліцензіаром, Microsoft Ireland Operations Limited, угоди Microsoft Channel Agreement #5076000, яка уповноважує Субліцензіара надавати в користування ліцензоване програмне забезпечення Microsoft на території України.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що ця угода була припинена на підставі додаткової угоди від 21.10.2013.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди, дата закінчення строку дії Партнерської угоди, вказана у розділі підписів Партнерської угоди, змінюється з З0 серпня 2013 на 31 грудня 2013. Відповідно до п. З додаткової угоди від 21.10.2013, протягом строку дії Партнерської угоди Компанія може тільки обслуговувати існуючих Клієнтів, які діють станом на дату набуття чинності Додатковою угодою, і виконувати фінансові зобов'язання перед Microsoft, які виникли до З0 вересня 2013 або в період дії цієї Партнерської угоди.

Ліцензійний договір №ССу-075-12 між позивачем та відповідачем був укладений 20.12.2012, тобто Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» станом на дату набуття чинності додатковою угодою від 21.10.2013 було клієнтом ПрАТ «Інком».

В свою чергу, акт №2 до ліцензійного договору № ССу-075-12 був підписаний сторонами 27 грудня 2013 року, тобто до закінчення строку дії угоди Microsoft Channel Agreement #5076000 між компаніями Microsoft Ireland Operations Limited та ПрАТ «Інком», а отже ПрАТ «Інком» мав усі права для передачі ліцензій за другий період користування своєму існуючому клієнту - Публічному акціонерному товариству «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе».

Посилання відповідача на копію листа (а.с. 129), на підставі якого відповідач висловив сумнів щодо наявності у позивача права передавати ліцензії на право користування програмним забезпеченням, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказаний лист не підписаний посадовою особою позивача, не містить печатки та необхідних реквізитів, в зв'язку з чим він не може вважатися належним доказом по справі.

Тоді як надані позивачем докази свідчать про наявність у ПрАТ «Інком» права для передачі ліцензії за другий період користування своєму клієнту - ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе".

Позивачем також до матеріалів справи надані докази про оплату вартості ліцензій ПрАТ «Інком» на користь Microsoft Ireland Operations Limited.

Вказані обставини свідчать про те, що ПрАТ «Інком» мало усі права для передачі ліцензії за другий період користування Публічному акціонерному товариству «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» відповідно до акту № 2 від 27.12.2013.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 7.3. ліцензійного договору № ССу-075-12 від 20.12.2012, у випадку не продовження дії угоди Microsoft Channel Agreement #5076000 ліцензіат не втрачає права користування програмними продуктами Microsoft, отриманого на підставі ліцензійної угоди та даного договору. Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе» не втрачає права користування програмними продуктами Microsoft з причини не продовження дії угоди Microsoft Channel Agreement #5076000 між ПрАТ «Інком» та компанією Microsoft Ireland Operations Limited.

За таких обставин, не заслуговують на увагу твердження відповідача про нікчемність договору в частині надання ліцензій за другий період користування відповідно до акту № 2 від 27.12.2013 на суму 955915,79 грн., що є предметом позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів визнає доведеним факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором щодо передачі відповідачеві ліцензії, у тому числі за другий періоди користування на підставі акту №2 від 27.12.2013 на суму 955915,79 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи доведеність виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а також беручи до уваги, що відповідачем заборгованість в розмірі 755915,79 грн. належними доказами не спростовується, доказів сплати суми боргу він не надав, аргументованих заперечень щодо позовних вимог не представив, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення суми боргу в зазначеній сумі є обґрунтованими, законними, підтвердженими належними доказами по справі та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з встановленням факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання у сумі 87 944,25 грн., 3% річних у сумі 17 575,90 грн., також є правомірними за їх документальною та матеріальною обґрунтованістю., оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства та обґрунтовані наданим позивачем розрахунком.

Таким чином, твердження заявника скарги про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 19.01.2015 по справі № 920/1849/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе", м. Суми залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 19.01.2015 по справі № 920/1849/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 20 квітня 2015 року

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Барбашова С.В.