Ухвала суду № 43735181, 15.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2015р. м. Київ К/800/17643/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Вербицької О.В., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача Гаврилюка А.В., Петрова О.М.,

представника відповідача Борисова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року

у справі № 810/5485/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» (далі - позивач, ТОВ «Фоззі-Фуд»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Фоззі-Фуд» звернулось у жовтні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 року № 0000902200 та № 0000942300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 09.08.2013 року по 15.08.2013 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» за період діяльності з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт від 22.08.2013 року № 82/22-01/32294926, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого товариством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 14 479 322,69 гривні.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 року: № 0000902200, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем «пеня за порушення термінів розрахунків у ЗЕД, 3021081000» у розмірі 616,95 гривень; № 0000942300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах за основним платежем у розмірі 14 479 323,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 7 239 662,00 гривні.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі укладеного між ТОВ «Фоззі-Фуд» (покупець) та ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» (продавець) договору купівлі-продажу від 22.02.2013 року № 22-02-13 позивач здійснював закупівлю нерафінованої соняшникової олії. За умовами вказаного договору продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця продукцію та матеріали, а покупець - прийняти та оплатити його на умовах цього договору, найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначена сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Також, судами встановлено, що на виконання договору ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» реалізувало позивачу товар, зокрема, олію соняшникову нерафіновану, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями специфікації, актом приймання-передачі, видатковою та податковою накладними, датованими 31.03.2013 року, оформлених і виданих на загальну суму 86 875 936,13 гривень. Факт оплати позивачем товару підтверджується наявними у матеріалах справи копіями виписок по особовому рахунку. Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, виписаних перевізниками на адресу ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», якими підтверджується закупівля останнім нерафінованої соняшникової олії у лютому 2013 року, яку в подальшому придбано позивачем за спірним правочином. Разом з тим, матеріали справи містять копії договорів укладених між ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» (замовник) та ТОВ «Евері» (виконавець) - терміналом, де зберігалась нерафінована соняшникова олія.

При цьому, у ході судового розгляду судами попередніх інстанцій встановлено, що придбану у зазначеного контрагента олію соняшникову нерафіновану (врожаю 2012 року) позивач (продавець) реалізував компанії «OREXIM LIMITED» (покупець) за контрактом від 12.02.2013 року № 0538/13-К у кількості 2522,723 +\- 10% медичних тон, вартість якої складала 1116,50 доларів за 1 тонну. За умовами вказаного контракту постачання здійснювалось на Миколаївський морський торгівельний порт у період з 12.02.2013 року по 15.04.2013 року.

Факт реалізації позивачем товару компанії «OREXIM LIMITED» за вказаним контрактом підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судами копіями специфікацій, вантажних митних декларацій форми МД-2 та виписками по особовому рахунку, які свідчать про оплату контрагентом реалізованого товару.

Крім того, судами встановлено, що транспортування товару на адресу компанії «OREXIM LIMITED» здійснювалось на підставі укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «Югекотоп» (виконавець) договору на транспортно-експедиторське та митно-брокерське обслуговування вантажу від 12.10.2012 року № 1210К, за умовами якого виконавець взяв на себе зобов'язання виконати для замовника комплекс послуг по транспортно-експедиторському та митно-брокерському обслуговуванню вантажу замовника, при відправці на експорт через ДП «Миколаївський морський торгівельний порт», а замовник - сплатити виконавцю винагороду у сумі та у строк, визначений цим договором.

На підтвердження отриманих від ТОВ «Югекотоп» робіт (послуг), обумовлених вказаним договором, позивачем долучено до матеріалів справи копії звітів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, підписаних та скріплених печаткою даного контрагента, які були також досліджені судами попередніх інстанцій.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» було зареєстроване платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на продаж товару.

При дослідженні долучених позивачем до матеріалів справи документів судами попередніх інстанцій встановлено, що такі містять всі необхідні реквізити, відображають зміст, обсяги даних операцій через визначення конкретних заходів в конкретних одиницях виміру, вартості, найменування, дат, належним чином підписані та скріплені печатками сторін, тобто є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов спірного правочину та реальне здійснення господарських операцій за таким.

З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо реальності господарської операції позивача із зазначеним контрагентом, чим спростовано доводи податкового органу про заниження ТОВ «Фоззі-Фуд» суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на матеріали перевірок постачальників контрагента позивача, які слугували однією з підстав для висновків про фіктивність задекларованих товариством операцій з отримання товару у контрагента, у зв'язку з тим, що невиконання контрагентами податкових зобов'язань не може впливати на правомірність формування позивачем податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що доводи відповідача про нікчемність укладених позивачем з його контрагентами угод є безпідставними, носять характер припущень та зроблені останнім з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що викладені в акті перевірки висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства носять характер припущень та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Окрім того, колегія суддів погоджується з позицією судів щодо безпідставності нарахування позивачеві пені за порушення термінів розрахунків у ЗЕД в сумі 616,95 гривень, оскільки у матеріалах акта перевірки відсутні будь-які зазначення про виявлені порушення товариством вимог п. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2014 року у справі № 810/5485/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) О.В. Вербицька (підпис) І.В. Приходько