Ухвала суду № 43735627, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2015р. м. Київ К/800/35392/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року

у справі № 806/509/14

за позовом Приватного підприємства «Рекламно-виробниче агентство «Галас»

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправними наказу та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Рекламно-виробниче агентство «Галас» (далі - ПП «РВА «Галас») звернулось в суд з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - ОДПІ), в якому просило визнати протиправним наказ ОДПІ № 1535 від 16 грудня 2013 року щодо проведення позапланової виїзної документальної перевірки ПП «РВА «Галас» та протиправними податкові повідомлення-рішення від 21 січня 2014 року № 0000132201, № 0000142201, скасувавши їх.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року, яку залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ОДПІ № 0000132201 та № 0000142201 від 21 січня 2014 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 КАС України в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 грудня 2013 року відповідачем складено акт № 4270/22-01/35905685/0100 про результати позапланової виїзної перевірки позивача щодо формування собівартості реалізованих ТМЦ (робіт, послуг), їх використання в господарській діяльності та правильності формування податкового кредиту та подальшого визначення податкового зобов'язання з ПДВ, з окремими платниками податків, доходів та витрат за період з 1 січня 2011 року по 30 червня 2013 року, згідно з яким позивачем порушено вимоги: - підпункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту139.1 статті 139 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження підприємством податку на прибуток в сумі 618 479,00 грн.; - пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 1750 грн.

На підставі акта перевірки ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 21 січня 2014 року:

- № 0000132201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 1750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 438,00 грн.;

- № 0000142201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 618 479,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 154 620,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень № 0000132201 та № 0000142201 від 21 січня 2014 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до складу валових витрат та податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев