Ухвала суду № 43736711, 18.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року м. Київ К/800/49183/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного

управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від

21.05.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду

від 29.08.2013

у справі № 818/2036/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна

виробничо-комерційна компанія «Федорченко»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" (надалі - ТОВ «Федорченко») до Державної податкової інспекції у м. Сумах (надалі - ДПІ у м. Сумах) задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 22.01.2013 № 0000052230/3633, № 0000042230/3632.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Федорченко» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у м. Сумах проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Федорченко» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.09.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1.2. ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7 Господарського кодексу України, пп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 228908,00 грн.; пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 137.1 ст. 137, п. 172.3 ст. 172, п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 402393,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 09.01.2013 № 38/2230/14005202/3 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 22.01.2013: № 0000052230/3633, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на 235092,00 грн., у тому числі за основним платежем - 228908,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 6183,00 грн.; № 0000042230/3632, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 445799,00 грн., у тому числі за основним платежем - 402393 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 43406,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Лобос-Трейд" укладено договір № 26 від 03.01.2011, згідно з умовами якого позивач придбає у ТОВ "Лобос-Трейд" нафтопродукти (бензин марки А76).

На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, платіжні доручення. Використання придбаних позивачем нафтопродуктів у власній господарській діяльності підтверджується: подорожніми листами, картками руху ПММ, оборотно-сальдовими відомостями бухгалтерського рахунку.

Також, 16.03.2012 між позивачем та ПП "Росток+" укладено Договір купівлі-продажу цементу № 16/03-12, відповідно до умов якого ПП "Росток+" продає, а позивач купує цементну продукцію. Відповідно до п. 5.4 зазначеного договору, покупець має право розрахуватись за поставлений товар у вексельній формі.

На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, залізничні накладні, акт приймання-передачі простих векселів, прибуткові накладні, накладні на переміщення, матеріальні звіти, виробничі звіти, звіти виконавця.

16.02.2011 між позивачем та ТОВ "Будгерметик" укладено договір поставки № ХАБГ-048-02-2011, відповідно до умов якого позивач придбав у ТОВ «Будгерметик» будівельні матеріали.

На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, прибуткові накладні, накладні на переміщення, матеріальний звіт про використання матеріалів,

Також, позивач включив до податкового кредиту за перевіряємий період суми податку, сплаченого у вартості товарів, які були придбані позивачем у ТОВ «ЛюАл». На підтвердження придбання товарів у ТОВ «ЛюАл» позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, накладні на переміщення товару.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі відповідачем зазначено, зокрема, що господарські операції позивача з ТОВ «Лобос-Трейд» є безтоварними, оскільки на підприємстві за трудовим договором працює одна особа. Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності укладених правочинів, оскільки не доводить відсутності реального виконання господарських зобов'язань позивача і ТОВ «Лобос-Трейд». Більш того, відповідачем в касаційній скарзі зазначено, що ТОВ «Лобос-Трейд» має офісні приміщення, склади, автозаправочні блоки, автоцистерни. Зазначене, спростовує доводи позивача щодо неможливості виконання зобов'язань, передбачених Договором № 26 від 03.01.2011.

На підтвердження доводів касаційної скарги, відповідач посилається на висновок Основ'янської МДПІ м. Харкова щодо наявності ознак фіктивності ПП «Росток+». Проте, зазначені доводи відповідача на увагу не заслуговують, оскільки містять лише припущення одного податкового органу, зроблені на підставі припущень іншого, і жодним чином не доводять відсутності факту реального виконання укладеного правочину. Натомість, надані позивачем первинні документи повністю спростовують зазначені доводи податкового органу.

Також, відповідачем в касаційній скарзі зазначається, що позивач незаконно сформував податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «ЛюАл», оскільки 17.08.2012 анульовано свідоцтво про реєстрацію ТОВ «ЛюАл». Колегією суддів вищезазначене до уваги не береться, оскільки господарські відносини позивача з ТОВ «ЛюАа» відбувались у 2011 році, тобто до анулювання відповідного свідоцтва.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду попередніх інстанцій, що фактичне виконання господарських зобов'язань позивача з контрагентами підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентом правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.05.2011 позивач згідно договору купівлі-продажу та акта прийому-передачі нежитлової будівлі від 19.05.2011 реалізував об'єкт нерухомого майна, розташований по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 за договірною ціною 400000,00 грн. Оплату здійснено у безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Відповідачем в акті перевірки і касаційній скарзі зазначено, що продаж нежитлового приміщення здійснено за ціною нижчою ніж звичайна, а тому позивачем занижено відповідні податкові зобов'язання.

Проте, колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами податкового органу виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, (зазначена норма якого діяла до 01.01.2013 згідно з Розділом XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вищезгаданого Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року № 817/98 визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України. При цьому, податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Крім того, податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 у справі № 818/2036/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна