Постанова № 43745977, 20.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. Справа№ 910/26109/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Дикунської С.Я.

Алданової С.О.

за участю представників:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймаркет": представник Таралешко Г.В. - за довіреністю.

Від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3: представник ОСОБА_4 - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2015 року

у справі № 910/26109/14 (суддя Домнічева І.О.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Строймаркет"

до Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_3

про стягнення 60 000,00 грн.

за зустрічним позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Строймаркет"

про визнання договору укладеним.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 60 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" здійснено передоплату у розмірі 60 000,00 грн., а Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 послуги вчасно не надала, звіт про незалежну оцінку надіслала тільки після звернення з вимогою про повернення коштів.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" неодноразово було подано до Господарського суду м. Києва уточнення позовних вимог, за редакцією останнього воно просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 60 000,00 грн. заборгованості та 12 473,08 грн. судових витрат.

14.01.2015 року до Господарського суду м. Києва від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" про визнання укладеним Договору №14-06-14 від 24.06.2014 року про надання оціночних послуг в редакції Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .

Ухвалою від 15.01.2015 року Господарського суду м. Києва зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.02.2015 року первісний позов задоволено частково, а саме стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп. заборгованості, 5043 (п'ять тисяч сорок три) грн. 00 коп. добових та витрат на відрядження, 1639 (одну тисячу шістсот тридцять дев'ять) грн. 69 коп. судових витрат. В решті позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити, а зустрічну позовну заяву задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" не було надано жодного протоколу розбіжностей, було підписано примірник договору в електронному вигляді, надано необхідні для проведення оцінки документи та здійснено оплату послуг Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ще й у декілька етапів, ним було визнано надані послуги та прийнято звіт про оцінку.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому воно проти її вимог заперечує та просить суд залишити без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2014 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (ФОП ОСОБА_3.) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" рахунок-фактуру № 14 06 14 на суму 60 000,00 грн., в якому іде посилання на не існуючий в той час «договір від 24.06.2014р.».

Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" оплатило виставлений рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями № 59 від 24.06.2014 року, № 67 від 26.06.2014 року, №93 від 22.07.2014 року на загальну суму 60 000,00 грн.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" стверджує, що ФОП ОСОБА_3 до нерухомого майна - спального корпусу літ. Г-4 загальною площею 3 746,90 кв.м., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1, не з'явилась, звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нерухомого майна вчасно не надала.

Матеріали справи свідчать про те, що 12.09.2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" звернулося до ФОП ОСОБА_3 з письмовою вимогою №090 від 08.09.2014 року, у якій просило протягом 7 днів з моменту отримання вимоги повернути суму попередньої оплати в зв'язку з недосягненням згоди умов договору, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком від 12.09.2014 року про направлення зазначеної вимоги.

Листом від 12.09.2014 року ФОП ОСОБА_3, надіслало на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" договір про надання оціночних послуг, акт виконаних робіт та Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості нерухомого майна.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" вважає, що сплачені ним кошти у сумі 60 000,00 грн. є безпідставно отриманими ФОП ОСОБА_3 та просить їх повернути, посилаючись на ст. 1212 ЦК України.

За приписами ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Частино 1 ст. 626 ЦК України визначено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1. ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 638 ЦК України передбачає, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2, 3, 4, 5 ст. 180 ГПК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з ч. 8 статті 181 ГПК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Судовою колегією встановлено, що доказів укладення між сторонами у встановленому порядку договору № 14-06-14 від 24.06.2014 року в матеріалах справи не міститься, оскільки зазначений договір, а також акт виконаних робіт та Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості нерухомого майна були направлені Товариству з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" лише 12.09.2014 року, тобто, через тривалий час після перерахування коштів.

Отже, судова колегія приходить до висновку про те, що ФОП ОСОБА_3 безпідставно отримала грошові кошти у сумі 60 000,00 грн. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймаркет".

Враховуючи те, що докази повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" грошових коштів у сумі 60 000,00 грн. в матеріалах справи відсутні, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з ФОП ОСОБА_3 60 000,00 грн. безпідставно набутих коштів є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Як вбачається з останньої редакції заяви про уточнення позовних вимог, Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" просить стягнути з ФОП ОСОБА_3 12 473,08 грн. судових витрат, з яких 4 100,97 грн. збитків (так зазначено позивачем за первісним позовом), пов'язаних з позбавленням можливості користуватися своїми грошовими коштами у сумі 60000,00 грн. п'ять місяців. Внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі, на яку нараховано штраф.

