Постанова № 43746113, 16.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа № 922/5417/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гур'єв А.А. за довіреністю б/н від 10.12.2014 р.

Ластовін О.С. за довіреністю б/н від 29.09.2014 р.

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 04.12.2014 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (вх. №1465 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.15 у справі № 922/5417/14

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", м. Київ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків

про стягнення коштів в розмірі 32 685,28 грн.

та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Харків

до Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", м. Київ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості у розмірі 32685,28 грн.

10 грудня 2014 року до господарського суду Харківської області надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", в якій позивач за зустрічним позовом просив визнати недійсним договір №КРБ - 52/17/11, укладений між сторонами 01.07.20011 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.02.2015 у справі № 922/5417/14 (суддя Денисюк Т.С.) в задоволенні первісного позову відмолено. зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір №КРБ - 52/17/11 від 01.07.2011, укладений між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4. Стягнуто з Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 судови збір за подання зустрічної позовної заяви в розмірі 1218,00 грн. Повернуто Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір в розмірі 609,00 грн., перерахований згідно платіжного доручення № ПН462966 від 24.02.2014.

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулась до господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 у справі № 922/5417/14 скасувати. Відмовити ФОП ОСОБА_4 в задоволенні зустрічного позову, первісний позов Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" задовольнити, судові витрати покласти на відповідача за первісним позовом.

В обґрунтування викладених вимог позивач посилається на неправомірність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісних позовних вимог з огляду на те, що ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" були порушені вимоги договору та закону щодо надання інформації про поточний перелік об'єктів авторського права та суміжних прав, що ним використовувались. Крім того, позивач вказує на безпідставність зустрічних позовних вимог про визнання договору недійсним внаслідок його укладення під впливом омани з боку ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав".

ФОП ОСОБА_4 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними відповідачем доводами не погоджується, посилаючись зокрема на те, що позивач за первісним позовом не мав наміри виконувати зобов'язання перед авторами творів, і цим ввів в оману ФОП ОСОБА_4 щодо своїх справжніх цілей під час укладання договору. Відповідач за первісним позовом вважає, що відсутність вимоги з боку позивача про надання інформації про перелік та об'єм використаних творів підтверджує, що кошти використовувались ним не для цілей, встановлених договором. Як зазначає ФОП ОСОБА_4, невиплата винагороди авторам творів є істотною обставиною для того, щоб вважати спірний договір таким, що не досяг і не міг досягти своєї мети. ФОП ОСОБА_4 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 23.03.2015 оголошено перерву до 06.04.2015.

02.04.2015 позивач за первісним позовом надав додаткові пояснення по справі, в яких спростовує наведені відповідачем доводи, посилаючись на норми ст. 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права», судову практику, а також зазначає про те, що питання надання звітів та інформації, про яку зазначає ФОП ОСОБА_4, не має значення для розгляду даної справи та не впливає на чинність спірного договору. Також, позивач вказує на те, що жодні східні музичні твори, які використовував відповідач, не виключені із управління позивача, а договір № КБР-52/07/11 від 01.06.2011 стосується всіх музичних творів без виключень.

03.04.2015 ФОП ОСОБА_4 надав свої пояснення по справі, в яких зазначає, що укладений з позивачем договір за своєю правовою природою мав бути ліцензійним договором, тому вважає, що в рамках вказаного договору він повинен діяти не у власних інтересах, а в інтересах власників відповідних прав та за їх дорученням, а плата повинна використовуватись позивачем на виплату ліцензійної винагороди саме авторам творів, які використовує відповідач.

В судовому засіданні 06.04.2015 оголошено перерву до 16.04.2015.

14.04.2015 ФОП ОСОБА_4 надав додаткові пояснення по справі, в яких підтвердив свою позицію, викладену в запереченнях на апеляційну скаргу.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01 липня 2011 року між Приватною організацією "Українська ліга авторських та суміжних прав" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 був укладений договір № КБР-52/07/11 (договір), відповідно до умов якого відповідач визнає, що він здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, а позивач, у свою чергу, надає відповідачу невиключне право на таке виконання (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договір набрав чинності з моменту його підписання, тобто з 01.07.2011 року і мав діяти до 01.07.2012 року.

