Рішення № 43731516, 16.04.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 680/102/15-ц

Провадження № 22-ц/792/821/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого судді - Гринчука Р.С.,

суддів: Кізюн О.Ю., Власенка О.В.,

при секретарі Гриньовій А.М.,

з участю представника позивача - адвоката Соловя О.В.,

представника відповідача - голови правління ПрАТ „Новоушицьке АТП 16843" - Ковальського П.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства „Новоушицьке АТП 16843" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інфляційних з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 березня 2015 року, -

встановила:

27 січня 2015 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ПрАТ „Новоушицьке АТП 16843" (далі - підприємство) про стягнення 11419,29 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2012 року по 26.01.2015 рік, 755,64 грн. інфляційних витрат за вказаний період та 300 грн. витрат на правову допомогу.

На обґрунтування позову зазначила, що при звільненні її з роботи 30.11.2012 року відповідач не провів з нею повного розрахунку, а саме не виплатив компенсацію за невикористану відпустку. Рішенням Новоушицького районного суду від 22.12.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 22.01.2015 року було повністю задоволено її позов до підприємства та стягнуто 3175 грн. 21 коп. компенсації за невикористану відпустку. На дату подання позову заборгованість виплачена не була.

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 березня 2015 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ „Новоушицьке АТП 16843" на користь ОСОБА_3 752,52 грн. компенсації втрати частини заробітної плати та 300 грн. витрат на правову допомогу. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про стягнення 11419,93 грн. та задоволити її позов повністю.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначила, що відмова у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в зв'язку з пропуском строку звернення до суду є незаконною, оскільки перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат, які на дату подання позовної заяви не були проведені.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник підприємства в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вказавши на законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм матеріального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Судом встановлено, що на підставі наказу №11 від 30 листопада 2012 року ОСОБА_3. було звільнено з посади медичного працівника ПрАТ „Новоушицьке АТП 16843" за згодою сторін з 30 листопада 2012 року. В наказі відсутні дані щодо необхідності виплати позивачу сум при звільненні.

Рішенням Новоушицького районного суду від 22.12.2014 року, яке набрало законної сили 22.01.2015 року, було задоволено позов ОСОБА_3 та стягнуто на її користь з підприємства 3 175 грн. 21 коп. грошової компенсації за невикористану відпустку з розрахунку 21,03 грн. середньоденного заробітку, яка не була виплачена позивачу у день звільнення, в який вона перебувала на роботі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки суд виходив з того, що про порушення свого права в даному випадку ОСОБА_3 знала ще у день її звільнення, 30.11.2012 року, а спір про розмір сум, належних їй до виплати виник 06.10.2014 року, з часу звернення до суду з відповідним позовом. За таких обставин позивач пропустила встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку.

Такий висновок суду є помилковим.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадяться в день звільнення.

Таким чином передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому вирішальне значення має невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із виплати вищевказаних сум роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 29.01.2014 року №6-144ц13, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Пунктом 25 постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 року, № 13 „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", зокрема, передбачено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Як вбачається з матеріалів справи при звільненні позивача 30.11.2012 року їй не було виплачено грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 3 175 грн. 21 коп. В зв'язку з цим вона звернулася з позовом до суду, який рішенням від 22.12.2014 року, що набрало законної сили 22.01.2015 року, стягнув спірну суму з підприємства. Фактична ж виплата зазначених коштів відбулася 20.02.2015 року, що підтвердили обидві сторони.

Невиконання роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України є триваючим правопорушенням, тому звільнений працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог за ст. 117 зазначеного Кодексу й моментом припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду.

Відповідний висновок міститься у постанові ВСУ від 22.01.2014 року, №6-159цс13, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин в суду не було правових підстав для відмови в задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Висновок про пропуск строку для звернення до суду є помилковим, оскільки визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк в даному випадку почав свій перебіг з 21.02.2015 року, тобто з наступного дня після проведення позивачу повної виплати компенсаційних коштів в сумі 3175 грн. 21 коп. за рішенням суду, а з позовом до суду про стягнення середнього заробітку ОСОБА_3В звернулася в січні місяці 2015 року.

Нарахування середнього заробітку проводиться у відповідності з порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Розрахунок середньоденного заробітку, проведений позивачем відповідає вимогам вказаного Порядку. Його розмір, 21,03 грн. також встановлений рішенням Новоушицького районного суду від 22.12.2014 року, яке набрало законної сили.

Об'єктивних даних на спростування проведеного позивачем розрахунку середнього заробітку матеріали справи не містять.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, тому у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення щодо стягнення інфляційних втрат та витрат на правову допомогу апеляційним судом не підлягає перевірці.

Питання розподілу судових витрат між сторонами підлягає вирішенню у відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити.

Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 13 березня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов задоволити. Стягнути з приватного акціонерного товариства „Новоушицьке АТП-16843" на користь ОСОБА_3 11 419 грн. 29 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

______________

Головуючий у першій інстанції - Шуригіна О.В. Доповідач - Гринчук Р.С.

Категорія № 53