Ухвала суду № 43736506, 14.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.04.2015р. м. Київ К/800/28264/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року

та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року

по справі № 816/431/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Полтавський автоагрегатний завод»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Полтавський автоагрегатний завод» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області скасування податкових повідомлень-рішень від 09.01.2014 року №0000012301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 856947,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 428473,50 грн. та №0000022301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 395965,92 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 197982,96 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Полтаві проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2012.

У висновках перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів п. 44.1 ст. 41, п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 та пп.153.2.1, пп.153.2.3 п.153.2 ст.153 ПК України.

На підставі даного висновку відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом спірних повідомлень-рішень слугували висновки податкової інспекції про те, що позивачем занижено дохід на суму 1885552,00 грн. за рахунок заниження експортної ціни на товари народного споживання, а саме - реалізація на експорт товару за договірною ціною, яка відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари.

Також, податковим органом встановлено неправомірне віднесення товариством до фінансових витрат суми процентів, нарахованих на суму непогашеного кредиту, отриманого на підставі укладеного договору від 03.06.2008 року №1250-08 з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно із приписами абз.1 п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вимоги наведених правових норм, підставою для зменшення платником податків об'єкту оподаткування на суму витрат з придбання (виготовлення) товарів (послуг) є будь-які витрати платника податку, визначені на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та здійснені для провадження господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2008 року між позивачем (позичальник) та ВАТ «Банк «Фінанси та кредит» (банк) укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №1250-08.

За умовами пункту 1.1 даного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 190000000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 02.06.2010 року та сплатити за користування кредитними коштами проценти. Для обліку виданих в рахунок кредитної лінії коштів банк відкриває позичальнику рахунок №20633001085113, МФО 300131.

Пунктом 3.4 додаткової угоди від 14.07.2008 року до вищевказаного договору встановлено, що за користування кредитними коштами позивач сплачує відсотки, які обліковуються на рахунку №20633001085113 кожного кварталу в термін з 1 по 10 число першого місяця кварталу. Нараховані відсотки за кредитні кошти, що обліковуються на рахунку №20633001085113, сплачуються кожного місяця в термін з 26 числа, але не пізніше передостаннього робочого дня.

Відповідно до п 2.4 додаткової угоди від 14.01.2010 року до кредитного договору №1250-08 позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти (тіло кредиту) до 02.12.2012 року включно, тобто в кінці строку дії кредитної лінії.

На думку податкового органу, позивачем завищено показники у рядку 06.3 податкової декларації «Фінансові витрати відповідно до п.138.10.5 п.138.10 ст.138 розділу III Податкового Кодексу» за 4 квартал 2012 року на суму 4080700,00 грн., що виникло за рахунок здійснення операцій зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, які отримано на підставі укладеного договору від 03.06.2008 року №1250-08.

Контролюючим органом зазначено, що рух коштів за реалізовані та придбані векселі відбувається між розрахунковими рахунками, відкритими в одному банку. Фінансовий потік не спрямований на погашення самого кредиту, на постійно існуючий залишок якого нараховуються відсотки, які включаються до фінансових витрат підприємства, що направлено на зменшення розміру оподаткованого прибутку ПАТ «Полтавський автоагрегатний завод».

З огляду на викладене, контролюючий орган сформував висновки про заниження позивачем податку на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 4080700,00 грн.

Разом з тим, підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.258 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Відповідно до пп.14.1.206 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України процент - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включаються, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з положеннями п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

Підпунктом 138.10.5 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Отже, якщо кредитні ресурси використовуються для цілей ведення господарської діяльності, то проценти по ним відносяться до фінансових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що отриманий кредит частково було використано на погашення попереднього кредиту та частково на придбання у 2008 році векселів.

Протягом 2011-2012 року підприємство операцій з продажу та придбання цінних паперів не здійснювало.

Таким чином, оскільки мало місце отримання доходу та прибутку від здійснення операцій по продажу векселів, діяльність від реалізації векселів вважається господарською діяльністю.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2014 року кредитором АТ «Банк «Фінанси та кредит» було проведено перевірку цільового використання кредитних коштів, наданих позивачу за договором про відновлену кредитну лінію №1250-08 від 03.06.2008 року, яка оформлена актом від 21.01.2014 року.

За результатами проведеної перевірки, банк вважає, що транші кредиту, отримані позивачем за кредитною угодою, були використані відповідно до цільового призначення кредиту.

Зважаючи на вищевикладене, доводи ДПІ у м. Полтаві про неможливість віднесення відсотків за користування кредитом до фінансових витрат позивача через не пов'язаність вказаних витрат з господарською діяльністю підприємства є безпідставними та матеріалами справи не підтверджуються.

Щодо висновків перевірки про заниження позивачем доходу на суму 1885552,00 грн. за рахунок заниження експортної ціни на товари народного споживання, колегія суддів погоджується із наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Статтею 39 Податкового кодексу України встановлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.

Відповідно п. 39.1 ст.39 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Підпункт 153.2.1 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України містить положення, відповідно до якого дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно пп..153.2.2 ст. 153 Податкового кодексу України витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (робо ти, послуги) відрізняється більше ніж: на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

При цьому, підпунктом 153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України передбачено, що положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які не є платниками цього податку.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі-продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

З матеріалів справи вбачається, заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток, на думку відповідача, мало місце при здійсненні господарських операцій у 2012 році на загальну суму 1885552,00 грн.

Разом з тим, на підтвердження виконання спірних контрактів матеріали справи містять вантажно-митні декларації, розпорядження на відрядження продукції, товарно-транспортні накладні та рахунки-фактури.

Переміщення товару через митний кордон України також підтверджується посвідченими копіями документів, що перебувають в матеріалах справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Податковим кодексом України, покладається на податковий орган.

Таким чином, якщо не доведено зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. У зв'язку з цим, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при проведенні перевірки відповідачем не досліджувались питання кількості (обсягу) товарів за правочинами, що були вчинені при кожній поставці товару, питання строків виконання зобов'язань за цими правочинами, питання умов платежів, питання рентабельності відповідної категорії товару, його якості, будь-які інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну товару.

При цьому, відповідно до укладених позивачем зовнішньоекономічних контрактів, ціна товару зазначена сторонами в іноземній валюті - доларах США та Євро, а реалізація даного товару підприємствам України та кінцевим споживачам позивачем здійснювалася за цінами у національній валюті - гривні.

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку різниці між звичайною ціною реалізації на внутрішньому ринку України та договірною ціною реалізації на експорт, договірна ціна на експорт складає більше 100 % до ціни реалізації на внутрішньому ринку України, а відтак, ціна реалізації товарів народного споживання на внутрішньому ринку України менша за договірну ціну реалізації на експорт.

За таких обставин, правильними є висновки судів про те, що відповідачем не доведено той факт, що ціна товару, реалізованого позивачем, є нижчою за звичайні ціни.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до ст. 224 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року та постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 березня 2014 року по справі № 816/431/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 17.04.2015 р.