Пунктом 4.2 договору було встановлено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1 дати припинення дії договору, від вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу. На момент звернення позивача до суду строк дії договору визначався періодом з 01.07.2011 року по 01.07.2015 року.

Пунктом 1.2 додатку №2 до договору загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договором (тобто з 01.07.2011 року) складала 800,00 грн.

За період з 01.07.2011 року до 31.10.2014 року відповідач повинен був здійснювати щомісячні платежі у розмірі 800,00 гривень за кожний місяць, натомість оплатив тільки 3200,00 грн., тобто за перші 4 місяці використання невиключних прав.

Згідно з розрахунками позивача за первісним позовом на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача за договором складала 28000,00 гривень, інфляційні втрати - 1535,71 гривень, три проценти з простроченої суми 1203,15 грн., пеня 1946,42 грн., загальна сума заборгованості становить 32685,28 гривень.

Заперечуючи проти позовних вимог позивача за первісним позовом, відповідач подав зустрічний позов, у якому зазначив про те, що під час укладання договору позивач не надав відповідачу документи, які б підтверджували право відповідача на підписання договорів подібного виду. Відповідач вказав на те, що у відповідності до Закону України "Про авторське право та суміжні права" правом укладання договорів про надання невиключної ліцензії на використання об'єктів авторського назва та суміжних прав мають юридичні особи, створені у відповідності до порядку, визначеного вказаним законом.

Крім того, відповідач за первісним позовом вважає, що під час укладання договору позивач ввів відповідача в оману щодо своїх справжніх цілей, оскільки позивач не збирався виплачувати винагороду авторам творів, які використовує відповідач, а збирався привласнити ці гроші.

У зв'язку із наведеним ФОП ОСОБА_4 вимагав визнати договір недійсним внаслідок того, що він був укладений під впливом обмани з боку позивача.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що відповідачем жодного разу не надавалася позивачу інформація про перелік об'єктів авторського права та суміжних права, які ним використовувалися. Зі свого боку позивач жодного разу не вимагав надання такої інформації. Тому суд дійшов висновку, що позивач фактично не мав можливості виконувати свої обов'язки перед авторами творів, і не прикладав до цього жодних зусиль. На підставі наведеного суд вважав, що позивач, укладаючи договір, не збирався виплачувати винагороду авторам творів.

Таким чином, вимога ФОП ОСОБА_4 про визнання договору №КЕ Р-52/07/11 від 01.07.2011 року недійсним визнана судом такою, що підлягає задоволенню на підставі частини 1 статті 230 ЦК України. Разом з цим, керуючись частиною 1 статі 236 ЦК України суд відмовив в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 32685,28 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитись з даними висновками, оскільки вони не відповідають обставинам справи, судом не вірно надано правову кваліфікацію спірним правовідносинам, в зв'язку з чим невірно застосовані норми матеріального права, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про визнання договору №КЕ Р-52/07/11 від 01.07.2011 року недійсним та застосував положення частини 1 статі 236 ЦК України, в якості підстави для відмови в задоволенні первісних позовних вимог.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Закон України "Про авторське право та суміжні права" (далі Закон) передбачає такий спосіб управління майновими правами суб'єктів авторського права та суміжних прав, як управління через організацію колективного управління (пункт "в" статті 45 Закону). Організація колективного управління у відповідності до закону є юридичною особою із спеціальною правосуб'єктністю, порядок створення та діяльності якої регулюється положеннями, викладеними у розділі IV Закону.

Пункт 2 статті 47 Закону встановлює, що організації колективного управління створюються суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи згідно із законом.

Пункт 4 статті 47 Закону встановлює, що особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержаніприбутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Пункт 3 статті 48 Закону встановлює, що Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Пункт 5 статті 48 Закону передбачає, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Згідно пункту 6 статті 48, організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами п. «в» частини 1 статті 49 Закону до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення періоду яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телеорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники заходів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Проте, відповідач за первісним позовом факт використання музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих в них виконань, що є об'єктом авторського права, заперечує, посилаючись на те, що кафе, яке функціонує у межах підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_4, носить специфічний характер, в якому використовується музичні твори невідомих самодіяльних виконавців з країн Близького Сходу, що не входять до переліку осіб, які представляє позивач.

П. 2.1 договору визначено, що користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, а позивач, у свою чергу, надає відповідачу невиключне право на таке виконання (п. 2.1 договору).

За надане невиключне право відповідач відповідно до п. 2.3 договору зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті) у розмірі, визначеному додатками до договору.

П. 2.4 договору визначено, що користувач зобов'язаний не пізніше 20-го числа місяця наступного за звітним кварталом, надавати ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" звіт про публічно виконані твори за формою наведеною у додатку № 4 до даного договору, якщо інше не встановлено в додатках до цього договору.

Згідно п. 2.5 договору користувач зобов'язаний надіслати ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" належним чином заповнений та підписаний акт про виплату роялі в 2-х примірниках за формою, наведеною у додатку 3, який після перевірки зазначеної в ньому інформації щодо перерахування коштів підписується ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав".

В силу ст. 629 ЦК України, умови договору є обов'язковим для виконання.

Однак, в матеріалах справи відсутні як докази надання відповідачем інформації про перелік об'єктів авторського права та суміжних права, так і докази витребування її позивачем. На підставі аналізу документів, наданих сторонами, що стосуються укладання та виконання договору, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем жодного разу не надавалася позивачу інформація про перелік об'єктів авторського права та суміжних права, які ним використовувалися. Зі свого боку позивач жодного разу не вимагав надання такої інформації, а також звіту про публічно виконані твори.

У зв'язку із цим колегія суддів дійшла до висновку, що позивач фактично не виконував умови договору та не вимагав їх виконання від відповідача.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення первісних позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 32685,28 грн. за договором № КЕ Р-52/07/11 від 01.07.2011 року, оскільки позивачем за первісним позовом не доведено належними та допустимими доказами факту виконання умов укладеного договору, а також факту здійснення відповідачем публічного виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічної демонстрації відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань.

Отже, рішення господарського суду про відмову в задоволенні первісних вимог підлягає залишенню без змін, але з інших вищевикладених підстав.

Що стосується заявлених зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору договором № КЕ Р-52/07/11 від 01.07.2011 року, як такого, що укладений під впливом обману, вказані зустрічні вимоги не мають правових підстав для задоволення з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст. 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою для визнання правочину недійсним ФОП ОСОБА_4 зазначає введення його в оману відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що під час укладання договору ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" не надало документи, які б підтверджували його право на підписання договорів подібного виду. Крім того, ФОП ОСОБА_4 вважає, що під час укладання договору ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" ввів його в оману щодо своїх справжніх цілей, оскільки позивач не збирався виплачувати винагороду авторам творів, які використовує відповідач, а збирався привласнити ці гроші.

За приписами ч.1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

При цьому, обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, доводиться позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже позивач повинен довести:

по - перше, факти (обставини), які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчинення нею правочину;

по - друге, що наявність цих фактів не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином;

по - третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Проте, ФОП ОСОБА_4 факту умисного введення його відповідачем за зустрічним позовом в оману при укладенні спірного договору суду не довів.

Саме лише посилання на відсутність документів, на які посилається ФОП ОСОБА_4, а також, як вважає останній, недобросовісне отримання винагороди, не може вважатися обставинами, які свідчать про умисне введення ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" в оману ФОП ОСОБА_4 при укладенні спірного договору.

Крім того, колегія суддів зазначає, що питання правомірності або неправомірності дій позивача зі збирання винагороди за використання об'єктів авторських творів, перебуває поза межами даного судового розгляду та не впливають на висновки суду апеляційної інстанції щодо безпідставності заявлених зустрічних вимог.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

До того ж, навіть при наявності обставин, які не відповідають дійсності, спірний договір судом не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, оскільки під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Тоді як в даному випадку ФОП ОСОБА_4 не доведено факту наявності умислу з боку ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" щодо введення його в оману.

Приймаючи до уваги вищезазначене, рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 09.02.15 р. у справі № 922/5417/14 в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

На підставі викладеного та керуючись статтями статями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватної організації "Українська ліга авторських та суміжних прав", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.02.15 р. у справі № 922/5417/14 скасувати в частині задоволення зустрічного позову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити.

В частині відмови у задоволенні первісного позову рішення залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (61204, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02100, м. Київ, вул. Бажанова, 15/20, код ЄДРПОУ 37396233) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в розмірі 609,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 17 квітня 2015 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.