За приписами ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Враховуючи те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" не надано доказів заподіяння ФОП ОСОБА_3 збитків внаслідок її протиправної поведінки, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що в цій частині у позові слід відмовити.

Крім цього, Товариство з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" просить стягнути з ФОП ОСОБА_3 5043,00 грн. добових та витрат на відрядження, що підтверджується наказом про направлення у відрядження, посвідченням про відрядження, видатковим касовим ордером (Том ІІ, а.с. 91-94, 101-104).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з ФОП ОСОБА_3 5 043,00 грн. добових та витрат на відрядження.

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" включено до судових витрат замовлення та сплата послуг по рецензуванню звіту суму у розмірі 1 500, 00 грн.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 відповідно до розділу VI ГПК України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються: з судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначено господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Дослідивши матеріали справи, судовою колегією встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" документально не підтверджено понесення витрат на суму 1 500,00 грн. пов'язаних з розглядом даної справи.

За таких обставин у задоволенні позову в частині стягнення 1500,00 грн. судових витрат слід відмовити.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо зустрічних позовних вимог.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, у червні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" звернулося до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, свідоцтво оцінювача Фонду державного майна України МФ НОМЕР_1 від 27.09.2003р., за отриманням оціночних послуг з проведення експертної оцінки ринкової вартості нерухомого майна - спального корпусу літ. Г-4 загальною площею 3 746,90 кв.м., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1 (далі - Об'єкт оцінки).

Метою проведення оцінки було визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для прийняття управлінських рішень щодо можливості отримання кредитних коштів-Відповідачем для господарських потреб.

24.06.2014 року ФОП ОСОБА_3 було складено договір на проведення незалежної оцінки №14-06-14 від 24.06.2014 року (далі - Договір) та направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Строймаркет", шляхом направлення вкладення електронною поштою для погодження та наступного підписання. Вартість послуг з оцінки згідно умов договору складала 60 000,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" здійснено попередню оплату послуг, шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок Позивача у декілька платежів, на загальну суму 60 000,00 грн. та 24.06.2014 року електронною поштою надіслано копії всіх правоустановчих, технічних документів та фотоматеріали по об'єкту оцінки.

ФОП ОСОБА_3 зазначає, що нею виконано звіт про незалежну оцінку ринкової вартості нерухомого майна, а саме - спального корпусу літ.Г-4 загальною площею 3 746,90 кв.м., розташованого за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1 (далі - Звіт).

Однак, станом на день подання даного зустрічного позову примірник договору та акту наданих послуг їй не повернувся.

За таких обставин ФОП ОСОБА_3, посилаючись на ст.ст.207, 218, 626, 629, 638 ЦК України, 173,175, 187,181 ГПК України, просить суд визнати укладеним договір № 14-06-14 про надання оціночних послуг від 24.06.14р. в редакції позивача.

Як встановлено вище, доказів укладення між сторонами у встановленому порядку договору № 14-06-14 від 24.06.2014 року в матеріалах справи не міститься.

Отже, доданий до зустрічної позовної заяви не підписаний Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" договір № 14-06-14 від 24.06.2014 року не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України.

З платіжних доручень № 59 від 24.06.2014 року, № 67 від 26.06.2014 року, №93 від 22.07.2014 року на загальну суму 60 000,00 грн., вбачається, що призначення платежу вказаного перерахування не містить посилання на будь-який договір або попередню домовленість щодо його укладення, натомість зазначено: "плата за послуги оцінки нерухомого майна зг. Рах. № 140614 від 24.06.2014".

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" підписано примірник договору в електронному вигляді, оскільки, як пояснив представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Строймаркет" даний факт є одним з предметів дослідження порушеного Голосіївським РВ УМВС у м. Києві кримінального провадження, інформація внесена в ЄРДР за № 120151010.

В матеріалах справи відсутні інші докази, які підтверджують погодження між сторонами всіх істотних умов.

Отже, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову та визнання укладеним між сторонами Договору про надання оціночних послуг від 24.06.2014 року.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст.34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи встановлене вище, судова колегія дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2015 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2015 року у справі № 910/26109/14 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/26109/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді С.Я. Дикунська

С.О. Алданова